Політичні технології

Технології – це сукупність послідовно використовуваних процедур прийомів і засобів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну і ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного суб’єкта в певний час і в певному місці.

Технології залежать від ресурсів та людини.

Структура технології:

1. Знання (специфічні).
2. Конкретні прийоми, процедури та методики, описані в цій технології.
3. Техніко-ресурсний компонент.

Типи політичних технологій

1. Функціональна – раціоналізація і створення алгоритмів
2. Інструментальна – певна фікція, за якою ховаються інші технології (створюють видимість застосування одних технологій, задля приховування дійсних).
3. Предметні – використовують певні прийоми досягнення цілей: електоральні, техніки лобіювання, комп’ютерно-інформайційні, переговорні ті ніші. Це конкретні прийоми досягнення цілей.
4. Рівневі – залежно від рівня застосування: локальні, міжособистісні, міжнаціональні, глобальні.
5. (залежно від рівня)Стратегічні.
6. Тактичні.
7. Спорадичні.
8. Циклічні.
9. (залежно від застосування для кола суб’єктів) Тиражовані – застосовуються щоденно при певних умовах.
10. Унікальні – являють собою сукупність дій, які застосовуються один раз для чітко окресленого кола осіб.
11. (залежно від умов діяльності) М’які – це ті способи і методики, які дозволяють змінювати їх залежно від умов, що змінюються, від цілей та ресурсів.
12. Жорсткі.
13.  (залежно від порядку регламентації) Нормативні – чітко обумовлені у суспільстві.
14. Девіантні.
15. Яскраві.
16. Тіньові.

Способи формування технологій

Суб’єктивний – заснований на суб’єктивному підході.
Аналітичний – передбачає характеристику, оцінку конкретних акторів взаємовідносин, діючі норми і регламенти діяльності, розклад політичних сил, конкретні акції і інтеракції, які здійснюють на зараз і прогноз на майбутнє, параметри часового і просторового характеру, оцінка та характеристики зовнішнього середовища, аналіз ресурсів.