Індустріальна гонитва

Форсована індустріалізація в Україні.

У 2-й пол. 1920-х рр. компартійно-радянська номенклатура, згуртована навколо Сталіна, знову повернулася до гасел «воєнного комунізму» та «розгорнутого будівництва соціалізму». Сталінський варіант економічної основи радянського устрою ґрунтувався, як і ленінський, на комуністичній доктрині, викладеній у партійній програмі 1919 р.

У грудні 1925 року XIV з’їзд ВКП(б) проголосив курс на індустріалізацію, однак він не вирішив питання про кошти для її проведення. На пленумі ЦК ВКП(б), який розглядав у квітні 1926 р. проблему фінансування, було вирішено, що єдино можливим джерелом для її проведення могла стати реорганізація сільського господарства – колективізація. Водночас актуалізувалося питання капітального будівництва. Гроші на спорудження новобудов брали із аграрного сектору.

У 1927–1928 рр. виникли «ножиці цін» між промисловими товарами і сільськогосподарськими продуктами, штучно встановленими державою для викачування ресурсів із села. Взимку 1928 р. селяни відмовилися продавати зерно державі за низькими цінами, що спровокувало хлібозаготівельну кризу.

Коли адептів «надідустріаліазації» Троцького, Зінов’єва і Камєнєва на XV з’їзді партії у 1927 р. вивели зі складу політичного керівництва, Сталін та його послідовники самі перехопили ідею «надіндустрілізації». Його прихильниками виявилися членами партійно-державного керівництва України, у тому числі генеральні секретарі ЦК КП(б)У Л. Каганович і С. Косіор, голова РНК УСРР В. Чубар, голова ВУЦВК Г. Петровський.

Радянський агітаційний плакат, 1936 р.

У 1928 р. країна розпочала виконання першого п’ятирічного плану. Капіталовкладення в основні промислово-виробничі фонди України зростати рік у рік, збільшившись із 438 млн крб. у 1928 р. до 1 млрд. крб. у 1931 році.

Продиктовані Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були нереальні – 37,7% за рік. Тоді як за офіційною статистикою середньорічний темпи промислового зростання за роки першої п’ятирічки становили тільки 15,7%.

В Україні п’ятирічний план передбачав вкладення у важку індустрію переважної частки асигнованих коштів – 87,5%, а в легку і харчову промисловість – 12,5%. Однак цей показник був перевиконаний: капітальні вкладення у важку промисловість сягнули 90,5%, а в легку й харчову – 9,5%. На першому місці перебувала металургія, потім – машинобудування, електроенергетика та паливна промисловість.

На поч. 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки – за 4 роки і 3 місяці (тобто, до кінця 1932 р.). У другій п’ятирічці (1933-1937) були запроектовані помірні середньорічні темпи зростання промислової продукції – 13-14%, що ліквідувало гостроту народногосподарських диспропорцій. У другій п’ятирічці, як і в першій, 9/10 капіталовкладень спрямовувалося у важку промисловість. У цей час була подолана інфляція та досягнута стабілізація цін. Загальний рівень цін істотно підвищився.

Серед промислових об’єктів перших п’ятирічок у СРСР виділялися 35 новобудов, на кожну з яких було витрачено до 1936 р. понад 100 млн крб. З них в Україні розміщувалися 12 об’єктів – 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств, тобто третина від загальносоюзних об’єктів. До новобудов належали три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і Харківський тракторний завод (ХТЗ). Гігантами серед реконструйованих підприємств були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні заводи: у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську й Комунарську (Алчевську).

В республіці була відбудована кольорова металургія. У 1938 р. до складу цієї галузі входило 14 підприємств. Безсумнівним лідером тут був Дніпровський алюмінієвий комбінат. Також було заново створена хімічна промисловість, зокрема побудовано один із найбільших у світі содонних заводів – Донсоду (в Лисичанську). У роки довоєнних п’ятирічок Рубіжанський комбінат із виробництва анілінових барвників став одним із найбільших у Європі.

Радянський агітаційний плакат, 1930 р.

В Україні було зведено чимало великих підприємств-гігантів союзного, європейського та світового значення. Зокрема, внаслідок реконструкції Луганський паровозобудівний завод зрівнявся за своєю потужністю з найбільшим у світі заводом компанії «Амерікен локомотив» і відіграв істотну роль у технічній реконструкції залізничного транспорту СРСР. Навесні 1930 р. у Харкові відбулося закладення найбільшого у світі верстатобудівного заводу. У 1934 р. почав функціонувати найбільший у Європі Харківський турбогенераторний завод. Харківський завод «Серп і молот» спеціалізувався на виробництві молотарок для всього СРСР. Київський завод «Ленкузня» став одним із найбільших в СРСР підприємств річкового суднобудування, головною базою постачання пароплавів і барж для Великого Дніпра.

Ресурси, виділені для електроенергетики, дозволили розгорнути будівництво великих районних електростанцій і заводських електростанцій районного значення. Особливо великі темпи нарощування потужностей електроенергетики спостерігалися на Донбасі. Загалом за період перших п’ятирічок постали Штерівська, Криворізька, Сіверськодонецька, Київська, Харківська, Дніпродзержинська ДРЕС та Червонозаводська і Київська ТЕЦ.

Символом радянської індустріалізації став Дніпрогес, закладений навесні 1927 р. Турбогенератори поставляли американська фірма «Дженерал електрик», що на той час були найвищим виробничим досягненням у світовій енергетиці. Перший електрогенератор постав до ладу у жовтні 1932 р., а в роки другої п’ятирічки було введено чотири агрегати другої черги, після чого ГЕС вийшов на проектну потужність. Завдяки посиленому будівництву електростанцій СРСР на кінець другої п’ятирічки перемістився з 11 місця в світі на 2.

Загалом у другій п’ятирічці СРСР вийшов на друге місце у виробництві продукції чорної металургії (після США). В УРСР за 1928-1937 рр. виплавка чавуну збільшилася у 3,9 рази, сталі – у 3,6 рази, виробництво прокату – в 3,2 рази.

Індустріальна гонитва призвела до обмеження життєвого рівня населення. Економічні труднощі оголошувалися пропагандою неминучими й цілком природними. Метод «підхльостування» полягав не тільки у запровадженні завищених планів, а й у спробах змусити виконавців утілювати ці плани в життя за допомогою терористичних методів.

«Соцзмагання»

Поряд з індустріалізацією у країні розгорнулася кампанія з «соціалістичного змагання». Ініціативу в цьому процесі взяли донецьким шахтарям. Вугледобувна промисловість була найбільш «вузьким місцем» у промисловості. 9 травня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання – це не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво ним – на партію.

Намагаючись підвищити продуктивність праці, уряд вирішив організувати новий робітничий почин і поширити його методами змагання. Взірець вимагалися знайти знову-таки серед шахтарів. Рекорд організував на кадіївській шахті «Центральне-Ірміно». У ніч на 31 серпня 1935 р. молодий робітник О. Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником й кріпильником. Це дало йому можливість вирубати за зміну 102 т вугілля – в 14,5 рази більше за норму. Стаханову кріпили лаву два робітники.

Керований партійними, профспілковими та комсомольськими організаціями підприємств стахановський рух швидко поширювався по всій країні. Питома вага стахановців серед робітників залізорудної промисловості в Україні зросла з 12% у листопаді 1935 р. до 24% у серпні 1936 р., в чорній металургії – відповідно з 5 до 25%, у машинобудуванні – з 12 до 32%. Ефективність стахановського руху спочатку була високою. Середньомісячний видобуток вугілля на одного працівника на Донбасі зріс з 16,2 т у 1934 р. до 20,8 т. у 1936 р. Рекорди стахановців стали підставою для істотного підвищення в 1936 р. норм виробітку і планових завдань. Однак у 1937 р. у заробітній платі робітників було відновлено граничну межу. Ефективність стахановського руху стрімко пішла на спад.

Радянський агітаційний плакат, 1932 р.

Читайте також:

Індустріальна гонитва

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політика українізації.	\|	Насильницька колективізація та її наслідки для України.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.