Право власності та право користування землею в Україні

1. Поняття та основі ознаки права власності на землю.
2. Право приватної власності на землю.
3. Право комунальної власності на землю.
4. Право державної власності на землю.
5. Право землекористування.

Ч. 2 ст. 78 Право власності на землю набувається та реалізується на підставі КУ, ЗК та інших законів.

Право власності у об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм.

Суб’єктивне право власності – це право конкретної особи, сукупність правомочностей особи володіти, користуватися та розпоряджатися землею, які власник використовує на власний розсуд з метою задоволення власних потреб.

Право земельної власності – це можливість використання корисних властивостей та привласнення природних багатств землі як систем аправових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на земельні ділянки та регулюють відносини володіння, користування і розпорядження земельними ділянками на свій розсуд для задоволення матеріальних потреб і реалізації інших інтересів.

Право приватної власності на землю

Відповідно до ЗК суб’єктами права власності на землю є громадяни та ЮО на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності.

Підстави набуття приватної власності на землю:

Ст. 81 ЗК громадяни України набувають право приватної власності на земельні ділянки на таких підставах:

1. Придбання земельних ділянок за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
2. Безоплатна передача земельних ділянок із земель державної або комунальної власності.
3. Приватизація земельних ділянок, що були раніше їм надані у користування.
4. Прийняття спадщини.
5. Виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки або паю. Сертифікат обмінюється на державний акт на право власності на землю.

Земельне законодавство дозволяє і іноземним громадянам, і особам без громадянства набувати земельні ділянки у приватну власність. Але якщо стосовно громадян України таке право, фактично, не обмежене, то що стосується іноземців та осіб без громадянства, то ЗК містить певні обмеження на набуття права власності на землю.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності:

1. На земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів.
2. На земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Отже, по-перше, це можуть бути лише землі несільськогосподарського призначення, по-друге, якщо ці землі розташовані в межах населених пунктах, то обмежень на набуття права власності немає, але якщо такі землі розташовані поз населеними пунктами, то право власності можна набути, лише, якщо на цих земельних ділянках розташовані споруди, які належать цим особам на праві приватної власності.

Якщо ці особи отримали у власність землю сільськогосподарського призначення за правом спадщини, то протягом року вони зобов’язані пройти процедуру відчуження цих земель.

ЮО, засновані громадянами України або юридичними особами України, можуть набувати земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у таких випадках:

1. Придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільно-правовими угодами;
2. Внесення земельних ділянок їх засновниками до статутного фонду;
3. Прийняття спадщини;
4. Виникнення інших підстав, передбачених законом (на сьогоднішній день законом не передбачені інші підстави для набуття ЮО права приватної власності на землю).

Іноземні ЮО можуть набувати право власності на земельні ділянки лише несільськогосподарського призначення. В межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні, за межами населених пунктів, у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Землі несільськогосподарського призначення, отримані іноземними ЮО у спадщину, підлягають відчуженню іншим суб’єктам протягом 1 року.

Право комунальної власності на землю

До комунальної власності належать усі землі в межах населених пунктів та за межами населених пунктів, на яких знаходяться об’єкти комунальної власності. На сьогоднішній день діє ЗУ від 05.02.12004 р. «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Ст. 7 до земель комунальної власності відносяться всі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, землі, які розташовані за межами населених пунктів, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, які є об’єкта права комунальної власності, землі, на яких знаходяться об’єкти спільної власності.

Підстави набуття права комунальної власності:

1. Передача їм земель державної власності;
2. Примусове відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб ЗУ від 17.11.2009 р. «Про вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб»;
3. Прийняття спадщини;
4. Придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільно-правовими угодами;
5. Виникнення інших підстав, передбачених законом (на сьогоднішній день інших підстав не передбачено).

Не можуть передаватися у приватну власність такі землі комунальної власності:

1. Землі загального користування населених пунктів;
2. Землі, які знаходяться під залізницями. Автодорогами і та ін.
3. Землі природо заповідного фонду, які мають історико-культурну цінність;
4. Землі лісового і водного фонду;
5. Землі, які забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування ті інші.

Відповідно до ЗК України, ст. 84, у державній власності перебувають усі землі України, окрім земель, які знаходяться у комунальній та приватній власності. Це означає, що без господарських земель не може бути.

Право державної власності набувається і реалізується в особі КМУ, РМ АРК, райдержадміністрацій та облдержадміністрацій.

Держава набуває права власності на землю у таких випадках:

1. Відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб (ЗУ від 17.11.2009 «Про відчуження земельних ділянок, іншого нерухомого майна для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності»);
2. У разі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни іншими цивільно-правовими угодами;
3. Прийняття спадщини;
4. У разі передачі у власність держави земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
5. У разі конфіскації земельної ділянки. Ст. 148 ЗК України передбачає можливість конфіскації земель. Здійснюється за вироком суду по кримінальній справі, у випадках, в обсязі та порядку, встановленому законом (за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини за КК України).

Іноземні держави мають право набувати у власність земельні ділянки для розміщення дипломатичних представництв, відповідно до міжнародних договорів. Право власності на землю іноземних держав має обмежений характер, щодо категорії земель (тільки землі житлової забудови), спеціальний порядок їх набуття.

Право користування землею в Україні

Право користування передбачає можливість господарського панування на земельній ділянці. Право користування передбачає використання користувачем корисних властивостей земельної ділянки.

Форми землекористування:

1. Постійне землекористування ст. 92 ЗК України. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише ЮО, які належать до державної чи комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства, установи та організації і релігійні організації;
2. Тимчасове землекористування (загальне правило).

Рішення КСУ Від 22.09.2005 року про користування земельною ділянкою. Визнані неконституційними положення п. 6 перехідних положень ЗК, щодо зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди без необхідного правового та організаційного забезпечення.

Найбільш вагома форма тимчасового землекористування є оренда землі. Також, однією із форм тимчасового землекористування є концесія землі.
Відповідно до ст. 93 ЗК України та ЗУ від 06.10.1996 р. в редакції 25.03.2005 р. «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендарями можуть бути громадяни, юридичні особи, в тому числі іноземці, іноземні ЮО та іноземні держави і міжнародні організації.

Оренда землі може бути:

1. Короткострокова (не більше 5 років).
2. Довгострокова (до 50 років)

Концесія земельних ділянок – новий інститут для земельного законодавства. Відповідно до ст. 94 ЗК України для здійснення концесійної діяльності концесіонеру надається в оренду земельна ділянка в порядку, встановленому ЗК України та спеціальним законодавством (ЗУ «Про концесії» від 16.07.1999 р.).

Концесія — надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику;

Земельні ділянки можуть надаватися у концесію:

• Для будівництва те експлуатації автомобільних доріг, об’єктів дорожнього господарства, інших споруд;
• Будівництва та експлуатації шляхів сполучення (залізниці);
• Будівництво і експлуатація вантажних і пасажирських портів та аеропортів.