• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Права та обов'язки медичних працівників.

Серед обов'язків людини у сфері охорони здоров'я (ст. 10 Основ) викристалізовується необхідність подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для життя і здоров'я стані. Закон загалом покладає такий обов'язок на усіх фізичних осіб у державі, за невиконання якого передбачено кримінальну відповідальність за ст."136 Кримінального кодексу України ("Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані").

Окреслені підстави для відмови не поширюються на випадки надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях. Відповідно до ст. 37 Основ медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомога забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчими лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої підпорядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

Окрім цього, норми п. 5 ст. 284 ЦК України та ч. 2 ст. 43 Основ визначають, що у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законних представників на медичне втручання не потрібна. Отже, дане положення чітко підкреслює обов'язок медиків, не зважаючи на відсутність згоди на втручання, надавати допомогу для збереження життя людини.

У ст. 52 Основ "Надання медичної допомоги хворому в критичному для життя стані" також передбачено, що медичні працівники зобов'язані подавати медичну допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Така допомога може також подаватися спеціально створеними закладами охорони здоров'я, що користуються пільгами з боку держави. Медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії — навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

Отже, відповідно до норм законодавства України, права на відмову в наданні медичної допомоги в невідкладних і екстремальних ситуаціях, а також хворим, що перебувають в критичному стані, лікар не має.

Обов'язок лікаря надавати медичну допомогу регламентований також у ст. 78 Основ "Професійні обов'язки медичних і фармацевтичних працівників", де зазначено, що медичні й фармацевтичні працівники зобов'язані надавати своєчасну й кваліфіковану медичну й лікарську допомогу, безплатно подавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях, дотримуючись при цьому вимог професійної етики й деонтології.

Таким чином, проаналізувавши нормативно-правову базу України в царині охорони здоров'я, можемо зробити висновок про те, що надання медичної допомоги є обов'язком будь-якого медичного працівника. Ті правові підстави, які передбачають можливість медичного працівника реалізувати своє право на відмову від надання медичної допомоги є чітко визначені у законодавстві та обмежені певними умовами застосування, метою яких є максимальний соціальний і правовий захист прав людини в сфері охорони здоров'я.

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єди­ним кваліфікаційним вимогам. Як виняток за спеціальним дозво­лом Міністерства охорони здоров'я України або уповноваженого ним органу охорони здоров'я особам без спеціальної освіти дозво­ляється діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини.

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

а) заняття медичною і фармацевтичною діяльністю відповід­но до спеціальності та кваліфікації;

б) належні умови професійної діяльності;

в) підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного
разу на п'ять років у відповідних закладах та установах:

г) вільний вибір апробованих форм, методів і засобів діяль­ності, впровадження у встановленому порядку сучасних досягнень медичної та фармацевтичної науки і практики;

ґ) безкоштовне користування соціальною, екологічною та спеціальною медичною інформацією, необхідною для виконан­ня професійних обов'язків;

д) обов'язкове страхування за рахунок власника закладу охо­рони здоров'я у разі заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю у зв'язку з виконанням професійних обов'язків у випадках, пе­редбачених законодавством;

є) соціальну допомогу з боку держави у разі захворювання, каліцтва або в інших випадках втрати працездатності, що наста­ла у зв'язку з виконанням професійних обов'язків;

є) скорочений робочий день і додаткову оплачувану відпустку у випадках, встановлених законодавством;

ж) пільгові умови пенсійного забезпечення;

з) судовий захист професійної честі та гідності та ін.

Медичні і фармацевтичні працівники зобов'язані:

а) сприяти охороні та зміцненню здоров'я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, подавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу;

б) безкоштовно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальний
ситуаціях;

в) поширювати наукові та медичні знання серед населення, про­пагувати, в тому числі власним прикладом, здоровий спосіб життя;

г) дотримуватися вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю;

д) постійно підвищувати рівень професійних знань і майстерності
є) подавати консультативну допомогу своїм колегам та іншим працівникам охорони здоров'я.

Переглядів: 4114