Час хезитації

— неумисна зупинка інформаційного потоку в процесі спілкування, обумовлена цілим рядом чинників (індивідуальних (вузький світогляд того, що говорить, слабкі мовні навички, невеликий словниковий запас, звички); психологічних (хвилювання, темперамент, емоційне збудження, погана пам'ять, розсіяна увага, відчуття незручності, небажання говорити та ін.); фізіологічних (погане самопочуття і регуляцію дихання).

Пауза (лат. pausa від грецького pauses – припинення, зупинка) – тимчасова зупинка звучання. Пауза – це мовчання. Але й мовчання може бути виразним і щось значити. Навіть наука є така – паузологія. Перший паузолог США проф. О’Коннор вважає, що паузи можуть сказати про людину не менше, чим слова, що в розмові на них припадає 40-50% часу.

Паузи є “заповнені і пусті”.

“Заповнені” — ті, в яких виражене недоказане почуття, натяки на характер, напівтони.

“Пусті” паузи зустрічаються в повсякденному спілкуванні. Є люди дуже обмежені, їх інтелект слабо розвинений, вони майже нічого не читали, мало що знають. Коли вони вступають в розмову, то мова їх насичена паузами, які нічого не значать, не несуть ніякої інформації. Такі паузи не створюють комфорту при спілкуванні, вони затягують розмову, а деяких співбесідників навіть дратують.

З “пустою” паузою не слід змішувати паузи розділів, обдумування (хезитації). Паузи хезитації частіше зустрічаються в мові людей, які обговорюють політичні, наукові проблеми, коли не сформулювалась ще остаточна думка, вони шукають якогось рішення, в слух обдумують. Їх можуть замінювати словосполучення: “точніше сказати”, “правильніше буде...”, “ні, не так треба сказати”. Після цього дається нова сформована думка.

Щоб мова була ясною і зрозумілою, необхідно перед тим, як обговорювати текст вголос, навести порядок у словах, правильно поєднати їх у групи, тобто мовленнєві такти. Будь-який текст ділиться на мовленнєві такти і кожен має свої особливості.

Паузи, які відділяють один мовленнєвий такт від іншого, називаються інтонаційно-логічними. Логічна пауза механічно формує мовленнєві такти, цілі фрази і допомагає визначити їх смисл. Психологічна пауза дає життя цій думці, фразі і такту, стараючись передати їх підтекст. Логічна пауза ділить мовлення на відокремлені частини, кожна з яких об’єднана однією думкою. Ці безмовні проміжки бувають різної тривалості, залежно від важливості думки, яку ви маєте підкреслити. Слова, навіть фрази між цими паузами вимовляються плавно, без розривів, одним духом. Всякі зупинки тут і небажані, і розривають логічний ряд фрази чи зовсім перекручують зміст.

Психологічна пауза – це зовнішнє відображення тієї роботи, яка породжує наші думки, втілює їх у слова, утворює фрази. Простіше кажучи, логічна пауза більше служить формі мовлення, психологічна – підкреслює значення змісту.

“Без логічної паузи мова безграмотна, а без психологічної – вона нежива”.

Логічна пауза служить розуму, психологічна – почуттям. Перша – пасивна, формальна; друга – завжди активна, багата внутрішнім змістом.

Бажає виступаючий чи ні, але логічну паузу він повинен зробити саме там, де вимагає цього здоровий глузд. Психологічна ж пауза, навпаки, непримхлива (невибаглива): її можна ставити в будь-якому місці або зовсім не робити – все залежить від умов мовлення, настрою і бажання оратора, від реакції слухачів.

(Ви сказали щось приголомшуюче – вражені, завмерли слухачі. І хоч головна думка ще не закінчена, тут дуже необхідна психологічна пауза. І навпаки, ви говорили, говорили, поспішаючи, і раптом ні з сього, ні з того – зупинка. Можна подумати, що ви захлинулись словами. Виходить, пауза тут недоречна).

Залежно від того, чи попереджує психологічна пауза думку, чи затримує увагу на сказаних словах, вона може стояти на початку, в середині, в кінці фрази. Емоційний вплив паузи сильніший вслід словам, які прозвучали, коли мовчанням ми ніби підкреслюємо їх важливість. Тривалість психологічної паузи може змінюватись в дуже широкому діапазоні. Слова, які за смислом треба розділити логічною паузою, не вимовляти разом. Наприклад, буде грубою помилкою вимовити одним духом такі слова: “Головуючий піднявся на трибуну – конференція почалася” (тому й ставимо тире). Психологічна зупинка іноді може розтягнути фразу або зовсім зімкнути слова. Для слухача ця пауза може здатись довгою, як вічність, чи скороченою, як мить.

Плід інтуїції і обставин, психологічна пауза не те, що не підкоряється ніяким законам мовлення, але й сама іноді впливає на них.

З цією паузою з’єднані всі складові мовлення – голос, дихання, інтонація, жести, темп, згрупування слів. Подібно до інтонації і жестів, психологічна пауза незалежно від слів самостійно впливає на почуття.

Полум’яну промову іноземця ми не зрозуміємо без перекладу, але через інтонацію і жести, гнівні і кричущі паузи відчуємо дух оратора і майже вловимо його думки.

Інтонаційно-синтаксичні паузи відповідають розділовим знакам у письмовому мовлені і розрізняються тривалістю. Найкоротша пауза – на місці коми, а найдовшої вимагає крапка.

Ситуативні паузи – це ті, що викликані тією чи іншою ситуацією (коли поспішають (на пристані) сказати одне одному найважливіші слова: ...на плацу марширують новобранці. Роздається команда: “...На... лі... во! Кроком ...руш!”). Фізіологічні паузи з’являються тоді, коли не хватає повітря в легенях (при задишці), чи коли нервова система вражена і забувається потрібне слово.

К. Станіславський: “Пауза – найважливіший елемент нашого мовлення і один із головних його козирів”.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хронеміка	\|	Лекція 3.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.