• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Основні конституційні права, свободи і обов'язки людини та громадянина.

Поняття основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина

Права, свободи і обов'язки людини і громадянина за­кріплені у найбільшому за обсягом розділі II Конституції , України, що свідчить про їх пріоритет серед інших конститу­ційних приписів. Так, із 161 статті Конституції правовому статусу особи присвячено 48, що становить близько третини її змісту.

Конституційні права, свободи і обо­в'язки називаються основними, тому що вони визначають місце людини в суспільстві і державі. їх зміст має універсаль­ний характер, розвивається і конкретизується в інших галузях права - адміністративному, цивільному, трудовому, земель­ному, фінансовому та ін. Якщо в Конституції йдеться про людину і громадянина взагалі, то в галузях права виступають конкретні суб'єкти правовідносин - власники, працівники, службовці, фермери, посадові особи, військовослужбовці, покупці тощо. У силу верховенства конституційних норм усі правові акти, нормативно-правові приписи, які закріплю­ють права, свободи І обов'язки людини і громадянина, пови­нні їм відповідати і не суперечити положенням Конституції України.

Важливо підкреслити, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права та свободи людини і громадянина не є вичерпними і можуть доповнюватися новими.

Для визначення суб'єктів прав і свобод у Конституції вживаються спеціальні терміни, формули, найва­жливішими з яких є ''людина" і "громадянин". Термін "люди­на" означає біологічну характеристику суб'єкта як такого, що має дар розуму і мови, здатність до праці. Визначення "гро­мадянин" завжди пов'язано з державою, у цьому випадку лю­дина належить до населення конкретної держави, що наділяє її юридичним статусом. Найчастіше конституційні статті про права і свободи починаються словами "кожен", „усі", "особа". Це означає, що у змісті статті враховуються також права і свободи іноземних громадян і осіб без громадянства, які пе­ребувають на території України. Такий підхід відповідає зага­льновизнаним нормам міжнародного права. Окремі права і обов'язки, закріплені в Конституції, стосуються лише грома­дян України (право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації, право голосу на виборах і референ­думах, захист Вітчизни тощо). У цьому випадку Основний За­кон використовує термін "громадяни України".

Для теорії та практики одним із актуальних завдань є розкриття сутності, природи основних прав, свобод і обов'язків. Конституція не передбачає їх. поділ на більш чи менш важливі, що підтверджує їх рівноцінність. Основним правам і свободам притаманні особливі властивості. По-перше, права і свободи є невідчужуваними та непорушними, що означає неможливість скасувати їх будь-яким актом дер­жави або обмежити, крім випадків передбачених Конституці­єю. По-друге, основні права і свободи мають специфічний механізм виникнення - для цього достатньо самого факту на­родження людини.

Між поняттям "право" І "свобода" немає чітких роз­біжностей, їх поділ є досить умовним, що визначено самою формою вираження встановлених Конституцією правових можливостей для вибору людиною своєї поведінки при реалі­зації прав і свобод, Коли вибір пов'язаний із використанням конкретних соціальних цінностей, Основний Закон частіше використовує термін "право" (право на працю, право на під­приємницьку діяльність, право на відпочинок, право на соціальний захист і т. ін.). Коли йдеться про більш абстрактний рі­вень володіння і вибір поведінки, у Конституції застосовуєть­ся термін "свобода" або "право на свободу" (свобода пересування, вільного вибору місця проживання, право на свободу думки і слова тощо).

Таким чином, конституційне право людини і громадянина - це закріплені Конституцією юридичні можливості суб'єкта конституційно-правових відносин задовольнити конкретні особисті потреби та інтереси людини, що відповідають рівню розвитку суспільства І держави.

Свобода людини і громадянина як консти­туційно-правова категорія — це встановлена і гарантована за­коном можливість людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети, сфера автономії громадянина стосовно держави, ви­бір певних дій і волевиявлень.

Конституційний обов'язок людини і громадянина - це встановлена Конституцією в життєвих інтересах усіх членів суспільства міра належної поведінки. Кожен повинен підкорятися певним правилам, аби у процесі реалізації своїх прав і свобод не спричиняти шкоди іншим суб'єктам правовідносин. На відміну від основних прав і сво­бод за невиконання конституційних обов'язків передбачена юридична відповідальність. Наприклад, конституційним обов'язком громадянина України є обов'язок військової слу­жби. За невиконання цього обов'язку чинне законодавство передбачає можливість притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Детальна регламентація конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина здійснюється в галузево­му законодавстві.

Система і зміст конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

У тексті Конституції права, свободи і обов'язки ви­кладені у певній системі. Класифікація їх може здійснюватися за різними підставами та критеріями. Найбільш прийнятна і обґрунтована система основних прав, свобод і обов'язків лю­дини І громадянина будується залежно від характеру діяльно­сті, здійснюваної в основних сферах життєдіяльності індивіда. Критерієм такої класифікації є однорідність матеріального змісту прав, свобод і обов'язків та однотипність норм, що їх закріплюють. їх також можна класифікувати на індивідуальні (наприклад, право на життя) та колективні (такі, як право на страйк тощо).

З урахуванням цього можна виділити шість головних груп прав і свобод — громадянські, політичні, економічні, со­ціальні, культурні, а також окрему групу обов'язків.

Громадянські (особисті) права і сво­боди людини складають першооснову правового статусу, більшість із них мають абсолютний характер, є невідчужуваними і не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недоступність посягання державних ор­ганів та посадових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь та гідність людини. Громадянські права та свободи людини - це право на громадянство; право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; недо­торканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; право на невтручання у сімейне і особисте життя.

Політичні права і свободи громадян України дають можливість громадянинові брати активну участь у політичному житті суспільства. Особливість полі­тичних прав і свобод полягає в тому, що їх суб'єктами у де­яких випадках є тільки громадяни України (право на об'єд­нання в політичні партії та громадські організації, виборче право). До політичних прав і свобод громадян належать: сво­бода пересування, вибору місця проживання; право на свобо­ду об'єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у ре­ферендумах, вільно обирали і бути обраними; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демон­страції; право направляти звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; право на інформацію.

Окрему групу основних прав і свобод людини і гро­мадянина становлять економічні права - певні мож­ливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ: право на приватну власність; право на підприємницьку діяльність, що не забороняється законом; право на користування природними та іншими об'єктами власності на­роду.

Соціальні права і свободи людини та гро­мадянина надають людині певні можливості користуватися соціальними благами у сферах матеріального виробництва, трудової діяльності, освіти, "здоров'я, відпочинку. Систему соціальних прав складають: право на страйк; право на соціальний захист; право на житло; право на достатній життєвий рівень; право на охорону здоров'я, медичну допомогу і меди­чну страхування, право на освіту.

У системі прав і свобод людини і громадянина, перед­бачених Конституцією України, окрему групу становлять культурні права і свободи. За своїм змістом вони є мірою духовності, передбачають певні можливості доступу до духовних здобутків людства. Це свобода літературної, худо­жньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Екологічні права громадян мають особливо важливе значення у зв'язку з необхідністю забезпечення в нашій державі екологічної безпеки. Користування ними не за­лежить від наявності громадянства: право на безпечне для життя і здоров'я довкілля; на відшкодування завданої пору­шенням цього права шкоди; вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.

Слід відзначити, що Конституція України не тільки закріплює ці права і свободи, але й містить відповідні гарантії їх реалізації, які знайшли своє спеціальне закріплення у ст. 55-64 та в багатьох інших, які закріплюють конкретні пра­ва і свободи.

Характеризуючи основні обов'язки громадян, слід підкреслити, що їх перелік відносно невеликий. На кон­ституційний рівень винесені лише ті обов'язки, які відповіда­ють найбільш життєво важливим інтересам усіх членів суспіль­ства, забезпечують нормальне функціонування інших суб'єк­тів правовідносин.

Чинна Конституція України передбачає такі обов'язки людини і громадянина: захист Вітчизни, незалежності та те­риторіальної цілісності України; шанування державних сим­волів; військова служба; обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині; сплачувати податки і збори: неухильно додержуватися Конституції України та законів України; не посягати на права і свободи, честь і гідність ін­ших людей; обов'язок батьків утримувати дітей до їх повно­ліття; обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх не­працездатних батьків.

Право громадян на об'єднання в політичні партії та громадські організації відповідно до законодавства України

Право громадян створювати свої об'єднання є не­від'ємним правом людини і громадянина. Згідно зі ст. 36 Кон­ституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (такі, що не є громадянами - тільки в громадські організації) для здійснення і захисту своїх прав і свобод, задоволення політичних, економічних і соціа­льних інтересів.

Відповідно до Закону "Про політичні партії України" від 05.04.2001 р, політична партія - це зареєстроване згідно із законодавством добровільне об'єднання громадян, прибічників певної загальнонаціональної програми соціаль­ного розвитку, які головною метою вважають сприяння фор­муванню і вираженню їх політичної волі і які беруть участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і працюють у них.

Закон "Про об'єднання громадян" від 16.07.1992 р. передбачає можливість створення громадських орга­нізацій, які є об'єднаннями громадян для задоволення і за­хисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, віко­вих, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. В Україні їх десятки тисяч. Це спортивні організації, профспілки тощо. На відміну від політичних партій, які завжди мають всеукраїнський статус, громадські організації можуть мати, крім всеукраїнського статусу, також міжнарод­ний і місцевий.

Політичні партії, а також громадські організації з між­народним І всеукраїнським статусом реєструє Міністерство юстиції, а з місцевим статусом - районні й обласні управління юстиції. Примусово заборонити діяльність об'єднань грома­дян може лише суд.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом. Ніхто не має бути примушений до вступу в об'єднання громадян чи обмежений в правах за належність або неналежність до полі­тичних партій чи громадських організацій. Членство у будь-якій партії або громадській організації не може бути умовою зайняття посади вдержавній організації чи служити підста­вою для обмеження прав і свобод людини.

Конституція України містить у собі норму про те, що утворення і діяльність політичних партій та громадських ор­ганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквіда­цію незалежності України, зміну конституційного ладу наси­льницьким шляхом, пропаганду війни та інші випадки, забо­роняються.

Об'єднання громадян не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організа­ційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, виконавчих органах місцевого самоврядуван­ня, військових формуваннях, а також на державних під­приємствах, в організаціях і установах.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини (народний правозахисник, або омбудсман) здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах своєї юрисдикції, керуючись Конституцією і законами України, чинними міжнародними договорами.

Діяльність Уповноваженого є незалежною від інших державних органів та посадових осіб, вона доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав та свобод людини і гро­мадянина, не відміняє їх і не тягне за собою перегляду компе­тенції державних органів, які забезпечують захист і понов­лення порушених прав і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути при­гашені чи обмежені в разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), вве­дення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окре­мих її місцевостях.

Уповноважений призначається на посаду і звільняєть­ся з посади парламентом України шляхом таємного голосу­вання строком на 5 років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Уповноважений приймає та розглядає звернення як громадян України, так і тих, хто не є її громадянами. Звер­нення подаються йому в письмовій формі потягом року після виявлення порушення прав та свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути продовжений Уповноваженим, але не більш як до двох років.

Слід відзначити, що Уповноважений не приймає кон­кретного рішення по зверненню громадян, оскільки не має на це владних повноважень і не має права підмінювати відповід­ні компетентні органи. Він лише бере на контроль звернення громадян, які скаржаться, і допомагає їм поновити їхні пору­шені права і свободи. З цією метою Уповноважений має пра­во: направляти у відповідні органи акти реагування в разі ви­явлення ним порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами певних заходів; перевіряти додер­жання встановлених прав і свобод відповідними державними органами, в тому числі й тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; звергатися до Конституційного Суду України з поданням про конституційність законів та інших нормативно-правових актів, а також про офіційне тлумачення Конституції і законів України; відвідувати у будь-який час місця тимчасового утримання затриманих, попереднього ув'язнення, місця позбавлення волі та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні; опитувати осіб, які там перебувають, І отримувати Інформацію щодо умов їх утримання, а також інші повноваження, що дають Упо­вноваженому можливість ефективно виконувати свої функції.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розгля­даються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо зацікавлена особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Уповноважений представляє Верховній Раді України щорічну доповідь про додержання та захист прав і свобод людини і громадянина в Україні органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності; про посадових і службових осіб, які пору­шували своїми діями чи бездіяльністю права і свободи люди­ни і громадянина; про виявлені недоліки в законодавстві що­до захисту прав і свобод людини і громадянина. Доповідь по­винна містити посилання на випадки порушень прав і свобод людини і громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідні заходи, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, а також висновки і рекомендації, спрямовані на поліпшення забезпечення прав і свобод людини і громадя­нина в Україні.

Конституційне закріплення права на освіту

Згідно ЗІ ст. 53 Конституції України кожна люди­на має право на освіту, воно не залежить від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Конституція проголосила доступність освіти і безкош­товність її отримання в державних і комунальних навчальних закладах. Гарантією освіти є створення розгалуженої сітки учбових закладів: шкіл, ПТУ, ВУЗів тощо, які забезпечують доступність освіти для кожної людини.

В Україні діє велика кількість приватних шкіл, ліцеїв, гімназій та інших учбових закладів з платним навчанням. При цьому кожний має можливість вибирати, навчатися йому в державному навчальному закладі чи в приватному. Допомагає зробити вибір різноманітність форм навчання: денна, вечірня, заочна, екстернатура.

Конституція гарантує представникам національних меншин право навчання рідною мовою та вивчення рідної мо­ви в державних і комунальних навчальних закладах та через національні культурні товариства.

Держава також надає учням і студентам державні сти­пендії та пільги (проживання в гуртожитках, проїзд у транс­порті (за виключенням таксі) тощо.

Встановивши гарантії освіти, Конституція України та­кож закріпила положення про те, що повна середня освіта в Україні є обов'язковою.

Основними нормативним документами у сфері освіти є Закон "Про освіту", "Про загальну середню освіту" та ін. Ці закони встановлюють основні принципи освіти; її структуру; права і обов'язки учнів, викладачів та батьків; порядок орга­нізації управління і самоврядування в освіті та ін.

Право громадян на свободу світогляду і віросповідання

Право громадян на свободу світогляду і віросповідання належить до числа невід'ємних прав людини. Воно закріпле­но у ст. 35 Конституції України, а також у Законі "України "Про свободу совісті і релігійні організації" від 23.04.1991 р.

Дане право включає в себе свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно від­правляти одноособово або, колективно релігійні культи і ри­туальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Україна є світською державою, а тому жодна релігія не може бути визнана нею як обов'язкова. Згідно із законо­давством церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа ~ від церкви.

Чинне законодавство закріплює рівноправність грома­дян, незалежно від їх відношення до релігії, визначає відпові­дальність за будь-яке обмеження прав, встановлення привіле­їв для громадян залежно від їх відношення до релігії так само, як і за розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі та ненавис­ті чи образу почуттів громадян.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання вій­ськового обов'язку суперечить релігійним переконанням гро­мадянина, виконання цього обов'язку може бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Переглядів: 1823