Джерела господарського права

1. Загальна характеристика господарського законодавства.
2. Конституція.
3. ГКУ.
4. Закони.
5. Підзаконні НПА.
6. Міжнародні договори.
7. Звичаї.

Господарське законодавство – це самостійна галузь законодавства, що являє собою систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації і здійснення господарської діяльності у галузі суспільного виробництва і обігу.

Ознаками та особливостями господарського законодавства є те, що воно включає в себе норми двох і більше галузей права. Приміром, ЗУ «Про господарські товариства» містить норми, що належать до господарського, цивільного, адміністративного, фінансового, трудового та інших галузей права. Деякі інші акти є навпаки одногалузевими. Наприклад, Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення.
Іншою ознакою господарського законодавства є множинність НПА, що зумовлено розгалуженою сферою регулювання ГП. ГП регулює широкий спектр суспільних відносин: банкрутство, договори, монопольне законодавства та багато іншого.

Крім того, множинність джерел ГП зумовлена різними формами власності і зумовлена також тим, що неможливо кодифікувати в одному НПА все господарське законодавство.

Ознакою господарського законодавства є пов’язаність з правом інших країн і з міжнародними договорами.
Поняття «господарське законодавство» досить широке, так як ним охоплюється як ГКУ, господарські Закони, так і інші НПА, за питань господарської діяльності – це акти міністерств, державних комітетів та інших органів виконавчої влади.

До господарського законодавства можна віднести, наприклад, статути, акти про структурні підрозділи підприємств. А тому джерелом юридичної сили таких нормативних актів є компетенція і повноваження господарюючих суб’єктів.

За юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів.
Класифікація НПА господарського законодавства:

1. Акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Вони містяться у ГКУ, ЦКУ та інших кодексах.
2. Компетенційні акти – визначають права і обов’язки господарських суб’єктів щодо їх господарювання.
3. Акти планування, програмні. Наприклад, програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, затверджена Постановою КМУ.

Конституція України має найвищу юридичну силу, встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії для здійснення господарської підприємницької діяльності. Наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб’єктів власності і господарювання, соціальна спрямованість економіки, рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

Державний захист прав споживачів, контролювання якості і безпеки.

Господарські кодекси прийняті і діють у багатьох зарубіжних країнах. В Україні ГК прийнято 16 січня 2003 року і набрав чинності з 1 січня 2004 року. ГК встановлює основи господарської діяльності, має на меті забезпечення зростання ділової активності, розвиток підприємництва, підвищення ефективності суспільного виробництва, соціальна спрямованість виробництва, підтвердження суспільного господарського порядку, сприяння гармонізації економіки України з іншими економічними системами. ГК складається з 9 Розділів.

Серед господарських Законів виділяють закони про види та про правовий статус суб’єктів господарювання. Це ЗУ «Про господарські товариства», ЗУ «Про господарську кооперацію», ЗУ «Про захист економічної конкуренції», ЗУ «Про страхування», ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність», ЗУ «Про НБУ», ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

До підзаконних НПА відносять Укази Президента України, наприклад, Указ «про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», Указ «Про комісію з цінних паперів та фондового ринку», Розпорядження Президента України. Також, до підзаконних НПА відносять Постанови КМУ з господарських питань. Наприклад, Постанова КМУ «Про перетворення державних і казенних підприємств».

Відповідно до ст. 9 КУ діючі міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України. ЗУ «Про міжнародні договори» від 29.06.2004 року. Відповідно до цього ЗУ міжнародні договори, що укладені у письмовій формі з іноземною державою, або іншим суб’єктом міжнародного права, які регулюються міжнародним правом, незалежно від того, чи міститься міжнародний договір в одному, чи декількох документів, і незалежно від його міжнародного найменування.

Класифікація міжнародних договорів

1. За кількістю учасників:
2. Двосторонні (наприклад, договори про торгово-економічне співробітництво, про міжнародні перевезення, транспорт, про взаємний захист інвестицій, про вільну торгівлю і такі інші.);
3. Багатосторонні (наприклад, Женевські вексельні конвенції двадцятих років, Гаазької конференції з міжнародного приватного права, Міжнародного інституту з комунікацій міжнародного приватного права, Комісії ООН з права міжнародної торгівлі, Всесвітня організація інтелектуальної власності та інші).
4. За предметом:
5. Зовнішньоекономічні (наприклад, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 1980 р.);
6. Про захист інвестицій (Конвенція про заснування багатостороннього агентства по гарантіям інвестицій 1985 р.);
7. По транспорту (Конвенція про міжнародні залізничні перевезення вантажів, пасажирів та багажу від 1980 р.).
8. За нормативним складом:
9. Договори, що містять виключно матеріальні норми;
10. Договори, що містять колізійні норми;
11. Змішані міжнародні договори (містять як матеріальні, так і колізійні норми).
12. За суб’єктами створення:
13. Ті міжнародні договори, що створення державами (наприклад Угода про створення всесвітньої організації торгівлі);
14. Про створення союзів (наприклад, Договір про створення економічного союзу);
15. Договори, що створені міжнародними організаціями (Договір всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право).
16. За рівнем:
17. Міждержавні – договори найвищого рівня, які укладаються від імені держав.
18. Міжурядові – які укладаються від імені уряду держави  (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення).
19. Міжвідомчі – укладаються між відомствами країни.

Договори вищого рівня не повинні суперечити договорам нижчого рівня.

1. За суб’єктами учасників:
2. Регіональні - відкриті для держав окремого регіону (Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних зі здійсненням господарської діяльності від 1992 року, лише для країн СНД);
3. Універсальні - розраховані на широке застосування (Венська конвенція про охорону літературних художніх творів від 1886 року)
4. За потребами трансформації:
5. Самовиконувані – для цих договорів не потрібно прийняття додаткових договорів у внутрішньому праві;
6. Несамовиконувані – мають загальний характер, і для їх застосування потрібно прийняття відповідного НПА у кожній окремій державі-учасниці.
7. За суб’єктом укладання:
8. Укладені Україною;
9. УРСР (Діє Віденська конвенція про правонаступництво держав);
10. СРСР (А також ЗУ «Про правонаступництво» від 1991 року – ст. 6, 7).

Звичаї

Ст. 38 Статуту міжнародного суду ООН визначає, що звичай – є доказом загальної практики, визнаний у якості правової норми. Звичаї визнаються найстарішою формою правового регулювання. Їх зачатки знаходять ще у стародавньому світі, а перші кодифікації звичаїв відомі нам з періоду середньовіччя.

Достоїнствами звичаїв називають їх гнучкість, відповідність потребам практики, а до недоліків звичаїв зараховуються невизначеність, неузгодженість, нечіткість, розрізненість, складність у розпізнаванні, стихійність.

Випадки потреби у застосуванні звичаїв є нечисленними. В умовах сучасної правової системи ГП звичаї, в основному, застосовуються у зовнішньоекономічній діяльності, для регулювання міжнародної торгівлі, при торгівельному мореплавстві, перевезеннях, для банківських, розрахункових відносин, при поставці.

На необхідність у застосуванні звичаїв вказують численні норми міжнародних НПА, наприклад, ст. 9 Віденської конвенції Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів зазначає, що сторони зв’язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовились. Застосування звичаїв передбачено і у внутрішніх НПА, наприклад, ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» передбачає, що суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності при укладанні контракту мають право використовувати відомі міжнародні звичаї. А також, ст. 6 Кодексу Торгівельного мореплавства і ст. 28 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Для міжнародних звичаїв характерно те, що їх кодифікацією займаються міжнародні організації. Наприклад, Міжнародна торгова палата (м. Париж). Правила інкотермс (правила кодифікації міжнародних комерційних термінів).

Крім того Міжнародна торгова палата здійснює кодифікацію уніфікованих правил по форс мажорним обставинам і багато інших кодифікацій.
Йорк-антверпенські правила YAR.

Звичаї, що суперечать договору або закону не застосовуються.

Класифікація звичаїв:

1. За ступенем обов’язковості:
2. Імперативні;
3. Диспозитивні.
4. За нормативним складом:

- Матеріальні;
- Колізійні;

1. За предметом регулювання:
2. Договірні;
3. Не договірні.
4. За розповсюдженням:
5. Міжнародні;
6. Національні;
7. Місцеві.
8. Серед міжнародних звичаїв розрізняють:
9. Торгівельні звичаї;
10. Звичаї торгівельного мореплавства;
11. Звичаї ділового обігу.

Обов’язковим для звичаїв є загальні умови, типові стандарти-контракти, проформи, керівництва по договорам і формуляри, що застосовуються для певних видів господарських відносин. Ці документи мають рекомендаційний характер, вони можуть розроблятися самими учасниками господарського обігу (наприклад, транснаціональними корпораціями, міжнародними неурядовими організаціями).

Від звичаїв потрібно розрізняти узвичаєння. Вони не є нормами права і носять допоміжний технічний характер. Узвичаєння можуть визначати деталі угод, допомагають подолати прогалини по контрактах, використовуються ля тлумачення умов контрактів, для з’ясування раціонального порядку виконання зобов’язань і таке інше.

За допомогою узвичаєнь може визначатися терміни, які використовуються в контрактах.