Загальні поняття міжнародного приватного права

1. Система колізійних норм.
2. Тлумачення і застосування іноземного права.
3. Застереження про публічний порядок. Імперативні норми.
4. Режим найбільшого сприяння і національний режим.
5. Взаємність і реторсія.

Методи міжнародного приватного права:

Колізійний метод – дозволяє міжнародному приватному праву бути самостійною галуззю права. Він дозволяє визначити право, належне для застосування.

Колізія (від лат. зіткнення) регулювання одних і тих самих правовідносин різними нормами права у різних національних правових системах.
Ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» колізійна норма – норма, що визначає право якої держави може бути застосоване до правовідносин з іноземним елементом;

Колізійна норма складається із таких двох частин:

1. Обсяг колізійної норми – вказує на відповідне правовідношення, до якого ця норма застосовується;
2. Колізійна прив’язка – це вказівка на закон (правову систему), яку належить застосувати до даного виду правовідносин (наприклад, ст. 49 ЗУ).

Колізійні прив’язки бувають:

1. Односторонні – прямо називає право країни, яке належить застосувати. Найчастіше застосовується у внутрішньому законодавстві. Наприклад, правовідносини з приводу спадкування – правом України.;
2. Двосторонні прив’язки – не називають право конкретної країни, а містять правила, за якими суд повинен визначити країну, право якої буде застосовано.

Класифікація колізійних норм:

1. В залежності від виду колізійної прив’язки:
2. Односторонні;
3. Двосторонні.
4. В залежності від джерел, де колізійні норми закріплені:
5. Колізійні норми ,які відносяться до внутрішньодержавного права;
6. Колізійні норми міжнародних договорів.
7. За характером регулювання (за ступенем обов’язковості для сторін):
8. Імперативні – норми, які сторони повинні суворо дотримуватися;
9. Диспозитивні норми – коли сторонам надається право вибору тієї чи іншої норми;
10. Альтернативні – коли є частка «або», є право вибору варіантів;
11. Кумулятивні – використовується ряд правил, які встановлюють. Яка норма повинна застосовуватися. Використовується частка «якщо то».
12. За дією у просторі (територіальною дією):
13. Міжнародні колізійні норми, які є загальними для декількох держав і містяться у міждержавних угодах;
14. Міжобласні (інтерлокальні) – характерні для тих держав, які поділяються на окремі складові, які мають право приймати нормативні акти (федеративні держави).

Основні формули прикріплення:

1. Особистий закон учасника правовідносин – в цьому випадку буде застосовуватися право тієї країни, до якої належить цей учасник:

а) Особистий закон фізичної особи:

1. закон громадянства (закон підданства);
2. закон місця проживання (закон доміцілія) – для тих осіб, у яких немає більш стійких зв’язків – громадянства або підданства (для осіб без громадянства).

б) Закон національності юридичної особи (особистий закон юридичної особи):

1. закон країни реєстрації юридичної особи;
2. закон країни місцезнаходження юридичної особи (закон осілості юридичної особи);
3. закон країни основного місця діяльності юридичної особи.

в) Комбінації перших двох формул.

2. Закон місця знаходження речі – застосовується закон тієї країни, де цей закон знаходиться (за виключенням місця державної реєстрації речі).
3. Закон місця вчинення акту – застосовується право тієї країни, на території якої був вчинений акт (зареєстрований шлюб, видана довіреність і т.п.).
4. Закон місця укладення договору – застосовується право тієї країни, на території якої був укладений договір.
5. Закон місця виконання договору – стосується не всього договору, а лише його частини – виконання. Застосовується закон тієї країни, де було виконано зобов’язання та проведені платежі.
6. Закон місця нанесення шкоди – застосовується для деліктних зобов’язань. Застосовується право тієї країни на території якої була спричинена шкода.
7. Закон місця здійснення діяльності – стосується суб’єктів, коли неможливо їм визначити особистий закон. У цьому випадку застосовується закон тієї країни, де проходить основна діяльність цього суб’єкта.
8. Закон суду – застосовується право країни, яка створила суд, який розглядає дану справу. Така формула застосовується, коли йде мова про тлумачення колізійних норм, або коли йде мова про те, як буде здійснюватися судове провадження.
9. Закон прапору – стосується морського права, суден.
10. Закон найбільш тісно пов’язаний з правовідносинами – застосовується тоді, коли колізійні норми не дозволяють нам визначити тісно право якоїсь держави. Орган, який вирішує спір, повинен встановити зв’язки, з якими законами найбільш пов’язані ці правовідносини.

Стадії врегулювання конкретних приватноправових відносин:

1. Розв’язання колізії права і вибір, за допомогою колізійних норм, належного правопорядку (права).
2. Застосування норм вибраного правопорядку.

Проблеми:

Зворотна відсилка і відсилка до права третіх країни. Ст. 1 ЗУ «Про міжнародне приватне право» зворотне відсилання — це повторне відсилання колізійної норми права іноземної держави до правопорядку держави, колізійна норма якого відіслала до даного іноземного правопорядку. Закон першої країни відсилає до закону другої країни, а закон другої країни, відсилає до закону третьої країни. Ст. 9 ЗУ «Про міжнародне приватне право» будь-яке відсилання до права третіх держав має розглядатися як відсилання до норм матеріального права.

Є позитивні (обидві держави сприймають правовідносини як свої) та негативні колізії (жодна із держав не розглядає відносини як свої і не хоче їх врегулювати за допомогою внутрішнього законодавства)

Ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про міжнародне приватне право» у випадках, що стосуються особистого та сімейного статусу фізичної особи, зворотне відсилання до права України приймається.

Правова кваліфікація – потрібність знайдення необхідної норми в законі.

Ст. 7 ЗУ «Про міжнародне приватне право» при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Під кваліфікацією розуміють проблеми віднесення до належної правової категорії питання, що постало з обставин справи, яку розглядає суд.
Конфлікт кваліфікації, це коли одні і ті самі поняття по різному трактуються або застосовуються.

Підходи до вирішення проблеми конфлікту кваліфікації:

1. Обґрунтовує кваліфікацію за законом суду.
2. Застосовується закон, якому підпорядкована сутність правовідносин.
3. Теорія автономної кваліфікації, яка передбачає, що необхідно використати загальні для двох національних правових систем поняття і використовуючи компаративістику дійти до висновку, що такі питання можна врегулювати.

Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.

Обсяг застосування права іноземної держави

Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про міжнародне приватне право» застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Проблеми встановлення змісту норм іноземних держав

При застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів.

Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.
Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.

Взаємність – це надання державами певних прав, за допомогою яких їх закони будуть застосовані на територіях інших держав.

Застереження про публічний порядок

В тих випадках, якщо застосування норм іноземної держави, або виконання рішень іноземної держави, буде наносити шкоду тому порядку, який встановлений в нашій державі, то таке застосування буде неможливим (ст. 12 ЗУ «Про міжнародне приватне право»).

Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основним правопорядком (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв’язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України.

Відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політичної або економічної системи України.

Публічний порядок - це основні правові принципи та засади функціонування суспільства, держави, основи їх моралі.

Застосування імперативних норм ( ст. 14 ЗУ «Про міжнародне приватне право»)

Правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню.

Суд, незалежно від права, що підлягає застосуванню відповідно до цього Закону, може застосовувати імперативні норми права іншої держави, які мають тісний зв’язок з відповідними правовідносинами, за винятком, встановленим частиною першою цієї статті. При цьому суд повинен брати до уваги призначення та характер таких норм, а також наслідки їх застосування або незастосування.

Принцип автономії волі

Римська конвенція про право, яке застосовується до договірних зобов’язань. Ст. 5 ЗУ «Про міжнародне приватне право».

У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:
1. Бути підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням його форми;
2. Обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

Наслідки обходу закону

Обхід закону – це осмислене створення стороною або сторонами прив’язки до того права, зміст норм якого є більш привабливим для цієї сторони або сторін.

Правочин та інші дії учасників приватноправових відносин, спрямовані на підпорядкування цих відносин праву іншому, ніж те, що визначається згідно із цим Законом, в обхід його положень, є нікчемними. У цьому разі застосовується право, яке підлягає застосуванню відповідно до норм цього Закону.

Кульгаві відносини – це відносини, які отримують неоднакову правову оцінку за правом різних країн.
Кульгаві відносини можливі:

1. Суттєві відмінності у матеріальному праві окремих країн. Найбільші відмінності існують у шлюбно-сімейних відносинах;
2. Розходження у змісті внутрішньодержавних колізійних норм;
3. Неповна уніфікація норм про міжнародну відсутність у цивільних справах.

Режим найбільшого сприяння і національний режим

Надання того чи іншого режиму здійснюється, коли сторони укладають між собою відповідну угоду.

Правовий режим показує, яким чином одна країна відноситься до іноземців, які знаходяться на її території:

1. Вона може прирівняти іноземців до своїх громадян;
2. Може надати іноземцям певні переваги;
3. Дискримінувати іноземців, обмежувати їх права.

В силу національного режиму іноземним громадянам і іноземним юридичним особам надаються ті ж самі права, що і вітчизняним фізичним та юридичним особам.

Національний режим закріплюється в національному законодавстві. В Україні закріплений національний режим для всіх іноземців, які проживають на її території.

Режим найбільшого сприяння – це такий режим, за яким іноземці певної держави мають певні переваги над іншими іноземцями. Це можуть бути переваги у оподаткуванні, переведенні інвестицій.

Спеціальні режими можуть бути встановлені для іноземців на певній території і тоді їх права та обов’язки будуть відрізнятися від прав та обов’язків юридичних і фізичних осіб цієї країни (шляхом прийняття окремого закону).

Розвиток співробітництва вимагає, щоб одна країна, яка надає певні режими для іноземців на своїй території, хотіла б бачити подібний режим на території іншої держави.

Взаємність – це надання певного режиму для іноземних суб’єктів на своїй території, якщо наші суб’єкти мають аналогічні права на території іншої держави.

Види взаємності:

1. Матеріальна – коли надається той самий обсяг прав;
2. Формальна – іноземцям надається національний правовий режим, а перелік прав може відрізнятися.

Законодавства багатьох країн вважають, що взаємність є формальною.

Реторсія – це застосування певних обмежень. Якщо одна країни вживає заходи, які нанесуть необґрунтовану в порядку дискримінації шкоду інтересам іншої держави або її громадян, то ця друга держава може застосувати відповідні заходи. Мета застосування таких заходів це відміна тих обмежень, які були прийняті у першій державі. Застосування таких заходів не є дискримінацією.
Ст. 29 ЗУ «Про ЗЕД»:

У разі якщо є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують здійснення законних прав та інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. У разі якщо такі дії завдають шкоди або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.

Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих норм, стандартів та правил міжнародного права.

Такими заходами є:

• Застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю;
• Застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;
• Позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;
• Запровадження спеціального мита;
• Запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньоекономічних операцій;
• Встановлення квот (контингентів);
• Запровадження комбінованого режиму квот і контингентів;
• Запровадження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів;
• Інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.