Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.

Задача 7.

Задача 6.

Задача 5.

«Інфляційним податком» називають частину доходів, що «згорають» у вогні інфляції. Інженер взявся зробити роботу на протязі місяця за 2000 грн. Визначте величину «інфляційного податку», або скільки втратить інженер, якщо він не отримує оплату наперед при інфляції, яка дорівнює 50% на місяць?

Розв’язання:

(1 –		) х 100% = 33,3%, або 66,7 грн.
1,5

Або інакше: 2000 гривень з урахуванням інфляції наприкінці місяця перетворилися на:

	= 1333 грн.
1,5

Таким чином, інженер втратив:

2000 - 1333 = 667 грн.

Влітку старшокласник вирішив під час канікул заробити гроші і найнявся встановлювати намети на міському речовому ринку за 500 грн. на місяць, за умови, що замовники розрахуються з ним наприкінці серпня. За липень і серпень ціни зростали на 10% кожного місяця. Визначте “інфляційний податок” (або скільки втратив старшокласник тому, що не отримав гроші вперед)?

Розв’язання:

За два місяці хлопець повинен був отримати 1000 грн. Та індекс інфляції за липень і серпень склав:

1,1 х 1,1 = 1,21.

Отже, для старшокласника його 100 гривень перетворилися фактично на:

	= 826 грн.
1,21

Таким чином, він втратив 100 - 826 = 174 грн.

Як можна оцінити виграш чи втрати позичальника, який отримав позику під 200% річних з поверненням суми кредиту та процентів через рік, якщо ця ставка проценту склалася на ринку позичкових капіталів, в тому числі і під впливом прогнозу інфляції на рівні 300% річних, але насправді інфляція дорівнювала 700% на рік?

Розв’язання:

Позичальник виграв, оскільки він розраховувався більш “дешевими” грошима, ніж передбачалось. Як можна оцінити розмір цього виграшу? Візьмемо за одиницю розмір позики, відповідно, номінально позичальник повинен повернути в кінці року три одиниці. Але в реальному вимірі він повинен повернути тільки три чверті (3/4), де 4 - це очікуваний індекс цін. Насправді він повернув 3/8, оскільки “новий” індекс цін склав 8. Отже, позичальник повернув вдвічі менше і його виграш становив 50%.

Зверніть увагу на те, що до очікуваного зростання цін пересічний громадянин може пристосуватися – наприклад, придбати нерухомість, товари тривалого вжитку тощо, тобто захистити свої гроші від знецінення. Неочікувана інфляція не дає можливості та часу для такого захисту і має більш руйнівні наслідки для суб’єктів ринкової економіки.

Враховуючи руйнівні наслідки інфляції, кожна країна намагається проводити ефективну антиінфляційну політику.

Найтиповішими антиінфляційними заходами в країнах з розвинутою економікою є:

1. регулювання попиту, яке базується на рекомендаціях кейнсіанської теорії, а саме: збільшення податків, зменшення державних витрат та збільшення відсоткової ставки за кредит. Такі заходи, без сумніву, обмежують сукупний попит, але водночас ведуть до згортання виробництва та збільшення безробіття;

2. контроль за заробітною платою та цінами покликаний змінити очікування: якщо наймані працівники повірять у результативність обмежувальних дій уряду, то вони припинять подальші вимоги підвищення зарплати; відповідно, якщо підприємці, покладаючись на дії уряду, повірять у те, що припиниться підвищення цін на ресурси, то вони припинять скорочення обсягів виробництва;

3. індексація доходів робить їх менш чутливими до підвищення цін. Індексація певним чином обмежує стихійне зростання доходів, тому вона може сповільнити інфляцію попиту. Але при інфляції витрат індексація може навіть погіршити ситуацію.

Антиінфляційні заходи в країнах, що здійснюють перехід до ринкових відносин:

1. стратегічні:

- довгострокова грошова політика, яка передбачає жорстокі обмеження на щорічне збільшення грошової маси;

- послаблення інфляційних очікувань тісно пов’язане із змінами у психології споживачів;

- скорочення дефіциту держбюджету при скороченні державних витрат та збільшенні доходів держави;

- протидія зовнішнім інфляційним впливам, перш за все - обмеження можливостей вільного перетину іноземними капіталами національних кордонів і перетворення їх на “живі гроші”, що збільшують грошову масу в обігу;

- підвищення курсу національної валюти, яке знижує ціни на товари та послуги з-за кордону і тим самим спонукає до зниження внутрішніх цін. Але водночас це веде до подорожчання експортних товарів та зниження їхньої конкурентоспроможності на світовому ринку;

2. тактичні:

- підвищення товарності національного господарства спрямоване на стимулювання пропозиції (наприклад, пільгове оподаткування підприємств, що розширюють асортимент товарів та послуг, державна допомога галузям у створенні нових ринків тощо);

- роздержавлення є засобом поповнення доходної частини бюджету і подолання його дефіцитності;

- стимулювання імпорту використовується для зменшення дефіциту власних товарів і послуг;

- обмеження ліквідності грошей досягається через стимулювання заощаджень. Якщо заощаджувати стає економічно вигідно, то маса грошей, яка тисне на ринок товарів і послуг, зменшується і зростання цін припиняється.

Звичайно, використання тих чи інших заходів антиінфляційної політики залежить від конкретної ситуації, в якій знаходиться національна економіка. Треба також враховувати вимоги комплексного підходу до вибору інструментів антиінфляційної політики.

Разом з інфляцією існує і така форма порушення макроекономічної рівноваги, як безробіття. Економіст Артур Філліпс у 1958 році довів існування оберненої залежності між безробіттям та інфляцією. При зменшенні рівня інфляції безробіття зростає, а при збільшенні рівня інфляції безробіття падає. Отже, високий рівень безробіття - це своєрідна “ціна”, яку суспільство сплачує за стабільність цін. Уряду треба тільки визначити, які рівні безробіття та інфляції є допустимими для економіки країни, і дотримуватися цього співвідношення - наприклад, точка N на кривій Філліпса.

Рівень безробіття

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Соціально-економічні наслідки інфляції.	\|	ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА. ПРИБУТОК. РЕНТА.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.