• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зон кори

Кора великого мозку – це вищий і наймолодший відділ ЦНС. Кора складається з 14-17 млрд червоних клітин, їх відростків і нейроглії. Нейрони розташовані шістьма шарами.

Відростки нервових клітин, які зв’язують різні відділи однієї півкулі називають асоціативними, різних півкуль – комісуральними, які зв’язують кору з іншими відділами ЦНС – провідниковими.

Одним із основних методів вивчення функцій кори головного мозку є запис біострумів кори – електроенцефалограма (ЕЕГ)

На ЕЕГ виділяють 4 види різної частоти і величини хвилі:

- дельта – найповільніші

- тета – більш швидкі

- альфа – швидкі

- бета – найшвидші

Частота хвиль залежить від стану мозку:

- в стані спокою і при закритих очах – дельта

- при деякій активності – альфа і тета

- при високій активності – бета хвилі(при розв’язанні задач)

Функції кори великого мозку:

1. Здійснює взаємодію організму з навколишнім середовищем за рахунок безумовних і умовних рефлексів.

2. Вона є основою поведінки вищої нервової діяльності організму.

3. За її рахунок здійснюються вищі психічні функції – мислення, свідомість.

4. Регулює і об’єднує роботу всіх внутрішніх органів і регулює обмін речовин.

Таким чином, кора контролює процеси, які відбуваються в організмі, а також всю діяльність людини. Павлов казав, що кора – є розпорядником і розподільником всієї діяльності тваринного і людського організму.

Функціональні зони кори великих півкуль

Павлов встановив, що різні ділянки кори мають різне функціональне значення.

Одні керують рухами, другі чутливими функціями, треті – вегетативними функціями.

Ці ділянки отримали назву – функціональних зон кори. Чітких границь між ними немає. Клітини однієї зони переходять в другі зони, однак в центрі кожної зони розміщені найбільш централізовані клітини.

Функціональні зони кори:

- чутливі(сенсорні)

- рухливі(моторні)

- німі(асоціативні)

- лімбічна система

Чутливі зони розміщені в різних долях півкуль:

- зона зорового аналізатора – в потиличній долі

- зона слухового аналізатора – в скроневій долі

- зона шкіряної чутливості представлена задньою центральною звивиною(тактильна, больова, температурна). Враження цієї звивини на одній стороні призводить до порушення шкіряної чутливості на протилежній стороні тіла

- смакова зона розташована в лімбічній системі (гачок) кори великого мозку. При її враженні спотворюється або втрачається смак

- за функцію мови відповідають декілька зон:

І – в лобній долі лівої півкулі розташований моторний центр мови. При її враженні мова затруднена або неможлива.

ІІ – в скроневій області знаходиться сенсорний центр мови. Враження цієї зони призводить до розладів сприйняття мови. Хворі не розуміють значення слів, хоча самі здібні казати слова.

ІІІ – в потиличній долі кори великого мозку є зони, котрі забезпечують сприйняття письмової (зорової) мови. При враженні цих зон хворий не розуміє письмовий текст.

Моторна зона представлена передньою центральною звивиною. При її подразненні виникають скорочення скелетних м’язів на протилежній стороні. Верхні ділянки цієї зони зв’язані з рецепторами м’язів нижніх кінцівок, середні - м’язів тулуба, нижні – м’язів голови.

В залежності від ширини враження передньої центральної звивини наступають паралічі (повна відсутність рухів), або парези (послаблення рухів).

9. Лімбічна система, її роль в регуляції поведінкових реакцій.

Поняття про лімбічну систему

Лімбічна система – це комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, а саме, мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння…, які, як кільцем охоплюють мозолисте тіло.

Функції лімбічної системи

І – Лімбічна система – це коркова зона вегетативних функцій у гомеостазі

- серцево-судинної

- дихальної

- травної

- обміну речовин і енергії

ІІ – Відповідає за емоції та інстинкти(харчовий, захисний, статевий, батьківський)

ІІІ – Відповідає за довготривалу пам’ять

Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Класифікація безумовних рефлексів.

Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюється за допомогою нижніх відділів ЦНС.

Властивості безумовних рефлексів:

1. Вони є вродженими

2. Спадково передаваємі

3. Більшість з них функціонує одразу після народження(клювання у птахів, смоктання у савців)

4. Є видовим, однакові рефлекси у кожної особи одного виду

5. Постійні і зберігаються на протязі всього життя

6. Формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою

7. Кожен біологічний вид має певну чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварини даного виду до стабільних, характерних для даного виду умов життя

Класифікація безумовних рефлексів:

1. Рухові БР (локомоторні, статичні, статокінетичні)

2. Вегетативні, або вісцеральні БР (харчові, дихальні, статеві, судинні)

3. Орієнтовні БР – це рефлекси по типу «Що таке?»

4. Захисні

Інстинкти – це природжені програми поведінки, для здійснення яких майже не потрібне попереднє навчання.

За суттю інстинкти – є комплексом простих БР. Інстинкти діляться на:

1. Вітальні – питний, харчовий, оборонний

2. Рольові

3. Ієрархічні

Відмінності умовних рефлексів від безумовних. Умови утворення і збереження умовних рефлексів. Механізм замикання тимчасового зв’язку.

В процесі еволюції у тварин виробилась здібність утворювати рефлекси, які можуть здійснюватись тільки при визначних умовах, які Павловим були названі умовними рефлексами.

Умови утворення і збереження УР:

1. Поєднання в часі двох подразників – індиферентного (дзвоника), якщо в подальшому стане умовним сигналом і безумовного подразника (їжі)

2. Індиферентний сигнал (дзвоник), повинен діяти раніше безумовного подразника (їжі)

3. Відсутність відволікаючих сторонніх подразників

4. Бадьорий стан кори (стан хвороби затримує утворення УР)

5. Безумовний подразник повинен бути сильніше умовного

6. Для збереження УР, їх час від часу требапідкріплювати безумовними рефлексами

Механізм замикання тимчасового зв’язку, (або механізм утворення умовних рефлексів):

1. Зв’язано з формуванням нових зв’язків в ЦНС

2. Умовний сигнал (дзвоник або світло) викликає виникнення збудження в мозковому відділі відповідного аналізатора (скроневій або потиличній долі)

3. Безумовний подразник (їжа) збуджує – рефлекторний центр (травлення) і одночасно корковий центр (травлення)

4. Таким чином, при виробці умовного рефлексу в корі великих півкуль виникає два вогнища збудження – один в мозковому центрі аналізатора (скронева або потилична зона) – другий в кірковому представництві центру БР (травлення – лімбічній системі)

5. Між ними поступово встановлюється тимчасовий зв’язок по принципу домінанти

6. Від безумовного подразника в корі виникає більш сильне вогнище збудження (домінанти), яке притягує нервові імпульси з інших вогнищ збудження.

Цей зв’язок, або проторення шляху, встановив Павлов і назвав замканням.

Таким чином, між кірковим центром зору або слуху і кірковим центром травлення встановлюється тимчасовий зв’язок. Крім того, в формуванні рефлекторної дуги приймають участь і нейрони ретикулярної формації, підкіркових ядер, лімбічної системи.

Гальмування умовних рефлексів. Види гальмування. Фізіологічне значення.

УР не тільки виробляються, але й зникають при визначних умовах.

Діяльність кори мозку (вищого центру всіх функцій) відбувається при взаємодії збудження і гальмування.

Збудження – веде до виробки УР.

Гальмування – до пригнічення УР.

Розрізняють два види гальмування УР:

Переглядів: 2394