Романський

Романський стиль (ХІ–ХІІ ст.) (від лат. romanus — римський) — повноцінно виявив себе передусім в архітектурі. Будови романського стилю різноманітні за типами, за конструктивними особливостями, за декором. Найбільша увага приділялася спорудженню храмів, монастирів, замків, які розташовані на підвищених місцевостях. Романський стиль вирізнявся масивністю споруд. Основним будівельним матеріалом романської архітектури був камінь.

У межах романського стилю водночас з архітектурою й у тісному зв'язку з нею розвивалися монументальний живопис та скульптура. За художніми ознаками мистецтво цього періоду схематичне, умовне. Романська композиція давала змогу використовувати простір, позбавлений глибини, різномасштабні фігури, утрирувані жести.

Важливу роль зіграло орнаментальне мистецтво, яке в романському стилі вражає багатством і різноманітністю мотивів. В орнаменті своєрідно спліталися традиції античності Візантії, Ірану й навіть Далекого Сходу.

Термін «романський стиль» виник порівняно недавно — у першій половині XIX ст., коли був виявлений зв'язок середньовічної архітектури з римською.

У XI—XII ст. церква мала величезний вплив на життя суспільства загалом, зокрема на духовне життя, культуру й державність, тому вона виявилася й головним замовником архітектурних споруд, що сьогодні розглядаються як твори мистецтва.

У церковних проповідях піднімалася тема гріховності світу, сповненого гріха й спокус, підвладного впливу таємничих і страшних сил. Ця тема сприяла розвитку в романському мистецтві Західної Європи етичного й естетичного ідеалу, протилежного до античного мистецтва. У зв'язку з тим, що провідним видом мистецтва в той період була архітектура, їй приділялася роль тієї ланки, що «впливала» візуально й духовно на віруючих. Сюжети Страшного суду й Апокаліпсиса, біблійні сцени, скульптури — ось що масово було присутнє в оформленні церков. Перевага духовного над тілесним виражалася в контрасті полум'яної духовної експресії й зовнішньої потворності.

Романські храми, переважно монастирські, повинні були виглядати масивно, міцно і надійно, тому будувалися вони з великого каменю, мали прості форми, із перевагою вертикальних або горизонтальних ліній, дуже вузькі дверні й віконні отвори і півциркульні арки. Суворі, важкі зовнішні форми надавали романському храму суворого і простого вигляду. Щоб якось «розвантажити» конструкцію храму, архітектори створили склепіння у вигляді хрестів. Безліч вільних площин сприяла поширенню монументальної скульптури, що знайшла своє місце на площинах стіни або поверхні капітелей і виражалася у формі рельєфу.

Фігурні композиції мають різні масштаби; їхні розміри залежать від ієрархічної значущості того, хто зображений: найбільша фігура Христа, трохи менші — ангелів і апостолів, найменші — простих смертних. Крім того, фігури знаходяться у певному співвідношенні з архітектурними формами. Зображення в середині — більші, ніж ті, що знаходяться у кутках. На фризах фігури мають присадкуваті форми, на носійних частинах — подовжені. Саме таке розташування фігур і їхніх форм є характерною рисою романського стилю.

У XII ст. уперше для декорування фасадів церков використовують скульптурні зображення. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду. Композиція суворо підпорядкована принципу ієрархії: у центрі величезна й нерухома фігура Христа, навколо неї — безліч фігур, що передають бурхливий рух.

Читайте також:

Романський стиль

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Давньо-руський	\|	Готика України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.