МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Захист прав пацієнтаСеред основних принципів охорони здоров'я України у ст. 4 Основ законодавства України про охорону здоров'я (далі - Основи) закріплено дотримання прав і свобод людини й громадянина в галузі охорони здоров'я й забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій, а також рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги й інших послуг у даній сфері. Ці принципи забезпечують можливість одержання медичної допомоги без будь-яких обмежень прав громадян в охороні здоров'я й в обсязі проголошених державних гарантій. При цьому медична допомога повинна бути загальнодоступною, заснованою на рівних можливостях для кожної людини й забезпечуватися належними правовими механізмами. При цьому, кожний громадянин має право на кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування і закладу охорони здоров'я, а також правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я з наступним відшкодуванням заподіяної здоров'ю шкоди (ст. 6 Основ). При обігу за медичною допомогою і її одержанням пацієнт має право на: 1. поважне й гуманне відношення з боку медичного й обслуговуючого персоналу; 2. вибір лікаря з урахуванням його згоди; 3. обстеження, лікування й зміст в умовах, що відповідають санітарно-гігієнічним вимогам; 4. проведення на його прохання консиліуму й консультацій інших фахівців; 5. полегшення болю, пов'язаної із захворюванням і (або) медичним втручанням, доступними способами й засобами; 6. збереження медичними працівниками професійної таємниці; 7. інформована добровільна згода на медичні втручання; 8. відмова від медичного втручання; 9. одержання інформації про свої права й обов'язки й стані свого здоров'я; 10. одержання медичних і інших послуг у рамках програм добровільного медичного страхування; 11. відшкодування збитку у випадку заподіяння шкоди його здоров'ю при наданні медичної допомоги; 12. допуск до нього адвоката або іншого законного представника для захисту його прав; 13. допуск до пацієнта священнослужителя або надання умов для відправлення релігійних обрядів, якщо це не порушує внутрішній розпорядок лікарняної установи. Але законодавець у певних випадках визначає право лікаря відмовитись від подальшого ведення пацієнта (ч. 2 ст. 34 Основ). Умовою правомірності реалізації такої можливості лікарем є відсутність загрози для життя хворого і здоров’я населення. Окрім цього, в Основах встановлено підстави такої відмови, а саме: 1. Пацієнт не виконує медичних приписів. Тобто, у даному випадку відносини лікар-пацієнт ґрунтуються на принципі рівності, диспозитивності. Пацієнт реалізуючи своє право на кваліфіковану медичну допомогу, у тому числі на вибір методів лікування, дає інформовану добровільну згоду на медичне втручання відповідно до законодавства (ч. 2 ст. 284 ЦК України, ст. 43 Основ). З цього моменту і до відмови від такого втручання на пацієнта покладається обов’язок виконання приписів. Відповідно до ч. 3 ст. 34 Основ лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого у разі відмови останнього від медичних приписів. 2. Пацієнт не виконує правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров'я. Відносини між аналізованими суб'єктами медичних правовідносин за таких умов є адміністративними, ієрархічними. Тобто, пацієнт, що реалізував своє право на кваліфіковану медичну допомогу, в тому числі на вибір закладу охорони здоров'я, зобов'язаний виконувати правила внутрішнього розпорядку установи. На медичних працівників, звісно, покладається обов'язок доведення до відома пацієнтів таких правил, що підтверджується, зокрема, в медичній карті стаціонарного хворого підписом пацієнта. Лікар не несе відповідальності за здоров'я хворого в разі порушення пацієнтом встановленого для нього режиму (ч. 3 ст. 34 Основ). Окрім того, і з аналізу положень норми ст. 38 Основ випливає право відмовити пацієнту в наданні медичної допомоги: А) конкретним лікарем, оскільки законодавець передбачає право пацієнта вільно обирати лікаря, але за умови, що останній може запропонувати свої послуги. В іншому випадку, звичайно, буде відмова щодо надання допомоги конкретним медиком. Але у будь-якому випадку це обмеження спрямоване на захист прав пацієнтів. Б) у конкретному закладі, оскільки закріплено норму, згідно з якою вибір закладу охорони здоров'я обмежується станом пацієнта "коли це виправдано станом пацієнта...". Якщо стан пацієнта не буде "відповідати" обраному закладу, то йому буде відмовлено у прийнятті та направлено в інший, виходячи з більшої цінності, а саме дотримання прав людини і збереження життя і здоров'я пацієнта. Перелік випадків, за яких лікар має право відмовити у наданні медичної допомоги, є чітко визначений і вичерпний, що є відповідно ще однією гарантією забезпечення прав пацієнтів. За загальним правилом, відмова у наданні медичної допомоги пацієнту є протиправним діянням, що підпадає у певних випадках і під склад злочину, а саме: "Ненадання допомоги хворому медичним працівником" (ст. 139 КК України), "Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником" (ст. 140 КК України) тощо.
Література: 1. Конституція – Основний закон України. 2. Основи правознавства: Навч. Посібник /За ред.. В.В. Комарова. – Х., 2006, стор. 85-104. 3. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч. Посібник /За заг. Ред. І.П. Лаврінчук. – К., 2004, стор. 51-70. 4. Медичне право України: Збірник нормативно-правових актів Ред.. Н.Б. Болотнева – К., 2001. 5. Конституційне право України /За ред.. В.Ф. Погорілка. – К., 1999. 6. Основи конституційного права України: Підручник. /За ред.. В.В. Копєйчикова. – К., 1999.
Читайте також:
|
||||||||
|