Правовий режим використання та охорони окремих категорій земель в Україні

1. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення.
2. Правовий режим земель житлової та громадської забудови.
3. Правовий режим земель природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
4. Правовий режим інших категорій земель.

В структурі земельного фонду України землі сільськогосподарського призначення посідають особливе місце, так як вони є засобом виробництва при формуванні ринкових відносин.

Ч. 1 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення – землі, надані для виробництва с/г продукції, здійснення с/г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.
Ознаки земель с/г призначення:

1. Їх надання для потреб с/г виробництва;
2. Їх використання у сфері сільського господарства.

Види земель с/г призначення:

1. С/г угіддя: рілля (землі, які регулярно розорюються з метою вирощування на них с/г культур), багаторічні насадження (на них вирощуються господарські насадження деревного або кущового типу), сіножатні (на них вирощується травниста рослинність, що використовується для відгодовування худоби), пасовища (з метою випасання угоди)і перелоги (рілля, що тимчасово виведено із с/г використання).
2. Не с/г угіддя: господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, а також землі, які зайняті господарськими будівлями, дворами і землі тимчасової консервації.

Землі с/г призначення передаються у власність та надаються у користування наступним категоріям суб’єктів земельного законодавства для визначеної у законодавстві мети:

1. Громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного с/г виробництва;
2. С/г підприємствам для ведення товарного с/г виробництва;
3. С/г науково-дослідним установам, навчальним закладам, сільським ПТУ та сільським ЗОШ для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення с/г господарства.
4. Не с/г підприємства, установа та організації, релігійні об’єднання і об’єднання громадян виключно для ведення підсобного сільського господарства.

Землі с/г призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Норми безоплатної передачі земель с/г призначення передбачені ЗК для громадян України. Інші суб’єкти безоплатно отримувати земельні ділянки с/г призначення не можуть.

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у таких розмірах:

1. Для ведення ОСГ – не більше 2 га.
2. Для ведення садівництва – не більше 0,12 га.
3. Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) – у селах не більше 0,25 га, у селищах не більше 0,15 га, у містах не більше 0,10 га.
4. Для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 га.
5. Для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 га.
6. Для ведення фермерського господарства громадяни можуть отримувати земельні ділянки у розмірі середньої земельної долі, яка визначається по кожному регіону окремо.

Особливості правового режиму земель с/г призначення:

1. Землі придатні для потреб сільського господарства повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.
2. Земельним законодавством встановлені певні обмеження щодо укладання договорів із земельними ділянками, призначеними для с/г виробництва. Відповідно до ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок с/г призначення для ведення с/г виробництва можуть бути громадяни України, які мають с/г освіту, займаються с/г виробництвом, мають відповідні статки і т.д.
3. Виробнича діяльність, пов’язана з використанням земель с/г призначення повинна не погіршувати їх стан, а повинна покращувати їх с/г властивості. Тому власники зобов’язані забезпечення охорони земель та підвищення їх родючості.
4. При вилученні або у викупі земель с/г призначення для потреб, не пов’язаних із с/г виробництвом, тимчасовому зайнятті с/г угідь для інших видів використання власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки та втрати с/г виробництва.

Правовий режим житлової та громадської забудови

Концепція сталого розвитку населених пунктів від 1999 року, затверджена Постановою ВРУ вперше дав подібну назву таким землям (замість земель населених пунктів – землі житлової та громадської забудови).

Відповідно до ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать:

Земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель та споруд, інших об’єктів загального користування.

Житловою забудовою вважається житловий масив або земельна ділянка, в межах якої розміщений житловий фонд. Садибна забудова – забудова, на якій розміщені будинки садибного типу, які належать на праві приватної власності громадянам. Не садибна забудова – багатоповерхові будинки, які не належать до приватної власності.

Громадська забудова – масив, де розташовані будинки громадських, навчальних закладів, громадського відпочинку, підприємств торгівлі та громадського харчування, підприємств побутового обслуговування та деякі інші.

Землі загального користування, де розміщуються площі, вулиці, дороги, провулки, набережні, парки, лісопарки, сади, бульвари, сквери, пляжі, водойми та інше. Здійснюється безоплатно та належать до комунальної власності і не можуть передаватися у приватну власність.

Ст. 39 використання цих земель здійснюється на підставі:

1. Генерального плану населеного пункту – визначає межі міст, селищ та сіл, як умовно замкнутих ліній на поверхні землі, що відокремлюють їх територію від території інших категорій земель;
2. Плану земельно-господарського устрою – охоплює заходи організаційно-технічного характеру, які спрямовані на раціональне використання освоєних земель та упорядкування нових земельних площ, забезпечення їх охорони від негативного природного і техногенного впливу інженерно-технічного захисту територій;
3. Іншої містобудівної документації – детальний план забудови територій, проект забудови територій, проект розподілу територій між окремими мікрорайонами та кварталами. Детальний план включає планування, реконструкцію, відновлення, благоустрій певної території районів та мікрорайонів та інше.

ЗУ від 16.11.1992 року «Про основи містобудування», ЗУ від 20.04.2000 року «Про планування і забудову територій», ЗУ від 07.02.2002 року «Про генеральну схему планування території України».

Державні стандарти та нормі передбачені у Державному стандарті «Містобудування. Планування міських та сільських поселень» повинні бути додержані при плануванні житлової та громадської забудови.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки, а також належні до них будинки, споруди, а також прибудинкові території надаються у постійне користування підприємствам, які здійснюють управління цими будинками.

Правовий режим використання прибудинкових територій багатоквартирних будинків

Прибудинкова територія – це встановлена за проектом поділу територія мікрорайону та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної не садибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку.

ЗУ від 29.11.2001 р. «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», прибудинкова територія – це територія біля багатоквартирного будинку, визначена технічною документацією на будинок, в тому числі парковки, спортивні майданчики, тротуари та інше. Мешканці будинків здійснюють загальне користування цією земельною ділянкою.

Ч. 2 ст. 42 ЗК України у разі приватизації громадянами багатоквартирного житлового будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у постійне користування об’єднанню власників. Отже ,земельна ділянка може надаватися у власність, на умовах оренди у користування власникам цього багатоквартирного будинку, і з усіма наслідками платного користування, відповідно до ЗУ «Про плату за землю».

Правовий режим земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення

Відповідно до ст. 43 ЗК до цих земель відносяться:

1. Ділянки суші і водного острову з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

ЗУ «Про природно-заповідний фонд», ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища».
Статус таких ділянок і об’єктам надається окремо.

1. Природні території та об’єкти (природні заповідники, заказники, пам’ятники природи, заповідні урочища та інше)№
2. Штучно створені об’єкти (дендрологічні сади, парки-пам’ятники садового мистецтва та інше).

Ці землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але у ст. 4 ЗУ «Про природно-заповідний фонд» та ст. 83, 84 ЗК України встановлюються обмеження на приватизацію окремих категорій цих земель. Ті об’єкти, які були створені до 1999 р. (прийняття цього ЗУ) не можуть передаватися у комунальну або приватну власність.

Особливості використання цих земель:

1. Заборона здійсненню на цих землях будь-якої діяльності, яка суперечить цільовому призначенню або може негативно на них вплинути.
2. Встановлено особливий порядок оголошення територій об’єктами природно-заповідного фонду (ЗУ «Про національну програму про формування екологічної мережі…»)
3. Внутрішнє зонування земельних ділянок.
4. Пільговий режим оподаткування земель природно-заповідного фонду земельним податком (п. 1 ст. 12 ЗУ «Про плату за землю»).
5. За порушення земельного законодавство стосовно земель природно-заповідного фонду встановлена посилена юридична відповідальність.

Землі іншого природоохоронного призначення – земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, які мають особливу наукову цінність.

До таких земель слід відносити:

1. Охоронні зони, що встановлюються навколо об’єктів природно-заповідного фонду;
2. Зарезервовані цінні природні території для наступного заповідання із встановленням спеціального режиму (Указ ПУ від 24.04.1998 року «Про резервування цінних природних територій»).
3. Водоохоронні зони;
4. Прибережні захисні смуги;
5. Смуги відведення;
6. Створювану в Україні екологічну мережу (ЗУ «Про загальнодержавну екологічну мережу» від 24.04.2002 року).

Землі оздоровчого призначення

Ст. 47 ЗК України, до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людини.

Ст. 1 ЗУ «Про курорти» природні лікувальні властивості – це мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, а також інші природні умови, які сприяють лікуванню та оздоровленню людей.

Землями оздоровчого призначення прийнято вважати ті землі, які у встановленому порядку оголошені курортами.
Курорт – це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі і споруди з об’єктами інфраструктури. Використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Постанова КМУ від 11.12.1996 року Про затвердження переліку водних об’єктів, що відносяться до категорії лікувальних. Землю під ними прийнято вважати землями оздоровчого призначення.

Встановлюються округи санітарної (гірничо-санітарної) охорони, які поділяються на зони. В межах округу санітарної охорони забороняється будь-яка робота, яка шкодить природним об’єктам, негативно впливають на природно-лікувальні ресурси.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Відповідно до ст. 26 ЗУ «Про курорти» - санаторно-курортні заклади не підлягають приватизації.

Пункт в) ч. 3 ст. 83 ЗК України – неможливість передавати у приватну власність землі оздоровчого призначення, що відносяться до комунальної власності; п. г) ч. 4 ст. 84 ЗК України – заборона передавати у приватну власність землі оздоровчого призначення, що знаходяться у державній власності.

Землі рекреаційного призначення

Відповідно до ст. 50 ЗК України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходів.

Рекреація – (від лат.) відпочинок, оновлення сил людини, втрачених на трудову діяльність.

Ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» вживається термін «рекреаційна зона». До рекреаційної зони відносяться ділянки суші та водного простору призначені для організованого масового відпочинку населення та туризму.

Склад земель рекреаційного призначення (ст. 51 ЗК України):

1. Земельні ділянки зелени зон і зелених насаджень місць та інших населених пунктів.
2. Земельні ділянки навчально-туристських та екологічних стежок;
3. Земельні ділянки, зайняті будинками відпочинку, пансіонатів, об’єктів культури і спорту, кемп-клубів, будинок рибалок і так далі.

Ч. 1 ст. 52 ЗК України передбачає можливість перебування земель рекреаційного призначення у державній, комунальній та приватній власності. Ці землі можуть одночасно належати до іншої категорії земель (оздоровчого призначення, житлової та громадської забудови, землі с/г призначення). Це обумовлено недостатньо чітким законодавчим розмежуванням цих земель.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, яка перешкоджає використанню їх за призначенням та погіршує їх стан.
ЗУ «Про туризм», ЗУ «Про фізичну культуру і спорт», Постанова КМУ Про затвердження порядку з проектів землеустрою…
ЗУ «Про плату за землю» вітчизняні заклади, які утримуються за кошти державного бюджету та розташовані на землях рекреаційного призначення звільняються від сплати земельного податку.

Ч. 9 ст. 149 ЗК України вилучення земель рекреаційного призначення, що перебувають у постійному користуванні для інших потреб здійснюється виключно за рішенням КМУ.

Землі історико-культурного призначення

Відповідно до ст. 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, на яких розташовані історико-культурні заповідники, кладовища, місця, пов’язані з історичними подіями, городища, кургани, давні поховання, мегаліти, пам’ятні скульптури, поля давніх битв, залишки фортець, ділянок історично та культурного шару, архітектурні ансамблі і комплекси і так далі.
ЗУ «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000. Окрім наведених об’єктів і споруд, які розташовані на землях історико-культурного призначення, до цих земель додаються території охоронних зон.

Землі історико-культурного призначення – це земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об’єкти, що мають особливу історичну, наукову, архітектурну, мистецьку та культурну цінність, а також їх охоронні зони.

П. б) ч. 3 ст. 83, п. г ч. 4 ст. 84 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність із земель державної та комунальної власності, а також землі із державної в комунальну власність землі історико-культурного призначення, які мають особливу історичну або екологічну цінність, якщо законом не передбачено інше. Ч. 5 ст. 17 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам’ятки археології перебувають у державній власності, за винятком земельних ділянок, на яких розташовані поля давніх битв.

Навколо цих земель встановлюються охоронні зони.
Ст. 32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» встановлюються зони регулювання забудови, зони ландшафтів, що охороняються, зони охорони екологічного архітектурного шару – зони охорони пам’яток.

Землі лісогосподарського призначення

Ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Ч. 1 ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, а також нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Ст. 1 ЛКУ лісова ділянка – це земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка вилучається у користувача земельної ділянки для ведення лісового господарства, а також для інших потреб.

Землі лісогосподарського призначення можуть знаходитися у будь-якій формі власності. Окрім обмежень, встановлених у ст. 83, 84 ЗК України для передачі у приватну власність. Але є виключення, ч. 2 ст. 56 ЗК України яке стосується замкненої земельної ділянки лісогосподарського призначення, загальною площею до 5 га, у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (аналогічно ч. 7 ст. 8 ЗУ «Про фермерське господарство»).

Під замкненими земельними ділянками лісогосподарського призначення треба розуміти земельні ділянки, що вкриті лісовою рослинністю, чагарниками, які оточені іншими видами угідь (так званий «лісовий острів», який розташований на території земельних ділянок, призначених для ведення селянського або фермерського господарства). Ця земельна ділянка лісогосподарського призначення передається у власність відповідному власнику земельних ділянок.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих угідь для залісення (аналогічно ст. 12 ЛКУ).

Державні лісогосподарські підприємства (лісництва, дільниці) державні лісомисливські господарства.

Землі водного фонду

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України до земель водного фонду відносяться землі, які зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болота, острови (якщо не зайняті лісами), прибережні захисні смуги здовж морів, річок та навколо водойм (крім земель, зайнятих лісами), землі, які зайняті гідротехнічними, іншими господарствами спорудами, каналами, землі, які зайняті береговими смугами водних шляхів.

Встановлюються водоохоронні зони – природоохоронна територія господарської діяльності, що регулюється (Постанова КМУ від 08.05.1996 Про порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності у них).

Землі водного фонду можуть перебувати у всіх формах власності, окрім заборон. Встановлених ст.ст. 83,84 ЗК України – повністю заборонена передача в приватну, та частково в комунальну власність, крім випадків, встановлених в законодавством (ч. 2 ст. 59 ЗК України, ч. 8 ст. 7 ЗУ «Про фермерське господарство» - щодо безоплатної передачі у власність замкнених природних водойм загальною площею до 3 га). Замкнена водойма – це водойма, що повністю знаходиться в середині земельної ділянки, яка передається у приватну власність, і ця водойма не має іншого природного зв’язку з іншими водоймами, річками або морем.

Власники земельних ділянок мають право створювати у встановленому порядку рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Смуги відведення, берегові смуги водних шляхів – режим охорони.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики та іншого призначення

До них відносяться земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.