Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: необхідність, економічний зміст та основні поняття

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг.

Перехід економіки України до ринкових умов господарювання зумовлює необхідність створення адекватної їм моделі соціального захисту населення.

Кожна працююча людина має подбати про свій захист від тих негативних соціальних наслідків, що супроводжують структурну перебудову економіки, приватизацію підприємств, упровадження нових форм організації виробництва і праці.

Досягненню цієї мети найбільше відповідає, як свідчить і міжнародний досвід, солідарна самозабезпечувальна система обов'язкового соціального страхування на випадок безробіття, яка спроможна забезпечити ефективний соціальний захист.

Саме така модель і дає можливість уникнути зрівнялівки, утриманських настроїв, не послаблювати дієвості мотивів і стимулів до праці.
Страхова система передбачає залежність отримання допомоги у зв’язку з безробіттям від вкладу застрахованої осо би, а саме від сплати страхових внесків та наявності страхового стажу.

Для управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, здійснення виплат матеріального забезпечення та надання соціальних послуг з 1 січня 2001 р. запроваджена система загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, почав функціонувати Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФСС ВБ).  

Основними напрямами діяльності ФСС ВБ є управління соціальним страхуванням на випадок безробіття, збір і акумуляція страхових внесків, контроль за використанням коштів, виплата матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, виконання інших функцій згідно із статутом.

Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Управління ФСС ВБ здійснюється його правлінням, виконавчою дирекцією та її робочими органами. Функції виконавчої дирекції покладаються на Державний центр зайнятості, а її робочих органів - на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Законодавство про страхування на випадок безробіття включає:

• основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
• Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття);
• Закон України «Про зайнятість населення» та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється  за принципами:

• надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;
• обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), а також громадянами – суб'єктами підприємницької діяльності;
• цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;
• солідарності та субсидування;
• обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;
• паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;
• диференціації розмірів виплати допомоги у зв’язку з безробіттям залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;
• надання на рівні не нижче за прожитковий мінімум, встановлений законом, допомоги у зв’язку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;
• законодавчого визначення умов і порядку здійснення страхування на випадок безробіття.

Особи, які підлягають страхуванню на випадок безробіття

Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють в умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.

Особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору.

Роботодавець набуває статусу платника страхових внесків до ФСС ВБ із дня реєстрації (роботодавець зобов'язаний зареєструватися у виконавчій дирекції за місцем свого знаходження як платник страхових внесків у 10-денний строк із дня отримання ним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або з дня укладання трудового договору з найманим працівником).

Особам, які підлягають страхуванню на випадок безробіття, видається свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів соціального страхування.

Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

• працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;
• іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У даному виді страхування використовуються спеціальні поняття.

Суб'єкти страхування на випадок безробіття:

• застраховані особи;
• страхувальники;
• страховик.

Застраховані особи — наймані працівники, а у випадках, передбачених Законом, також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України), на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Представниками застрахованих осіб є профспілки, їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Страхувальники — роботодавці та застраховані особи, які відповідно до Закону сплачують страхові внески.

Страховик — Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Об'єкт страхування на випадок безробіття — страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Часткове безробіття — вимушене тимчасове скорочення нормальної або встановленої законодавством України тривалості робочого часу, перерва в одержанні заробітку або скорочення його розміру через тимчасове припинення виробництва без припинення трудових відносин з причин економічного, технологічного, структурного характеру.

Страховий випадок — це подія, через яку:
—застраховані особи втратили заробітну плату або інші, передбачені законодавством України доходи внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, готові та здатні розпочати відповідну роботу і дійсно шукають роботу;
—застраховані особи опинилися у стані часткового безробіття;
—втрата роботи з незалежних від застрахованих осіб обставин;
—припинення трудового договору відповідно до ст. 36 (п. 1, 2, 3), ст. 38 (у разі неможливості продовження роботи, а також невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору), ст. 39, ст. 40 (п. 1, 2, 5, 6) Кодексу законів про працю України.

Роботодавець:

• власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган та фізичні особи, які використовують найману працю;
• власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Представниками роботодавців є об'єднання та спілки роботодавців чи інші уповноважені роботодавцями органи (представники).
Найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.

Страховий стаж - період (строк),протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).