• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аксоплазма

Перехват

Ядро лейкоцита

Проведення збудження по нервових волокнах.

Нерви (або нервовий стовбур) – це пучки нервових полокон, які покриті сполучно тканинною оболонкою.

Нервове волокно – це відростки нервових клітин.

До складу нерву входять довгі відростки нервових клітин (аксони), які несуть збудження:

- до ЦНС

- і від ЦНС на периферію

Нерви як правило є змішані і до їх складу входять як рухливі так і чутливі нервові волокна.

Нервові волокна, як інші збудливі тканини, мають такі фізіологічні властивості:

- збудливість

- провідність

- рефрактерність

- лабільність

При порівнянні основних фізіологічних властивостей нервової і м’язової тканини встановлено, що:

- збудливість і лабільність нервового волокна вище, а рефрактерний період коротший ніж у м’язовій тканині. Це зв’язано з більш високим рівнем обмінних процесів у нерві.

Проведення збудження або проведення нервових імпульсів (струмів малої величини) – є спеціалізованою функцією нервових волокон.

Швидкість проведення нервового імпульсу (або збудження) залежить від:

- діаметру

- гістологічних особливостей будови нервового волокна

Чім більший діаметр нервового волокна, тим швидкість розповсюдження збудження в ньому вища.

В залежності від гістологічної будови нервові волокна поділяються на:

Мієлінова оболонка складається з жироподібних речовин, має високий питомий опір і виконує роль ізолятора.

Мієлінова оболонка через рівні проміжки переривається, залишаючи відкритими ділянки осьового циліндру, ці ділянки називаються перехватами вузла (перехвати Ренв’є).

Поверхня осьового циліндру представлена плазматичною мембраною, а його вміст – аксоплазмою.

2. Шванівська оболонка

3. Мієлінова оболонка

Між шванівськими клітинами і осьовим циліндром є щілина, заповнена міжклітинною рідиною. В зв’язку з цим поверхнева мембрана осьового циліндру сполучається з оточуючим нервове волокно середовищем (міжклітинною рідиною).

Збудження проводиться тільки по одному нервовому волокну, не розвоповсюджуючись на сусідні волокна, що обумовлює чітко координовану рефлекторну діяльність (закон ізольованого проведення збудження по нервовому волокну).

Периферичний нервовий стовбур складається з великої кількості нервових волокон. Так, до складу сідничного нерву входять тисячи нервових волокон:

- м’якотні

- безм’якотні

- аферентні

- еферентні

- соматичні

- вегетативні

На випадок неізольованого проведення імпульсу спостерігалася б хаотична відповідна реакція.

Ізольоване проведення збудження в м’якотних нервових волокнах забезпечується мієліновою оболонкою, в безм’якотних – високим питомим опором оточуючої нервове волокно рідини.

7. Поняття про синапс. Види синапсу. Нервова м’язова передача збудження.

Хімічні зміни в нервовому волокні при збудженні

Мала втомлюваність нервового волокна зумовлена тим, що енергетичні витрати в них при збудженні незначні, а відновлюючі процеси протікають швидко. Мала втомлюваність нервових волокон сприяє постійному недовантаженню.

Синапс – це спеціалізована структура, яка забезпечує передачу нервового імпульсу з нервового волокна на яку-небудь клітину, а також з рецепторної клітини на нервове волокно.

В залежності від локалізації синапси ділять на:

1. Центральні – це синапси між клітинами ЦНС

2. Периферичні можуть бути: нервово-м’язові та нервово-епітеліальні.

Нервово-м’язові синапси представляють собою функціональний зв’язок між м’язовим волокном.

На основі електронно-мікроскопічних досліджень в міоневральному синапсі розрізняють 3 основні структури:

1. Пресинаптичну мембрану – є електронна мембрана нервового закінчення, аксоплазма якого вміщує велику кількість гранул або пузирків, які містять ацетилхолін.

2. Постсинаптичну мембрану або кінцева пластинка – це електрона мембрана м’язового волокна, яка має велику кількість складок. Постсинаптична мембрана має холінорецептори (спеціальні білки мембрани). Крім того тут є фермент холінестраза, який руйнує ацетилхолін.

Пре і постсинаптичні мембрани розділяються вузькою синаптичною щілиною, що забезпечує швидку дифузію ацетилхоліну. Синаптична щілина відкривається в позаклітинний простір і заповнена міжклітинною рідиною.

Механізм передачі збудження через нервово-м’язовий синапс

Під дією нервових імпульсів, які потрапляють до пресинаптичної мембрани:

1. Ацетилхолін звільнюється з міхурців

2. Проникає через синаптичну щілину і

3. Зв’язується з холінорецепторами постсинаптичної мембрани

Внаслідок цього підвищується проникливість постсинаптичних мембран для іонів калію та натрію, що обумовлює виникнення збуджуючого постсинаптичного потенціала, який має характер локальної відповіді.

Між постсинаптичною мембраною і мембраною м’язового волокна виникає – різниця потенціалів.

При досягненні ними порогового рівня і мембрані м’язового волокна виникає потенціал дії.

Зв’язок ацетилхоліна з холінорецепторами не тривалий. Він руйнується холіностеразою і наповнюється готовністю синапса для проведення поступового нервового імпульсу.

Таким чином в основі передачі збудження через нервово-м’язовий синапс лежить потенціал дії і складна взаємодія ацетилхоліна з постсинаптичною мембраною.

8. Фізіологія скелетних м’язів. Морфо-функціональна структура скелетних м’язів. Нейромоторна одиниця.

До рухового апарату належать:

- скелет

- попереково-смугасті м’язи

- моно нейрони і їх аксони, які проводять нервові імпульси до м’язових волокон

- нервово-м’язові синапси

Нервово-м’язова частина рухливого апарату отримала назву – нервово-м’язової системи атонізма.

Анатомічною і функціональною одиницею скелетних м’язів є нейро-моторна одиниця. Під нейро-моторною одиницею розуміють: рухливий нейрон і іннервуємо групу м’язових волокон.

Ця система діє як єдине ціле – імпульси, які посилюються мотонейроном приводять в дію всі утворюючі її м’язові волокна.

Види м’язів

У людини існує 3 види м’язів:

- попереково-смугасті м’язи скелету

- попереково-смугасті м’язи серця

- гладенькі м’язи внутрішніх органів, судин і шкіри

Скелетні м’язи скорочуються швидко з великою затратою енергії, в скорочувальному стані знаходяться недовго.

Таке скорочення називається – титонічним.

Діяльність ПСМТ регулюється ЦНС і підпорядковується нашій свідомості.

В період відносного спокою скелетні м’язи повністю не послаблюються і зберігають помірну ступінь напруження, яку називають - м’язовим тонусом.

Причиною м’язового тонусу є поступаючи до м’яза рідкі нервові імпульси від мотонейронів передніх рогів спинного мозку, які поперемінно збуджують різні нейромоторні одиниці.

Ритмічна активність мотонейронів підтримується за рахунок розміщених вище нервових центрів, а також нервових імпульсів, які потрапляють від пропріорецепторів м’язів.

Специфічною властивістю м’язової тканини є скоротливість.

- Швидкість розповсюдження збудження в м’язовій тканині також набагато нижча

- Рефрактерний період в м’язовій тканині більш тривалий, ніж в нервовій тканині

- Лабільність значно нижча, ніж в нервовій тканині

Під скоротливістю розуміють – здібність м’язового волокна змінювати свою довжину і ступінь напруження у відповідь на подразнення порогової сили.

9. Види скорочення м’язів.

Види скорочення посмугованих скелетних м’язів:

1. Ізотонічне скорочення – при ньому в основному змінюється довжина м’язового волокна. Ступінь напруження його не має зміни.

2. Ізометричне – довжина м’язового волокна практично не змінюється, значно збільшується напруження м’язового волокна.

Одиночне м’язове скорочення і його фази

Характер скорочення скелетного м’язу залежить від частоти подразнення (або частоти надходження нервових імпульсів).

Розрізняють:

1. Одиночне – подразнення м’яза або іннервує мого його нерва одиночним стимулом, викликає одиночне м’язове скорочення. Запис одиночного м’язового скорочення проводиться на стрічці кімографа. Скорочення починається не одночасно з нанесенням подразнення, а через деякий час, який називається латентним (або прихованим) періодом збудження.

2. Тетанічне м’язове скорочення – сумація м’язових скорочень (тетанус) :

- зубчате

- гладеньке

В натуральних умовах до м’язового волокна надходять не одиночні, а ряд нервових імпульсів, на які м’яз відповідає тривалим скороченням. Тривале, злитне скорочення м’яза отримало назву – тетанічного скорочення або тетануса.

До тетанічного скорочення здібні тільки скелетні м’язи. Для того, щоб виник тетанус необхідна дія повторних подразників (або нервових імпульсів) на м’яз ще до того, як закінчіться одиночне скорочення.

Якщо подразнюючі імпульси зближені і кожен з них приходиться на той момент, коли м’яз тільки почав послаблюватися, але не встиг ще повністю послабитись, то виникає зубчатий тип скорочення, який отримав назву неповного скорочення, недосконалого тетанусу (клонус).

Якщо подразнюючі імпульси зближені настільки, що кожен наступний приходиться на час, коли м’яз ще не встиг перейти до послаблення від попереднього подразнення, тобто відбувається на висоті його скорочення, то виникає безперервне тривале скорочення – яке отримало назву гладенького досконалого скорочення.

Два види тетанусу:

1. Досконалий тетанус – нормальний робочій стан скелетних м’язів, обумовлений надходженням з ЦНС нервових імпульсів з частотою 40 – 50 в 1 с.

2. Зубчатий тетанус – виникає при частоті нервових імпульсів до 30 в 1 с.

Якщо м’яз отримує 10 – 20 нервових імпульсів в 1 с., то він знаходиться в стані м’язового тонусу, тобто помірного ступенія напруження.

Тетанічне скорочення скелетних м’язів має переваги перед одиночним скороченням:

- воно сильніше і триваліше, що дає змогу зберегти визначне положення тіла, утримувати вагу і т.д.

Крім тетанічного скорочення зустрічається ще один різновид тривалого скорочення м’язів, яке отримало назву – контрактури.

Контрактура продовжується і після зняття подразнення. Контрактура м’язів наступає при порушенні обміну речовин, або зміні властивостей скорочувальних білків м’язової тканини.

10. Фізіологічні особливості гладеньких м’язів.

Вони знаходяться всередині порожнистих органів, в шкірі, в судинах. Волокна гладеньких м’язів короткі – 50-200 мкм.

Гладенькі м’язи:

1. Скорочуються повільно, з невеликою витратою енергії, незалежно від нашої волі.

2. В скорочувальному стані знаходяться довго і таке скорочення називається – тонічним.

- менш збудливі ніж ПССМ

- збудження по них переміщується з невеликою швидкістю

- збудження може передаватися з одного волокна на інше

- скорочення відбувається більш повільно і тривало. Характерним для гладеньких м’язів є тривале тонічне скорочення

- рефрактний період в гладеньких м’язах більш тривалий ніж в скелетних

Важливою особливістю гладеньких м’язів є їх велика пластичність, тобто здатність зберігати придану розтягненням довжину без зміни напруження.

Характерною особливістю гладеньких м’язів є їх здібність до автоматичної діяльності, яка забезпечується нервовими елементами закладеними в стінці гладком’язових органів.

Особливістю гладеньких м’язів є їх висока чутливість до біологічно активних речовин (ацетилхолін, адреналін, норадреналін, серетанін).

Гладенькі м’язи іннервуються симпатичними і парасимпатичними вегетативними нервами, які впливають антагоністично на їх дію.

11. Втома м’язів.

Втомлення та його фізіологічні основи

Це процес для захисту систем організму від систематичного перевантаження.

Втомлення – це тимчасове зниження працездатності клітин, органа або організму, яке виникає внаслідок роботи і зникає після відпочинку.

Втомлюваність м’язу

Якщо на ізольований м’яз наносити одиночні, ритмічні подразнення струмом з частотою 1-2 рази в 1 с і записувати міограму, то можна відмітити:

1. На початку – наростає величина м’язового скорочення (посилення обміну речовин, збудливості і лабільності).

2. На протязі тривалого часу – відмічається постійна амплітуда скорочення м’яза.

3. Далі відмічається – поступове зменшення скоротливого ефекту м’яза, аж до відсутності його реакції.

Аналіз міографи показує, що по шкалі розвитку втомлення збільшується тривалість одного скорочення, головним чином, за рахунок сповільненого послаблення м’язів. Далі збільшується латентний період скорочення і поріг подразнення.

Причиною виникаючого втомлення є:

1. Накопичення продуктів обміну речовин

Переглядів: 1553