Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Національний рух

Лібералізація політичного режиму в Російській імперії після смерті Миколи I в 1955 році призвела до активізації українського національного руху. У Петербурзі (1859р.) та Києві (1860-1861рр.) нова генерація українських активістів, здебільшого студентів та колишніх братчиків, організували культурно-освітні товариства, так звані “громади”. Їх метою було сприяння розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості.

Кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст. характеризувався піднесенням політичного життя в Росії, формуванням політичних партій  та організацій, зростанням їх впливу на суспільний розвиток. Плідна культурницька робота українського громадянства в попередній період сприяла формуванню нової генерації українців, яка прагнула послідовно виборювати всю повноту політичних і національних прав українського народу. З’являються перші спроби творення незалежних українських організацій. У 1891р. повстало “Братерство тарасівців” – об’єднання молодих українських патріотів, які вже не задовольнялись культурницьким українофільством старшого покоління і ставали на шлях національного радикалізму. У 1896р. в Києві було утворено українське таємне товариство “Молода Україна”, – метою якого, за свідченням Київського жандармського управління, була “пропаганда соціалізму і політичного сепаратизму на українській основі”. 1897р. на нелегальному з’їзді представників громад у Києві виникла Всеукраїнська загальна організація.

Поява цієї організації була заключним акордом громадського руху, спробою організаційного згуртування патріотично настроєних національних сил. Її ставка на культурницьку діяльність вже не відповідала ні потребам часу, ні настроям значної частини діячів національного руху, особливо молоді.

Зазначені політичні групи, а також українські студентські громади стали основою, на якій у Харкові в лютому 1900р. виникла перша українська політична партія – “Революційна українська партія”(РУП). До її складу увійшли Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мецієвич, М. Русов. Для початків діяльності РУП був характерним радикально-національний напрям роботи, душею якого був М. Міхновський. Він же підготував прогресивний документ цієї організації брошуру ”Самостійна Україна”. Принципами цього твору були патріотизм, радикалізм та безкомпромісність.

Недоліки: не дає відповіді на питання про основні напрями діяльності, соціальну базу тощо. Однак, цей документ містить низку принципово важливих орієнтирів.

Під впливом загальноросійського соціал-демократичного руху з ІІ-й половини 1902 р. РУП почала пройматися марксисткою ідеологією, що спричинило розкол партії і створення ряду нових політичних партій: Української народної партії(УНР) на чолі з М. Міхновським(1902р.), яка відстоювала ідею нової української державної самостійності; Української соціалістичної партії на чолі з Б. Ярошевським (1903р.). Частина рупівців в 1904р. разом з бундівцями утворили Українську соціал-демократичну партію (“Спілку”), яка увійшла до РСДРП на правах автономної частини меншовицької організації. Більшість рупівців, яка гуртувалась навколо М. Порша, В. Винниченка, Д. Антоновича, С. Петлюри, М. Ткаченка проголосили утворення Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) 1905р. УСДРП прийняла соціал-демократичну програму західноєвропейського зразка, висунула гасло автономії замість самостійної України.

Наростання революційної кризи, інтенсивна діяльність РУП підштовхнули до активності та політичної самоорганізації помірковані кола українського національного руху. У 1904р. із Всеукраїнської загальної організації з ініціативи Е. Чикаленка виділяється група, яка утворює Українську демократичну партію (УДП). З якої виділяється група на чолі з Грінченком, С. Єфремовим та Ф. Матушевичем, яка створює Українську радикальну партію(УРП). У 1905 р. УДП і УРП об’єднуються в одну організацію – УДРП.

Отже, на рубежі ХІХ – ХХ ст. помітно активізується діяльність українського національного руху. Напередодні революції політична палітра охоплювала широкий спектр національно політичних партій. Характерною рисою цього періоду була абсолютна перевага в українському русі лівих національно-соціалістичних сил. Українські ліберали та консерватори не змогли організаційно згуртувати свої сили на національному ґрунті, як правило, орієнтувалися на загальноросійські політичні партії консервативного та ліберального напрямків.

УСДРП та УРДП були головними виразниками суспільно-політичних поглядів організованого українського руху.

Переглядів: 14626

Повернутися до змісту: Історія України

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.