Політика українізації.

Політика українізації та її згортання.

Національно-державне будівництво в Україні у 1920-ті роки. Союзний договір 1922 року та втрата УСРР суверенності.

Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу вверх. Відповідно, середина — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Українізація сприяла поверненню в Україну значної кількості діячів культури, які з різних причин опинилися за кордоном. Все це привело до зростання впливу національної ідеї, що лякало Москву.

Ще одним головним болем для неї стало т. зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника Миколи Хвильового, який своїм гаслом «Геть від Москви» закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення ЇЇ від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти Олександра Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста Михайла Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР заснована на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.

До певного часу московське керівництво, зайняте внутріпартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й.Сталіна, формування адміністративно-командної системи ситуація значно погіршувалася. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції 1924 р. розподіл компетенции Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим.

Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для «соціалістичного ладу» було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Це стало сигналом до повсюдного наступу на українізацію. Апарат комісаріату освіти, головного провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні, і на 90 % — на районному. Звільнено з роботи 6лизько 4000 українських вчителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовної продукції, закривалися українські театри тощо.

Деукраїнізація вела до посилення російських впливів, зокрема в науково-дослідних закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з 31 до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до ЗО %.

Але найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В.Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кін. 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції. Незабаром українізацію було потоплено в крові, задушено в муках штучного голодомору.

Українізація – це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-і pp. і була складовою політики коренізації яка проводилась в межах СРСР. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу:

lвисування українців на керівні посади;

lвпровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади;

lрозвиток національної за формою й радянської за змістом культури;

lстворення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.

Більшовики змушені були піти на проведення цієї політики, оскільки перебували під впливом національно-визвольної боротьби українців 1917-1921 pp. і прагнули забезпечити собі підтримку усього населення України. Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-і pp. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник.

Наслідки українізації:

· 20-і pp. стали періодом подальшого національного відродження. У 1930 p. чисельність шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %. Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

· Відбувався бурхливий розвиток української культури: в республіці видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, 55 журналів, виникли багато-чисельні літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів і т.д.

· Література і мистецтво досягли значних успіхів завдяки таким діячам, як М. Хвильовий, М.Зеров, Г. Косинка, М.Рильський, В. Яловий, В.Сосюра, Л. Курбас, О.Довженко, Г.Верьовка і багатьом іншим.

З кінця 20-х pоків політика українізації поступово згортається, оскільки. вона почала виходити за дозволені центром рамки:

· вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

· зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

· українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої. Прибічники національного комунізму вважали, що не можна нав'язувати усім народам російський шлях до комунізму, що кожен народ, в т.ч. і український, повинен йти до комунізму своїм шляхом, пристосовуючи його до специфічних національних умов. Основними ідеологами українського національного комунізму були письменник М.Хвильовий, нарком освіти з 1924 по 1926 pp. О.Шумський, економіст М.Волобуєв. „Хвильовизм”, „шумськізм” і „волобуєвщина” були оголошені проявом „буржуазного націоналізму”, небезпечним „націоналістичним ухилом”.

У 1933 p. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повернулася до русифікаторської політики, активних учасників українізації було репресовано.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нова економічна політика (неп) в Українській СРР.	\|	Індустріальна гонитва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.157 сек.