Правове регулювання стандартизації та сертифікації господарської діяльності

Джерела: ЗУ «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 року, ЗУ «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності».

Сертифікація – це процедура, за допомогою якою визнаний у встановленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, встановленим законодавством вимогам.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації. Державний орган, який контролює питання, пов’язані з «технічним регулюванням» господарської діяльності є Державний комітет з стандартизації, метрології та сертифікації.

Сертифікація поділяється на:

1. Обов’язкову – в законодавчо регульованій сфері.
2. Добровільну – в законодавчо нерегульованій сфері.

Обов’язкова сертифікація повинна включати в себе перевірку та випробування продукції для визначення її якісних характеристик. Після проведення обов’язкової сертифікації, суб’єкт господарювання отримує сертифікат та право маркувати свою продукцію спеціальним знаком відповідності.

Законом передбачено, що в деяких випадках, а саме коли заявник вирішив провести добровільну сертифікацію, цей товар, згідно законодавства, підлягає сертифікації тільки за ініціативою виробника, продавця або споживача товару.

Коли товар ввозиться на територію України, він має підтверджуватись сертифікатом відповідності чи свідоцтвом про визнання відповідності товару, який видається центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання, та акредитованим у спеціальному законом порядку.

Перелік видів продукції, що підлягають обов’язковій сертифікації визначені Постановою КМУ від 4.11.1997 року № 1211.

Не потребує підтвердження відповідного сертифікату, у разі ввезення товарів на територію України в таких випадках:

1. Якщо товари ввозяться як подарунки.
2. Якщо товари ввозяться у режимі тимчасовості.
3. Коли товари ввозяться для проведення виставки чи виставок на території України.
4. Якщо товари ввозяться як технічна чи гуманітарна допомога.
5. Якщо товари ввозяться як інвестиція в статутний фонд підприємства.
6. Якщо товари ввозяться в режимі імпорту для подальшого реекспорту у порядку, визначеному державними митними органами.

Стандартизація (ст. 15 ГК) – технічне регулювання господарської діяльності. Це діяльність, яка полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом чого є відповідність продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню.

Об’єктами стандартизації є:

1. Продукція;
2. Процеси та послуги;
3. Персонал чи органи, які здійснюють конкретні функції і т.д.

Згідно законодавства застосовуються такі види стандартів (стандарт – це документ, який розроблений та затверджений уповноваженим органом, який містить в собі термінологію, певну позначку цієї продукції, маркування, пакування і т.д.):

1. Національні стандарти – це державні стандарти України, які прийняті центральним органом виконавчої влади з питань стандартизації та доступні до широкого кола користувачів (наприклад, державні будівельні норми та правила);
2. Галузеві стандарти – порядок розроблення, затвердження та використання яких встановлюється органом, до сфери управління якого входять підприємства, установи та організації, науково-технічні товариства та спілки, до компетенції яких належать питання організації робіт із стандартизації (в транспортній сфері, наприклад, розробляються певні стандарти Мінтрансзв’язку);
3. Стандарти підприємств – розробляються тільки в рамках конкретного підприємства.

Застосування стандартів є обов’язковим для таких суб’єктів:

1. Для суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах.
2. Для учасників угод, щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній є посилання на певні стандарти.
3. Для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам.

Відповідальність за порушення:

1. Передача замовнику або у виробництво конструкторсько-технологічної та проектної документації, яка не відповідає вимогам стандартів, то розробник цієї документації сплачує штраф у розмірі 25% від вартості розробки.
2. У разі реалізації продукції, що не відповідає стандартам – 25% від вартості реалізованої продукції.
3. За реалізацію на території України імпортної продукції, яка також не відповідає вимогам стандартів, стосовно безпеки для життя та здоров’я людей – 50% від вартості реалізованої продукції.
4. За реалізацію продукції, забороненої для випуску органами державного нагляду – 100% від вартості реалізованої продукції.
5. За ухилення підприємця від пред’явлення органам державного нагляду продукції, яка підлягає контролю, сплачується штраф у розмірі 25% вартості продукції, що випущена з моменту ухилення.

Ціноутворення в державно-правовому регулюванні

ЗУ «Про ціни та ціноутворення» від 3.12.1990 року.

Інструкція Про порядок застосування економічних та фінансових санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена Наказом Мінекономіки від 3.12.2001 року.

Ціна (ст. 189 ГК) – це форма грошового визначення вартості продукції, робіт та послуг, яку реалізує суб’єкт господарювання.

Види цін:

1. Вільні (ринкові) – встановлюються за домовленістю сторін.
2. Державні регульовані ціни та тарифи.
3. Державні фіксовані ціни та тарифи.

Останні два види цін встановлюються по-перше, на ресурси, а також продукцію та послуги, які мають соціальне значення для населення, перелік яких встановлюється КМУ; по-друге, на продукцію (послуги) суб’єктів господарювання – природних монополістів, перелік яких встановлюється КМУ; по-третє, на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України.

Законом передбачено, що можуть встановлюватися комунальні ціни на роботи та послуги, які встановлюються керівництвом комунальних підприємств.

Повноваження по встановленню державних цін та тарифів покладено на такі органи:

1. Мінекономіки.
2. Міністерство транспорту і зв’язку.
3. Міносвіти.
4. Рада міністрів АРК.
5. Місцеві адміністрації.

Державний орган, який контролює встановлення державних цін та тарифів – це Державна інспекція по контролю за цінами та тарифами, яка підпорядковується Мінекономіки.

Повноваження по контролю за державними цінами та тарифами покладено на Управління по контролю за державними цінами та тарифами. Їх (інспекторів) повноваження в окремому Законі України «Про державну податкову службу в Україні». Зокрема, ст. 11 цього закону, крім пунктів 6-9.

У разі проведення експортно-імпортних операцій суб’єктами господарювання, Мінекономіки має право встановлювати індикативні ціни – це ціни на товари, які відповідають цінам, що встановлені на конкретний товар на ринку експорту та імпорту на момент здійснення зовнішньоекономічної операції з урахуванням умов постачання такого товару та розрахунків, які визначені законодавством.

Індикативні ціни встановлюються на такі товари:

1. У разі експорту котрих застосовуються антидемпінгові міри з боку держави.
2. На товари, по відношенню до яких застосовуються спеціальні імпортні процедури, згідно ст. 19 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність».
3. На товари, у разі експорту котрих встановлюється ліцензування (ліцензії видає Мінекономіки) та квотування продукції чи товару (квоти встановлює КМУ).
4. У разі експорту яких встановлюється спеціальний режим, встановлений КМУ.

На товари, експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність».