Умови виконання господарських зобов’язань та підстави припинення

Господарські зобов’язання підлягають виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначене змістом зобов’язання.

У разі, якщо місце виконання сторонами не визначене, то зобов’язання повинно бути виконане:

1. За зобов’язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно – будівля, земельна ділянка та інше.
2. За грошовими зобов’язанням – за місцезнаходженням управленої сторони на момент виникнення зобов’язання, або за її новим місцезнаходженням, якщо управлена сторона своєчасно про це повідомила зобов’язану сторону.
3. За іншими зобов’язаннями – за місцезнаходженням (місце проживанням – якщо ФО) зобов’язаної сторони.

Також ГК визначає, що зобов’язання має бути виконаним:

1. В повному обсязі.
2. Вчасно, а саме у встановлені законом та (або) договором строки.

Припинення господарських зобов’язань передбачене ГК – ст. 202 – 208 ГК.

Підстави припинення господарського зобов’язання:

1. Виконанням, проведеним належним чином.
2. Зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання.
3. У разі поєднання управленої та зобов’язаної сторони в одній особі.
4. За згодою сторін.
5. У разі розірвання зобов’язання або визнання недійсним такого зобов’язання за рішенням суду.
6. Через неможливість виконання такого зобов’язання: виникнення обставин, за які жодна із сторін не відповідає та інші підстави, визначені законодавством.
7. В інших випадках, передбачених ГК або іншими ЗУ.

ГК прямо не містить норми про господарський договір (дефініція відсутня). Згідно ст. 626 ЦК договір – це угода двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Поняття договору взагалі використовується в юридичній практиці як:

1. Це юридичний факт, який лежить в основі виникнення певного зобов’язання між сторонами.
2. Договір як документ, який підтверджує факт виконання прав та обов’язків сторін за цим договором.

Виходячи з логіки ГК, а саме ст. 179, слід визначити, що господарський договір – це зафіксоване в спеціальному правовому документів на підставі угоди зобов’язання учасників господарських відносин, які спрямовані на забезпечення їх господарської діяльності, які ґрунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін.

Ознаки господарського договору:

1. Особливий суб’єктний склад такого договору (суб’єкти господарювання).
2. Спрямованість на забезпечення господарської діяльності.
3. Поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів.
4. ГД частіше застосовує як одну із умов договору так звані «захисні застереження» (Постанова КМУ №444 від 21.06.1995 року). Це можуть бути валютно-цінові застереження , про конфіденційність і т.д.
5. Особливий порядок укладення ГД.
6. Застосування в юридичній практиці примірних та типових договорів.

Істотні умови господарських договорів – це умови, визнані законом або необхідні для договорів даного виду, а також умови щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Істотною умовою є ціна договору.

Відповідно до ст.ст. 189 – 191 ГК у ГД можуть застосовуватися такі ціни:

1. Вільні ціни (встановлюються за погодженням сторін – принцип свободи договору).
2. Державні ціни, в тому числі фіксовані, а бо регульовані ціни.
3. Комунальні ціни.

Типові та примірні договори є формою державного регулювання договірних відносин. Типові договори затверджуються КМУ, або іншим органом державної влади у разі, коли сторони не можуть відступати від змісту такого договору (наприклад, типовий концесійний договір, затверджений КМУ і т.д.).

Примірні договори мають як правило рекомендаційний характер, оскільки визначають бажану певну модель (наприклад, примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом, міському та міжміському сполученні, затверджене Мінтрансом 14.10.1997 року).

Укладення окремих видів ГД у деяких випадках до повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування:

1. Державний контракт чи державне замовлення.
2. Договори приватизації державного та комунального майна.
3. Договори оренди державного та комунального майна.
4. Концесійні договори.

У сфері господарського обороту укладаються два різновиди публічного договору:

1. Публічний господарсько-управлінський договір – укладається з приводу організації і упорядкування господарської діяльності. Публічний суб’єкт, вступаючи у зазначені договірні відносини реалізує свою господарську компетенцію (приклад: договір на реалізацію інвестиційного проекту у спеціальних економічних зонах).
2. Публічний підприємницький договір – зміст складає певна комерційна операція, в якій публічний суб’єкт виступає як партнер професійного комерсанта, реалізуючи виключну господарсько-договірну правосуб’єктність (приклад: приватизаційний договір, договір концесії, угоди про розподіл продукції).

Попередній договір – це договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку у певний термі укласти договір у майбутньому, але на умовах, що встановлені попереднім договором.

Попередній договір породжує складні відносини між сторонами, але водночас виконує захисну функцію від можливої відмови однієї зі сторін укласти договір. За попереднім договором сторони домовляються у певний строк укласти договір про передачу майна, надання послуг, виконання робіт. При цьому основний господарський договір повинен бути укладений протягом одного року.
Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет і інші істотні умови основного договору. У разі, якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладання основного договору, друга сторона має право вимагати укладання такого договору у судовому порядку.

Зобов’язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект позначеного договору другій стороні.

Мета попереднього договору – зв’язати сторони правовими умовами, які у подальшому повинні привести до укладання основного договору. Цей договір захищає приватні інтереси сторін від ризиків суб’єктивного характеру, встановлює істотні умови майбутнього договору, визначає наслідки відмови однієї із сторін від укладання договору і зберігає силу до моменту укладання основного договору.

Договір приєднання – це договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах чи інших стандартних формах, який може бути укладено тільки шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору у цілому.

Оферентом розробляється комплекс стандартних умов, з урахуванням торгівельної практики та звичаїв, який пропонується для беззастережного приєднання іншій стороні.

Договір приєднання може бути зміненим або розірваним на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов’язання, або містить інші умови явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.

При цьому сторона, яка приєдналася має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.