Хронеміка

Хронеміка — це використання часу в невербальному комунікаційному процесі. Для спілкування час є не менш важливим фактором, ніж слова, жести, пози і дистанції. Так, загальні збори в африканських селах починаються тільки після того, коли зберуться всі жителі. Якщо в США ви запізнюєтеся на важливу зустріч, то це оцінюється як відсутність інтересу до справи і образа для партнера, а в Латинській Америці запізнитися на 45 хвилин — звичайна справа. Тому зустріч бізнесменів з США і Латинської Америки може закінчитися невдало через незнання особливостей використання часу в іншій культурі.

Дослідження хронеміки різних культур дозволяють виділити дві основні моделі використання часу: монохронну і поліхронну.

При монохронній моделі час представляється у вигляді дороги або довгої стрічки, розділеної на сегменти. Це розділення часу на частини призводить до того, що людина в даній культурі воліє одночасно займатися лише однією справою, а також розділяє час для справи і для емоційних контактів.

У поліхроннній моделі немає такого суворого розкладу, людина там може займатися кількома справами відразу. Час тут сприймається у вигляді пересічних спіральних траєкторій або у вигляді кола. Крайнім випадком є культури, в мовах яких взагалі немає слів, що відносяться до часу (наприклад, у північноамериканських індіанців).

Якщо в монохромній культурі час постійно відстежується, вважається, що час — гроші, в поліхроннній культурі такої необхідності немає, про точне використання часу навіть не замислюються. Прикладом тут може служити російська, латиноамериканська, французька культури. Монохронної культури — німецька, північноамериканська.

У великих містах ми повинні йти по вулицях швидше, ніж у маленьких селах.

Різні культури використовують формальні та неформальні види часу. Неформальний час пов'язаний з невизначеним відліком: «через деякий час», «пізніше», «у другій половині дня» і т.д. Формальний час, навпаки, відраховує час дуже точно: «до двох годин», «завтра о 15.30» і т.д. Однією з найбільш частих перешкод у міжкультурній комунікації є ситуація, коли один співрозмовник оперує формальним часом, а його опонент, що належить до іншої культури, — неформальним. Перший приходить на зустріч на другу годину дня, а інший — приблизно у другій половині дня, якщо приходить взагалі.

На характер спілкування істотно впливає час, упродовж якого триває процес. Регламент — це своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування. Саме він створює ситуацію, коли необхідно висловлюватися так, щоб “словам було тісно, а думці просторо”. Короткочасним є спілкування, що виникає із ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується розв’язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.

Довготривале спілкування — це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники. Спілкування вважається завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, причому його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.

При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз’єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв’язку та стосовно інших необхідних умов для підтримування контактів. До суб’єктивних причин належать заборона, небажання комунікаторів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності припинити спілкування. Залежно від ситуації, характеру та цілей спілкування його класифікують також за іншими критеріями.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проксеміка	\|	Час хезитації

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.