Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Активна політика зайнятості

ЩЕ в 50-х рр. у так званій "шведській моделі" (або мо­делі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають у часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому. Таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригуївання обсягу додає йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних" вузьких місць". На відміну під цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов,язаної з ним системи фінансової допомоги

Останнім часом зміст обох термінів набув принципово іншого значення Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяльність держави спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам а відповідно на забезпечення повної зайнятості всього трудового населення країни Оскільки головною причиною безробіття є невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній активна політика спрямована на подалання або принаймні зменшення цієї незбалансованості

Тобтоактивна політика складасться із заходів,
спрямованих на підвищення конкурентноспроможності робочої сили Забезпечення якісноївідпвідності робочої сили і робочих місць (у прсторі і в часі), нагнітанню попиту на робочу силу з боку як приватного, так і держаиного сектора економіки Фінансується активна політика головнимчином за рахунок цільових асигнуваньцентрального та місцевих бюджетів

Напрямки активної політики:

* створення нових робочих місць;

* професійна підготовка та перепідготовкака робочої сили;

громадські робити.

Політика держави, спрямована на стимулювання створення нових робочих місць, може здійснюватись шляхом як економічних, так і адміністративних дій. Прикладом перших є різноманітні дотації та пільги підприємцям, які створюють нові робочі місця. Прикладом других є, приміром, вимога збережен­ня існуючої кількості робочих місць при приватизації об’ктів державної власності, передбачена в програмах Іспанії, Німеч­чини, Польщі тощо. Сюди також відносяться пільги по одержанню громадянства в Канаді або США при створенні робочих місць або інвестуванні коштів в економіку країни (що власне є тим самим).

Професійна підготовка та перепідготовка робочої сили здійснюється цілим рядом струкгур як приватних, так і державних. Проте при формуванні відповідної стратегії треба мати на увазі можливі пртиріччя між потребами в робочій силі певної якості і правом кожної людини одержувати саме ту прфесію, яку вона бажає. Можливим вирішенням цього протиріччя є досвід Німеччини. Там, по-перше центри профорієнтацііїмають прогнози щодо ймовірностней прцевлаштування та заробітків по широкому колу профессій, а по-друге, мають дуже детальну інформацію щодо кожного навчального закладу: не тільки стосовно переліку професій, які які можна одержати, а й стосовно провідних викладачів. Таким чином, кожна людина має мож-ливість вільно оброати собі місце навчання тяа професію, але цей вибір робиться (чи принаймі може робитися) цілком свідомо, спираючись на змістовні дані. Не можна нехтувати й тією обста-виною, що в Німеччині система підготовки кадрів функціонує під егідою не Міністерства освіти, а Міністерства праці.

Окреме питання - громадські робот. Оскильки оргіанізація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони зорієнтовані), цей напрямок політики ринку праці безумовно має нале­жати до активної політики. Але треба мати на увазі, що забез­печується певною мірою квазізайнятість - жодна людина не сприймає свою участь у громадських роботах як нормальну тру­дову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасипною політикою.

На додаток треба звернуги увагу на позицію Світового банку, який розглядає участь у громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активносгі безробітного, як мож­ливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одер­жання допомоги по безробіттю.

9.9 Пасивна політики зайнятості

Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи. Фінансується па­сивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів. В Україні це Фонд сприяння зайнятості населення.

Виплата допомоги по безробіттю є важливою складовою частиною системи соціального захисту приблизно 50 країн світу, переважно це - індустріальні країни з достагньо розвину-тими і організоваеними ринками праці. Більшість нині діючих програм було сформовано перед другою світовою війною і ли­ше незначна їх кількість (зокрема в країнах перехідної еко­номіки, де раніше не визнавалося саме існування безробіття) з'явилася останніми роками.

У рекомендаціях МОП стосовно відшкодування доходів підкреслюється доцільність виплати допомоги у випадку пов­ного чи часткового безробіття лише тим, хто звичайно працює, здатен працювати, має професійну підготовку і застрахований.

Відповідно до цього більше ніж у 80% країн матеріальна допомога надається на базі діючих систем соціального страхування.

Біля 75% усіх програм базуються на обов'язковому стра­хуванні. Але, наприклад, програми в Данії та Швеції спирають­ся на добровільне страхування. Відповідно тут є фонди, з яких сплачується допомога, фінансуються профспілками та урядом.

Приблизно половина програм, що спираються на обов'язкове страхування, зорієнтовані на всіх зайнятих. Інші охоплюють зайнятих тільки у виробничих (несільськогосподарських) галузях. У кількох країнах діють спеціальні професійні програми для будівельників, докерів, залізничників і моряків.

Система добровільного страхування поширюється лише на ті галузі, де профспілки мають відповідні фонди (переважно на промисловість). Внески до цих фондів звичайно є обов'яз­ковими для всіх членів спілки, але відповідні відрахування мо­жуть робити також і інші працівники галузі. Система до­бровільного страхуиання в Данії і Швеції охоплює відповідно 50 і 66% усіх зайнятих. Незастраховані працівники у випадку безробіття в таких країнах можуть розраховувати на урядові субсидії.

Протягом трипалого часу дія систем страхування по без­робіттю поширювалась тільки на осіб найманої праці. Однак нині розвиток цих систем характеризується постійним зростан­ням конгингенту застрахованих: охоплюються всі категорії зай­нятих, навіть ті, хто працює не за наймом, включаючи самозайнятих, але обов'язково сплачуючих страхові внески.

Із систем страхування в деяких країнах традиційно вик­лючаються тимчасові працівники. Це пов'язано головним чи­ном з адміністративними утрудненнями по сплаті внесків. Од­ним з методів подолання цих труднощів є встановлення мінімального числа відпрацьованих годин або мінімальної суми заробітку, з якої сплачуються внески. Аналогічним чином включаються до систем страхування по безробіттю працюючі на умовах неповної зайнятості.

Звичайно національним законодавством визначаються такі умови, що дають право на одержання допомоги по без­робіттю, а саме:

*вимушений характер безробїття;

*здатність займатися трудовою діяльністю;

*готовність погодитися на робоче місце, що пропонується;

*активний пошук роботи.

Крім того, згідно з рекомендаціями МОП обмежуються також тривалість попереднього періоду зайнятості або сплати страхових внесків. Зокрема, законодавство ФРН передбачає зай­нятість протягом 360 днів за останні 3 роки (для сезонних працівників - 180 днів); Франції - наявність оплачуваної роботи протягом 3 місяців за останній рік; Швеції - сплата внесків до фонду протягом 12 місяців, включаючи обов'язкові 5 місяців з останнього календарного року.

Джерела фінансування звичайно ті ж, що й для інших сфер соціальною страхування: внески, що сплачуються праце­давцем і працеємцем відповідно до заробітку. Часто внески роз­поділяються (в тій чи іншій пропорції) між підприємцем і пра­цюючим: наприклад, в ФРН працедавець і працеємець сплачу­ють внески в розмірі 2,15% заробітку. В численних країнах підприємці сплачують більші внески: зокрема в Канаді праце­давці вносять 3,3% фонду заробітної плати працюючих, а працеємці - лише 2,5% свого заробітку; у Франції - відповідно 4,4 і 2,596. Альтернативою є сплата внесків виключно працедавцем: наприклад, такою є ситуація в більшості штатів США (крім Ала­бами, Аляски, Нью-Джерсі, Пенсільванії та Західної Вірджинії), де в федеральний фонд сплачується 0,68% фонду заробітної пла­ти, а в фонд штату - 5,4%; в Італії підприємці сплачують внески в розмірі 1,696 фонду заробітної плати.

У багатьох випадках уряд надає субсидії насамперед для сплати допомоги тим безробітним, які не є застрахованими, не говорячи вже про такі країни з традиційно вагомою участю держави в соціальному захисті як Швеція, де доля державних витрат складає біля 40%. В Японії, Франції на допомогу по бсзробітгю уряд фінансує біля третини витрат, в ФРН - приблизно чверть. В Австралії допомога по безробіттю повністю фінансуєгься з бюджету.В середньому по всіх країнах,що мають в системі свого соціального захисту, програми виплати допомоги по безробіттю частка урядових субсидій сягає двох третин всіх витрат на ці цілі.

Розміри допомоги по безробіттю визначаються або відповідно до попереднього заробітку, або в твердих сумах. При цьому розмір допомоги часто залежить від сімейного статусу (не обов'язково від наявності утриманців). Інколи вводяться додаткові обмеження по максимальному розміру допомоги.

Достатньо велика група країн сплачує допомогу по без­робіпю, виходячи з двох критеріїв: існує базисний розмір, що визначається в твердих ставках, і додатковий, який залежить від попередньою заробітку. Типовим прикладом такої схеми є французька, де сплачується 46 франків на день плюс 42% по­переднього заробітку, але загальна сума допомоги не може бу­ти нижчою за 110 франків на день. Крім того, сплачуються до­даткові кошти в сумі від 44 до 95 франків на день залежно від віку, стажу роботи та сімейного стану, також 67 франків на день (для осіб старше 55 років з 20-річним стажем роботи - 93 франки протягом першого року безробіття). Таким чином, тількі прямі виплати сягають мінімум 220 франків на день. Відповідно до цього законодавство ФРН передбачає виплату допомоги по безробіттю в розмірі 68% попереднього заробітку (63% для одинаків). Додаткові платежі за програмою, зорієнто­ваною на осіб з низькими доходами, становлять 58% (56% - для одинаків) попереднього заробітку. Тобто безробітний, який мав низькі заробітки, може одержувати допомогу, більшу за свої попередні доходи. У США розмір допомоги становить біля 50% попереднього заробітку, але є обмеження щодо мінімального (по різних штатах приблизно $50 на тиждень) і максимального (біля $300). Крім того передбачається додаткова допомога на дітей та утриманців (біля $100 на тиждень на кожного).

Треба зазначити, що програми допомоги по безробіттю час­то включають часткову або повну компенсацію витрат на житло (Мальта, Франція, Ірландія, Великобританія). Зокрема у Франції сплачується від 25 до 50 4фанкіп на день протягом 365 днів.

Згідно з Конвенцією МОП допомога по безробіпю сплачується протягом 26 тижнів, але переважна більшість еко­номічно розвинених країн набагато збільшила цей період. Вза­галі тривалість надання допомоги визначається двома чинниками: періодом очікування від моменту звільнення (або реєстрації) до початку сплати і обмеженнями тривалості само­го періоду надання допомоги. Наявність періоду очікування обумовлена насамперед тим, шо кожна з трьох сторін (держава, працедавець і прйцеєм'ець) повинна нести свою частку відповідальності за безробітгя. Крім того, у випадках короткос­трокового безробіття допомога не сплачується, що не тільки еко­номить кошти, а й значно спрощує адміністративну процедуру.

Тривалість періоду очікування у більшості країн стано­вить від 3 (Австрія, Великобританія) до 7 днів ([талія, США), хоча є й інші варіанти. Зокрема в Канаді період очікування ста­новить 2 тижні, а в ФРН взагалі сплачується з першого дня. За одними програмами такий період очікування існує один раз на рік, хоча особа може працевлаштовуватися і втрачати своє ро­боче місце декілька разів; за іншими - при кожному випадку безробіття сплата допомоги відбувається після певного періоду.

Необхідно підкреслити, що тривалість і періоду очіку­вання, і періоду сплати допомоги аж ніяк не залежить від мо­делі ринку праці і взагалі системи соціального захисту країни.

Чи не найдовша тривалість надання допомоги по без­робіттю існує в Норвегії: 80 тижнів безперервно або протягом двох календарних років - для осіб молодших 64 років і протягом повних двох років - для старших. Пенсійний вік в цій країні вста­новлено з 67 років. Протягом 52 тижнів сплачується допомога в ФРН і Великобританії, 50 - в Канаді, ЗО - в Австрії, 26 - в Італії і США (39 в штатах з напруженою ситуацією на ринку праці).

Якщо безпосередньою метою пасивної політики ринку праці є підтримка доходів безробітних, то ЇЇ практичне втілен­ня передбачає виконання обох функцій допомоги по без­робіттю: компенсуючої та стимулюючої, тобто допомога по без­робіттю має одночасно відповідати таким вимогам:

бути настільки вагомою, щоб запобігти зубожінню самого безробітного та його утриманців (у багатьох країнах пе­редбачено збільшення розміру допомоги по безробіттю нри на­явності утриманців);

надаватися настільки довго, щоб людина не була вимушена ставати до першої роботи, яку їй пропонують;

Інколи замість термінів "первинна" і "вторинна" зайнятість вживаються "основна" і "додаткова" зайнятість Відмінність полягає в тому, що основною є зайнятість на тому робочому місці, яке відповідає одному з таких критеріїв: на­явність трудової книжки, найбільший доход, максимальний об­сяг відпрацьованого часу.

3.3. Диференціація зайнятості за реєстрацією

Зайнятість може бути зареєстрованою (якщо підприємство є зареєстрованою юридичною особою і своєчас­но подає статистичну звітність) і незареестрованою (якщо підприємство а будь-яких причин ухиляється від реєстрації), чи не реєструється зайнятість окремих осіб на цьому підприємстві. Інколи для визначення зареєстрованої зайнятості вживаються також такі терміни, як "легальна зайнятість", або "зайнятість на білому ринку праці". Відповідно незареєстрована зайнятість подекуди називається нелегальною, або "зайнятістю на чорно­му ринку праці".


Читайте також:

  1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
  2. Аграрна політика
  3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
  4. Активна і пасивна державна політика.
  5. Активна і пасивна лексика
  6. Активна та повна потужності
  7. Антиінфляційна державна політика
  8. Антиінфляційна політика держави
  9. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
  10. Антимонопольна політика держави.
  11. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій




Переглядів: 2717

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Структура політики ринку праці | Зайнятість в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.