• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Звіт про власний капітал

Потреба у звіті про власний капітал передусім зумовлена зростанням потреби в інформації про всеохоплюючий, або загальновизнаний, прибуток. Загальновизнаний прибуток включає чистий прибуток і прибуток (збиток) від переоцінки основних засобів та емісійний дохід. Звіт про фінансові результати, відображаючи формування фінансового результату за звітній рік, показує зміни у складі власного капіталу, які відбулися тільки завдяки одержанню чистого прибутку від діяльності за рік. Проте загальновизнаний прибуток відображає всі зміни у власному капіталі, що є наслідком здійснених за звітний період господарських операцій. Різниця між загальновизнаним прибутком та чистим прибутком виникає на суму доходів (витрат), які за діючими правилами не відображаються у звіті про фінансові результати, а безпосередньо показуються у звіті про власний капітал. Це доходи (витрати) від дооцінки (уцінки) основних засобів та нематеріальних активів, емісійній дохід від реалізації власних акцій за ціною вищою (нижчою) їх номіналу, а також додатковий дохід (витрати) від зміни в обліковій політиці.

1.3 Рахунок — це інструмент, який використовується для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності у стандартизованому форматі.

Одним із ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є План рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків відповідно до елементів та в розрізі показників фінансової звітності. План рахунків — це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Національним банком України розроблено окремо План рахунків бухгалтерського обліку для установ НБУ та План рахунків для комерційних банків. Розроблений окремо для установ НБУ План рахунків за структурою майже не відрізняється від Плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов’язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулю­вання діяльності комерційних банків та ін.

Доміжнародних (загальноприйнятих) принципів бухгалтерського облікуналежать:

Принцип автономності;

Принцип безперервності діяльності;

Принцип нарахування та відповідності доходів та витрат;

Принцип обачності;

Принцип єдиного грошового вимірника;

Принцип превалювання змісту над формою;

Принцип історичної (фактичної) собівартості;

Принцип періодичності;

Принцип послідовності.

Із змістом та призначенням цих принципів ви ознайомилися, вивчаючи дисципліну «Бухгалтерський облік». Далі розглянемо принципи, застосування яких у фінансовому обліку банків має певні особливості.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування регулює момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші.

Альтернативним методом є касовий метод визнання доходів і витрат, за яким доходи визнаються тільки з моменту надходження грошей в касу банку або на його кореспондентський рахунок, а витрати — тільки з моменту їх сплати готівкою або з коррахунку.

Розглянемо зміст ключових положень принципу нарахування доходів та витрат.

Усі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

Принцип нарахування, як зазначалося, означає, що доходи зароблені (визнані) в тому періоді, коли господарська операція, від здійснення якої саме і заробляється дохід, мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримано. Виходячи з цього принципу дохід визнається у момент продажу активу або надання послуги, коли і має місце його заробляння, а не на дату надходження грошей у касу або на рахунок від продажу активу чи послуги.

Для застосування принципу нарахування головним критерієм є те, що дохід вважається заробленим, коли процес заробляння в основному завершений. У разі продажу товарів такий процес в основному є завершеним, коли право власності на товари переходить від продавця до покупця. Якщо надаються послуги, то процес заробляння вважається в основному завершеним, коли послуга вже надана, а не коли гроші повністю сплачені.

Приклад. Банк 1 грудня 2002 р. надає фірмі кредит на суму 15 000 грн на строк три місяці під 24 % річних. Згідно з кредитним договором фірма сплачує проценти за користування одночасно з поверненням суми кредиту. Проаналізуємо ситуацію. Дата здійснення банком кредитної операції 1 грудня: дата переміщення коштів у користування від банку фірмі. Період надання послуги 90 днів, тобто вона надається щодня в одній і тій сумі протягом 90 днів. Згідно з визначеним критерієм банк щоденно мусить обліковувати (визнавати) зароблений дохід. Його сума становить 50 грн. За грудень сума доходу, яка буде відображена у звіті про фінансові результати, становитиме 1500 грн. Сума доходу за грудень дорівнює: 15 000 · 24 · 30 : 100 : 360 = 1500 грн. Утім, фірма має сплатити банку за надану послугу тільки 1 березня 2003 р. суму 4500 грн.

Витрати мають місце в періоді, коли товари або послуги використовуються або споживаються. Це означає, що критерієм визнання витрат є момент використання товару або послуги. Припустимо, що банк 2 грудня 2001 р. сплатив за оренду приміщення наперед за три місяці 21 000 грн (щомісячна сума оренди становить 7000 грн). На дату сплати коштів 2 грудня банк приміщення ще не використав, тому сплачену суму не можна визнати витратами. Ця сума визнається як авансовий платіж на користь орендаря і відображається у балансі у вигляді дебіторської заборгованості (тобто активу). По закінченні грудня вважається, що приміщення використано, тобто послуга отримана і тому банк визнає витрати на суму 7000 грн і відображає цю суму у звіті про фінансові результати за грудень місяць.

До переваг принципу нарахування відносять те, що його застосування дає можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов’язання платити кошти або про їх надходження в майбутньому.

До іншого ключового положення принципу нарахування слід віднести принцип відповідності доходів і витрат.

Принцип відповідності забезпечує обчислення фінансового результату звітного періоду через зіставлення доходів звітного періоду з витратами, що були понесені для отримання цих доходів.

Стержневим положенням принципу відповідності є те, що доходи і витрати повинні бути правильно оцінені в кожному обліковому (звітному) періоді. Дохід за звітній період визначається за принципом нарахування, а потім витрати мають бути пов’язані з заробленими доходами. Труднощі застосування цього положення полягають у тому, що на практиці господарська операція починається в одному обліковому періоді, а завершується в іншому. У прикладі з наданням кредиту ми це бачили.

Принцип відповідності визначає порядок оцінювання витрат виходячи з цілі, задля якої мали місце витрати. Якщо витрати пов’язані з конкретним доходом, вони визнаються в тому періоді, в якому цей дохід був зароблений.

Вивчаючи звіт про фінансові результати, ми бачили, що процентні витрати, які пов’язані з банківськими операціями з залучення депозитів, відображаються одночасно з процентними доходами, заробленими від кредитних операцій, і шляхом їх зіставлення обчислюється проміжний фінансовий результат у вигляді чистого процентного доходу.

Ресурси, використані в одному періоді для отримання доходу в інших періодах, повинні розподілятися за цими іншими періодами. Ми бачили це на прикладі сплати орендної плати наперед.

Деякі витрати, наприклад загальні адміністративні витрати банку, не мають прямого зв’язку з доходами певного облікового періоду. Тому такі витрати визнаються у звіті про фінансові результати за той період, у якому вони мали місце.

Отже, застосування принципу відповідності дає змогу розмежувати доходи і витрати між звітними (обліковими) періодами та узгодити доходи звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Принцип нарахування і відповідності має велике значення для визначення вірогідного фінансового результату.

Принцип обачності. Обачність зумовлена невизначеністю певних подій. Наприклад, для банку завжди існує імовірність того, що певні кредити не будуть повернуті позичальниками. У зв’язку з цим, оцінюючи у звітах інформацію, слід уникати завищення активів та доходів або заниження витрат та зобов’язань банку.

Це означає, що витрати та зобов’язання потрібно відображати у фінансовому обліку відразу після отримання відомостей про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи — лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені. Тому, наприклад, сумнівні та безнадійні кредити слід списувати на витрати та вираховувати із загальної суми кредитів наданих у тому періоді, коли з’явилися сумніви щодо можливості їх повернення.

Іншим прикладом застосування принципу обачності є оцінка цінних паперів у портфелі банку за правилом нижчої вартості.

У банківській практиці проведення за всіма видами резервів складаються на момент визначення і виникнення ризиків незалежно від достатності чи наявності прибутку.

Приклад. Банк 4 січня 2004 р. надав позику фірмі на суму 100 000 грн. На 1 квітня 2004 р. фінансовий стан позичальника суттєво погіршився. Гарантія за позикою була надана комерційним банком, який збанкрутував на 30 березня 2003 р. Принцип обачності вимагає утворення резерву в розмірі 80 % позики.

Сума резерву =100 000 · 80 : 100 = 80 000 грн.

Утворення резерву відображається проведенням:

Д-т «Витрати банку» 80 000 грн;

К-т «Резерв па покриття сумнівних боргів за позиками» 80 000 грн.

Під невизначений кредитний ризик банки, як правило, утворюють загальний резерв, який розраховується як відсоток від загальної позичкової заборгованості за позиками у розмірі 2 %.

Особливою рисою резервів, сформованих виходячи із принципу обачності, є їх негрошова природа, тобто для їх створення банку не потрібно мати грошові кошти.

Зауважимо, що принцип обачності не означає створення прихованих або надмірних резервів, навмисне заниження оцінки активів та доходів або завищення зобов’язань чи витрат з метою викривлення звітності.

Важливе значення принципу обачності полягає в тому, що його застосування дає змогу користувачам уникнути надмірного «оптимізму» в оцінці об’єктів фінансового обліку і є для менеджерів, безперечно, важливим інструментом управління банківськими ризиками (кредитним, ринковим).

Принцип історичної (фактичної) собівартості. Застосування цього принципу передбачає досягнення адекватного відображення фінансового стану банку через намагання, наскільки це можливо, уникнути суб’єктивних оцінок господарських операцій. Згідно з принципом історичної вартості пріоритетною є оцінка активів і зобов’язань банку виходячи із фактичних витрат на їх придбання. Утім слід розуміти, що пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується здебільшого первісної вартості активів і зобов’язань.

З часом, звісно, оцінка активів і зобов’язань має тенденцію змінюватися. Для усунення розбіжностей між історичною собівартістю і реальною та досягнення вірогідної оцінки активів і зобов’язань на практиці застосовують комбіновані методи оцінки. Оцінка за фактичною собівартістю поєднується з використанням таких методів оцінки, як теперішня вартість, відновлювана собівартість, чиста вартість придбання або реалізації, справедлива вартість тощо.

Наприклад, у банку кредити надані оцінюються за чистою ціною реалізації, цінні папери в портфелі банку на інвестиції — за справедливою вартістю, приміщення банку — за історичною собівартістю за вирахуванням зносу.

Принцип періодичності. Виходячи з безперервності діяльності банку припускаємо, що об’єктивно оцінити, скільки коштує банк, можливо на момент початку діяльності банку і на момент ліквідації банку. Проте прийняття рішень користувачами потребує періодичної фінансової інформації про діяльність банку. Згідно з цим принципом господарська діяльність банку розподіляється на певні періоди з метою складання фінансової звітності

Завершеним звітним періодом, який охоплює повний цикл обробки облікової інформації і закінчується складанням фінансової звітності, включаючи всі її і компоненти, вважається календарний рік.

Проміжна квартальна фінансова звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. Банки також складають щоденну та місячну фінансову звітність. Комплекти такої звітності на відміну від річної фінансової звітності включають не всі компоненти. На відміну від інших підприємств банки щоденно складають баланс.

Звітний період на практиці ще називають обліковим періодом.

У процесі формування Плану рахунків банку ставиться завдання максимально його спростити для кращого сприйняття і водночас забезпечити його високу інформативність як для менеджерів, так і для зовнішніх користувачів.

Зазначимо основні вимоги, яким повинен відповідати план рахунків комерційних банків:

·детальний та повний облік усіх банківських господарських операцій;

·своєчасна обробка і накопичення детальної інформації;

·відображення правдивої та змістовної інформації для всіх категорій користувачів.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків об’єднані в дев’ять класів.

Структуру Плану рахунків можна подати у вигляді схеми (рис. 1.6).

Рис. 1.6 Структура плану рахунків

·балансова частина;

·частина доходів і витрат;

·позабалансова частина.

Балансова частина включає перші п’ять класів(від першого до п’ятого) рахунків. Рахунки першого — четвертого класів призначені для обліку активів та зобов’язань, а за рахунками п’ятого класу обліковують джерела власного капіталу. На підставі рахунків перших п’яти класів складається балансовий звіт комерційного банку.

Друга частина охоплює класи доходів та витрат (шостий та сьомий класи). На базі рахунків шостого та сьомого класів складається звіт про фінансові результати.

У плані рахунків банку на відміну від підприємств в одному класі об’єднані різні за характером рахунки. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки.

Третя частина містить клас позабалансових рахунків (дев’ятий клас), на рахунках якого обліковуються позабалансові операції банку. До особливої риси позабалансових операцій слід віднести те, що в момент їх здійснення не змінюється фінансовий стан банку. Наприклад, відкриття кредитної лінії банком на користь підприємства не супроводжується водночас видачею йому кредиту і тому не впливає на зміну фінансової позиції банку.

Особливість побудови Плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень. Фінансовий результат, що відображається на рахунку п’ятого класу «Результати минулого року, що очікують затвердження», обчислюється за даними рахунків шостого та сьомого класів. Це свідчить про логічний зв’язок між першою і другою частинами Плану рахунків, а далі плавно трансформується у зв’язок між балансовим звітом і звітом про фінансові результати.

Умовні зобов’язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев’ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов’язаннями і суттєво вплинути на зміни його фінансової позиції. Такі можливі наслідки позабалансових операцій свідчать про логічний зв’язок між третьою і першою частинами Плану рахунків.

Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас призначений для рахунків для ведення управлінського обліку і для рахунків, через які передбачено забезпечити зв’язок між рахунками фінансового обліку та рахунками управлінського обліку.

Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дають змогу накопичити інформацію для прийняття тактич­них і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку. На сьогодні не існує централізовано розробленої методології і методики ведення управлінського обліку в банках. Кожний банк вирішує цю проблему самостійно.

Уміння користування і тлумачення форм фінансової звітності значно полегшує розуміння принципів розміщення рахунків та їх об’єднання за структурними одиницями в Плані рахунків.

Передусім потрібно розглянути структурні одиниці Плану рахунків, які використовуються для передання інформації (рис. 1.7). План рахунків складається із класів, розділів, груп та власне рахунків. Ці структурні одиниці різняться ступенем деталізації інформації, за елементами звітності. На рівні класів не відбувається надання інформації. Структурна одиниця «клас» має інше навантаження. Виокремлення класів дає змогу об’єднати в одному класі однорідні за видами активи і зобов’язання відповідно до економічного змісту операцій, що виконує банк.

Уся мінімально необхідна інформація надається на рівні таких одиниць, як розділи. Їх ще називають рахунками другого порядку. Більш детальна інформація надається за групами — рахунки третього порядку. Поглиблення деталізації інформації досягається на рахунках четвертого порядку.

Рис. 1.7. Структура Плану рахунків

Кожний клас включає рахунки II, III і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних рахунків і різняться ступенем деталізації інформації про об’єкт обліку.

У Плані рахунків бухгалтерські рахунки розміщені у порядку зростання їх номерів. Зверніть увагу на те, у який спосіб побудована нумерація рахунків. Розуміючи підхід, використаний до нумерації рахунків, ви зможете легко і швидко знаходити потрібну вам інформацію про певні види активів, зобов’язань, капіталу, доходів та витрат у фінансових звітах.

Класи мають номери від 1 до 9 і складаються з одного знака. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до номера класу, рахунків II і III порядку:

Класи — однозначні (класи) номери;

Рахунки II порядку (розділи) — двозначні номери;

Рахунки III порядку (групи) — тризначні номери;

Рахунки IV порядку — чотиризначні номери.

Отже, у Плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас Планурахунків, друга — розділ у класі, третя — групу у розділі, четверта — номер рахунка в групі.

1.4.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. А джерелами фінансування державні капітальні вкладення поділяються на централізовані та децентралізовані.
3. Акціонерний капітал і акціонерне товариство.
4. Акціонерний капітал і акціонерні товариства
5. Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. Альтернативні теорії капіталу
8. Аналіз вартості капіталу
9. Аналіз використання капіталу.
10. Аналіз достатності банківського капіталу
11. Аналіз економічної ефективності капітальних вкладень
12. Аналіз управління обіговим капіталом

Переглядів: 818