Захист економічної конкуренції

1. Поняття економічної конкуренції. Правові засади здійснення економічної конкуренції. Правовий статус Антимонопольного комітету України.
2. Недобросовісна конкуренції та форми її виявлення у господарській діяльності.
3. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання та органів влади.
4. Зловживання монопольним становищем.
5. Концентрація суб’єктів господарювання.
6. Поняття природних монополій та суміжних ринків.
7. Відповідальність за порушення антимонопольного законодавства України.

Запровадження в економіці України ринкових форм господарювання зумовило розвиток конкуренції, як неодмінного елементу ринку та основного його регулятора.

На ринку у сфері господарювання діє економічна конкуренція, роль якої проявляється через її функції:

1. Регулююча функція – встановлення таких правил господарювання, що забезпечують виробництво необхідних для суспільства товарів, робіт та послуг.
2. Стимулююча – проявляється у спонуканні учасників конкуренції вдосконалювати виробництво, щодо якості продукції, ціни, кількості, асортиментів товарів, робіт, послуг, запровадження новітніх технологій, з метою збереження або збільшення своєї частки на ринку.
3. Контрольно-сигналізаційна – здійснення контролю учасників конкуренції над власним виробництвом, його ефективністю та діяльністю своїх потенційних контрагентів: відсутність попиту на власну продукція, товари, роботи, послуги сигналізує про негаразди у власній діяльності та необхідності вдосконалення виробництва, а відсутність попиту на продукцію потенційних контрагентів сигналізує на недоцільність встановлення з ними договірного

Правове регулювання основних засад економічної конкуренції регулюється ЗУ «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 року.

Економічна конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі-суб’єкти господарювання мають можливість обирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товару на ринку.

В сфері господарювання та в економічній сфері передбачено два шляхи розвитку конкуренції. Відповідно до цього виділяють два типи ринків:

1. Недосконалий конкурентний ринок
2. Досконалий конкурентний ринок – що заснований на принципах вільної конкуренції.

Існують наступні види недосконалих конкурентних ринків:

1. Монополістичні ринки.
2. Олігополія та олігопсонія
3. Монопольне.

Монополістична конкуренція – це ринок, для якого характерна диференціація продукції, де покупці розглядають продукти конкуруючих продавців як близькі, але не повністю взаємозамінюючі.

Ринку монополістичної конкуренція притаманні наступні риси:

1. Наявність на ринку багатьох дрібних покупців та продавців.
2. Усі продавці та покупці мають досконалу інформацію про ціни на ринку, характеристики товарів що продаються.
3. Вступ на ринок та вихід з нього цілком вільні.
4. Продукти, що реалізуються, з точки зору покупця, у кожного продавця різні.

Типовими прикладами монополістичної конкуренції є: роздрібна торгівля, громадське харчування, виробництво товарів широкого вжитку.
В умовах цього ринку кілька підприємців реалізують практично однакові товари, які покупцем завдяки рекламі або іншим формам нецінової конкуренції сприймаються як різні товари.

Підприємці на цьому ринку суперничають не стільки через ціни, стільки через диференціацію продукції і кожен підприємець в умовах диференціації продукції володіє, в деякій мірі, монопольною владою над своїм товаром та визначає ціни на нього незалежно від дій своїх конкурентів.

Олігополія – це ринок товару, на якому існують декілька продавців, які виробляють більшу частину продукту. Частка кожного з них є досить великою, щоб впливати на ринок власними силами. Але при цьому, ціна товару залежить від спільних дій кількох продавців, тому кожний олігополіст розробляє внутрішню цінову політику, зважаючи на практику встановлення цін іншими підприємцями.

Традиційними прикладами олігополії є ринки металургійної хімічної, мобільної та інших видів продукції.

Олігопсонія – це ринок, де працюють декілька великих покупців, до яких надходить більша частина продажу товару для подальшого перепродажу. Прикладами цього ринку є ринки сільськогосподарської продукції.

Монополія – це ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який використовує своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін та обсяги випуску.

До головних рис монополії можна віднести:

1. Один продавець займає весь ринок (ринковий сегмент).
2. Продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів, на які могли б перейти споживачі.
3. Існують значні бар’єри, що перешкоджають появі інших контрагентів на ринку.

Традиційно виділяють три види монополії:

1. Адміністративна – прикладом цього ринку може слугувати форма організації виробництва в СРСР. В цьому випадку галузеві міністерства об’єднували підприємства однієї галузі і діяли на ринку як єдиний господарюючий суб’єкт, не дозволяючи при цьому конкуренції між підприємствами, які входили до їх складу.
2. Економічна – це стан товарного ринку, де діють підприємства, які змогли зайняти монопольне (домінуюче) становище на ньому завдяки концентрації капіталу або добровільному об’єднанню, або поглинанням слабких суперників і таке інше.
3. Природна (ЗУ «Про природні монополії»).

Досконалі конкурентні ринки

Основні риси цього ринку є:

1. Кожен підприємець є малим щодо ринку в цілому.
2. Покупці інформовані про ціни.
3. Продавці діють незалежно один від одного.
4. Вступ та вихід з ринків вільний.
5. Абсолютна однорідність однойменних товарів.

В ЗУ «Про захист економічної конкуренції» в напрямках державної економічної політики значиться захист добросовісної економічної конкуренції.
В ст. 4 ЗУ «про захист економічної конкуренції» визначаються основні напрями державної політики в сфері захисту добросовісної економічної конкуренції:

1. Обмеження монополізму в господарській діяльності.
2. Здійснення заходів щодо демонополізації економіки.
3. Державна підтримка суб’єктів господарювання.

Правовий статус Антимонопольного комітету України

Центральним виконавчим органом державної влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель є Антимонопольний комітет України (АКУ).

Діяльність цього органу регламентується ЗУ «Про АКУ» від 26.11.1993 року.

В своїй діяльності цей орган підзвітний ВРУ, підконтрольний Президенту України і має виключну компетенцію щодо регулювання відповідних відносин на території України.

АКУ утворюється у складі Голови та 10 державних уповноважених, з числа яких призначаються два перших заступники Голови та три заступники Голови АКУ.

Для здійснення діяльності в сфері захисту конкуренції АКУ утворює територіальні відділення. Розпорядженням АКУ від 21.02.2001 року №32-р затверджено положення Про територіальні відділення АКУ, яке визначає основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення АКУ.

АКУ та його територіальне відділення є юридичними особами, а адміністративні колегії АКУ, державні уповноважені АКУ, адміністративні колегії територіальних відділень є органами АКУ.

В ЗУ «Про АКУ» встановлюються повноваження АКУ за різними сферами:

1. У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.
2. У сфері здійснення контролю за узгодженими діями та концентрацією суб’єктів господарювання.
3. У сфері формування та реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку добросовісної конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності АКУ та застосування законодавства про захист економічної конкуренції. (подивитися повноваження і приклади в курсі лекцій Мілаш обов’язково).

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти АКУ у здійсненні його повноважень у сфері підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму та контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції.

Недобросовісна конкуренція

Конкуренція, як змагання між суб’єктам господарювання, не завжди відбувається за допомогою законних заходів. Наприкінці 19 ст. в Європі почали говорити про законну та незаконну конкуренцію. В Українському законодавстві загальне визначення цього поняття з’явилося разом із ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.1996 року.

Відповідно до цього закону, недобросовісною конкуренцією є – будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Недобросовісна конкуренція у господарській діяльності має певні форми вияву, які кваліфікуються діючим законодавством:
1. Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки.
2. Неправомірне використання товару іншого виробника.
3. Копіювання зовнішнього вигляду виробу.
4. Порівняльна реклама.
5. Дискредитація господарюючого суб’єкта-підприємця.
6. Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом.
7. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції.
8. Схилення до бойкоту господарюючого суб’єкта-підприємця.
9. Неправомірне використання та збирання відомостей, що містять комерційну таємницю.

Комерційна таємниця – це відомості, що пов’язані із виробництвом, технологічною інформацією, управлінням фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розповсюдження яких може завдати шкоди його інтересам, та визначаються керівником підприємства.

До відомостей, що не становлять комерційну таємницю відносять: установчі документи; документи, що дозволяють займатися підприємницькою діяльністю та її окремими видами; інформація за всіма формами державної звітності; дані, необхідні для перевірки, обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів; відомості про склад працюючих та їх заробітну плату; відомості про наявність вільних робочих місць; інформація про забруднення навколишнього природного середовища; документи про платоспроможність; інформація про участь посадових осіб у кооперативах, малих підприємствах, об’єднаннях підприємств, що займаються підприємницькою діяльністю.

Зловживаннями в сфері неправомірного використання комерційної таємниці є:

• Неправомірне збирання комерційної таємниці;
• Розголошення комерційної таємниці;
• Схилення до розголошення комерційної таємниці;
• Неправомірне використання комерційної таємниці.

10. Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника).
11. Схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб’єкта (підприємця).
12. Підкуп працівника постачальника.

• Підкуп працівника покупця замовником.

(детальніше – у підручнику про кожну форму вияву недобросовісної конкуренції).