Організація радіологічної служби в Україні, типи радіологічних відділень

Радіологічна служба в Україні, як і в інших країнах, функціонує на основі радіологічних відділень. Вони бувають різного типу, в залежності від того, які джерела і для якої мети використовуються. В структурі охорони здоров’я першим ланцюгом є дільничні лікарні, деякі з яких мають по одному рентгенівському та ультразвуковому апарату.

На обласному рівні у великих обласних лікарнях і в онкологічних диспансерах є відділення: рентгенодіагностичні, ультразвукові, радіодіагностичні та відділення променевої терапії.

На рівні держави, а також у великих містах (наприклад, в Києві) існує декілька радіодіагностичних відділень, одне з них на кафедрі медичної радіології НМУ, яке є Київським міським центром радіонуклідної діагностики. Є також Київський міський консультативно-діагностичний центр та відділення радіонуклідної діагностики та (або) променевої терапії у деяких науково-дослідних інститутах. Щоб досягнути максимальної безпеки при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань, потрібні певні умови: системи розміщення, планування, оснащення, вентиляції, каналізації приміщень та утилізації радіоактивних відходів.

В Україні перший діагностичний рентгенівський апарат виробництва німецької фірми "Siеmens" був встановлений у 1908 році на медичному факультеті Київського університету св.Володимира.  У 1927 році на базі факультетської терапевтичної клініки, якою завідував професор Д.Стражеско заснована самостійна кафедра рентгенології. Почалася планомірна та систематизована підготовка студентів. У роки Великої Вітчизняної війни, під час евакуації інституту до м. Челябінськ, керівництво кафедрою було доручено доценту Л.М.Гершоновій. З 1944 року після повернення інституту до Києва кафедру очолив доцент М.Ф.Заркевич. Нажаль, невдовзі кафедра рентгенології була перетворена в курс при кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб. З появою штучних радіоактивних ізотопів і початком їх широкого використання з діагностичною метою у 1954 році була створена радіологічна лабораторія. В 1955 році кафедра була поновлена і одержала назву кафедра радіології та рентгенології. До 1964 року кафедрою  керував доцент М.Ф. Заркевич. Основною темою наукових досліджень в ті роки було освоєння та удосконалення методики флюорографії. Україна була першою в СРСР країною, що вивчала і розробляла цю проблему. У 1958 році співробітники кафедри видали перший посібник по радіології для студентів медичних вузів, а у 1969 році - підручник "Рентгенодіагностика". У 1964-1966 роках кафедру очолював професор А.І. Позмогов. З 1966 року по 1990 кафедрою керував лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки, заслужений працівник вищої школи професор В.І.Мілько. З 1990 року її очолив доктор медичних наук професор А.П. Лазар, який одночасно є головним радіологом Міністерства охорони здоров'я України. Курс рентгенології очолила професор Т.В.Топчій. У зв’язку з необхідністю вивчення несприятливих радіоекологічних умов та медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1991 році на кафедрі було створено курс радіаційної медицини, який очолив професор Р.П. Матюшко, а кафедра дістала назву: кафедра медичної радіології з курсами рентгенології та радіаційної медицини. Головний напрямок наукових досліджень кафедри - розробка та впровадження нових методів рентгенологічної та радіонуклідної діагностики захворювань нирок, серцево-судинної системи, системи травлення, а також вивчення впливу малих та надлетальних доз опромінення на організм людини і тварин. Кафедра є головною серед кафедр радіологічного профілю медичних вузів України.