Активна політика зайнятості

ЩЕ в 50-х рр. у так званій "шведській моделі" (або моделі Райна-Мейднера) термін "активна політика зайнятості" використовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зайнятості зростають у часи економічного спаду і зменшуються в періоди економічного підйому. Таким чином підтримується необхідна рівновага ринку праці, коригуївання обсягу додає йому гнучкості та дозволяє уникнути потенційно інфляційних" вузьких місць". На відміну під цього "пасивна" політика зайнятості була спрямована для пояснення безробіття та пов,язаної з ним системи фінансової допомоги

Останнім часом зміст обох термінів набув принципово іншого значення Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяльність держави спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності всім громадянам а відповідно на забезпечення повної зайнятості всього трудового населення країни Оскільки головною причиною безробіття є невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній активна політика спрямована на подалання або принаймні зменшення цієї незбалансованості

Тобтоактивна політика складасться із заходів,
спрямованих на підвищення конкурентноспроможності робочої сили Забезпечення якісноївідпвідності робочої сили і робочих місць (у прсторі і в часі), нагнітанню попиту на робочу силу з боку як приватного, так і держаиного сектора економіки Фінансується активна політика головнимчином за рахунок цільових асигнуваньцентрального та місцевих бюджетів

Напрямки активної політики:

* створення нових робочих місць;

* професійна підготовка та перепідготовкака робочої сили;

громадські робити.

Політика держави, спрямована на стимулювання створення нових робочих місць, може здійснюватись шляхом як економічних, так і адміністративних дій. Прикладом перших є різноманітні дотації та пільги підприємцям, які створюють нові робочі місця. Прикладом других є, приміром, вимога збереження існуючої кількості робочих місць при приватизації об’ктів державної власності, передбачена в програмах Іспанії, Німеччини, Польщі тощо. Сюди також відносяться пільги по одержанню громадянства в Канаді або США при створенні робочих місць або інвестуванні коштів в економіку країни (що власне є тим самим).

Професійна підготовка та перепідготовка робочої сили здійснюється цілим рядом струкгур як приватних, так і державних. Проте при формуванні відповідної стратегії треба мати на увазі можливі пртиріччя між потребами в робочій силі певної якості і правом кожної людини одержувати саме ту прфесію, яку вона бажає. Можливим вирішенням цього протиріччя є досвід Німеччини. Там, по-перше центри профорієнтацііїмають прогнози щодо ймовірностней прцевлаштування та заробітків по широкому колу профессій, а по-друге, мають дуже детальну інформацію щодо кожного навчального закладу: не тільки стосовно переліку професій, які які можна одержати, а й стосовно провідних викладачів. Таким чином, кожна людина має мож-ливість вільно оброати собі місце навчання тяа професію, але цей вибір робиться (чи принаймі може робитися) цілком свідомо, спираючись на змістовні дані. Не можна нехтувати й тією обста-виною, що в Німеччині система підготовки кадрів функціонує під егідою не Міністерства освіти, а Міністерства праці.

Окреме питання - громадські робот. Оскильки оргіанізація громадських робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принципово, на кого саме вони зорієнтовані), цей напрямок політики ринку праці безумовно має належати до активної політики. Але треба мати на увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість - жодна людина не сприймає свою участь у громадських роботах як нормальну трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одержання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому організацію громадських робіт можна розглядати як проміжний між активною та пасипною політикою.

На додаток треба звернуги увагу на позицію Світового банку, який розглядає участь у громадських роботах як своєрідну перевірку трудової активносгі безробітного, як можливість відокремлення тих, хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю.

9.9 Пасивна політики зайнятості

Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів населення у випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика зайнятості зі спеціальних страхових фондів. В Україні це Фонд сприяння зайнятості населення.

Виплата допомоги по безробіттю є важливою складовою частиною системи соціального захисту приблизно 50 країн світу, переважно це - індустріальні країни з достагньо розвину-тими і організоваеними ринками праці. Більшість нині діючих програм було сформовано перед другою світовою війною і лише незначна їх кількість (зокрема в країнах перехідної економіки, де раніше не визнавалося саме існування безробіття) з'явилася останніми роками.

У рекомендаціях МОП стосовно відшкодування доходів підкреслюється доцільність виплати допомоги у випадку повного чи часткового безробіття лише тим, хто звичайно працює, здатен працювати, має професійну підготовку і застрахований.

Відповідно до цього більше ніж у 80% країн матеріальна допомога надається на базі діючих систем соціального страхування.

Біля 75% усіх програм базуються на обов'язковому страхуванні. Але, наприклад, програми в Данії та Швеції спираються на добровільне страхування. Відповідно тут є фонди, з яких сплачується допомога, фінансуються профспілками та урядом.

Приблизно половина програм, що спираються на обов'язкове страхування, зорієнтовані на всіх зайнятих. Інші охоплюють зайнятих тільки у виробничих (несільськогосподарських) галузях. У кількох країнах діють спеціальні професійні програми для будівельників, докерів, залізничників і моряків.

Система добровільного страхування поширюється лише на ті галузі, де профспілки мають відповідні фонди (переважно на промисловість). Внески до цих фондів звичайно є обов'язковими для всіх членів спілки, але відповідні відрахування можуть робити також і інші працівники галузі. Система добровільного страхуиання в Данії і Швеції охоплює відповідно 50 і 66% усіх зайнятих. Незастраховані працівники у випадку безробіття в таких країнах можуть розраховувати на урядові субсидії.

Протягом трипалого часу дія систем страхування по безробіттю поширювалась тільки на осіб найманої праці. Однак нині розвиток цих систем характеризується постійним зростанням конгингенту застрахованих: охоплюються всі категорії зайнятих, навіть ті, хто працює не за наймом, включаючи самозайнятих, але обов'язково сплачуючих страхові внески.

Із систем страхування в деяких країнах традиційно виключаються тимчасові працівники. Це пов'язано головним чином з адміністративними утрудненнями по сплаті внесків. Одним з методів подолання цих труднощів є встановлення мінімального числа відпрацьованих годин або мінімальної суми заробітку, з якої сплачуються внески. Аналогічним чином включаються до систем страхування по безробіттю працюючі на умовах неповної зайнятості.

Звичайно національним законодавством визначаються такі умови, що дають право на одержання допомоги по безробіттю, а саме:

*вимушений характер безробїття;

*здатність займатися трудовою діяльністю;

*готовність погодитися на робоче місце, що пропонується;

*активний пошук роботи.

Крім того, згідно з рекомендаціями МОП обмежуються також тривалість попереднього періоду зайнятості або сплати страхових внесків. Зокрема, законодавство ФРН передбачає зайнятість протягом 360 днів за останні 3 роки (для сезонних працівників - 180 днів); Франції - наявність оплачуваної роботи протягом 3 місяців за останній рік; Швеції - сплата внесків до фонду протягом 12 місяців, включаючи обов'язкові 5 місяців з останнього календарного року.

Джерела фінансування звичайно ті ж, що й для інших сфер соціальною страхування: внески, що сплачуються працедавцем і працеємцем відповідно до заробітку. Часто внески розподіляються (в тій чи іншій пропорції) між підприємцем і працюючим: наприклад, в ФРН працедавець і працеємець сплачують внески в розмірі 2,15% заробітку. В численних країнах підприємці сплачують більші внески: зокрема в Канаді працедавці вносять 3,3% фонду заробітної плати працюючих, а працеємці - лише 2,5% свого заробітку; у Франції - відповідно 4,4 і 2,596. Альтернативою є сплата внесків виключно працедавцем: наприклад, такою є ситуація в більшості штатів США (крім Алабами, Аляски, Нью-Джерсі, Пенсільванії та Західної Вірджинії), де в федеральний фонд сплачується 0,68% фонду заробітної плати, а в фонд штату - 5,4%; в Італії підприємці сплачують внески в розмірі 1,696 фонду заробітної плати.

У багатьох випадках уряд надає субсидії насамперед для сплати допомоги тим безробітним, які не є застрахованими, не говорячи вже про такі країни з традиційно вагомою участю держави в соціальному захисті як Швеція, де доля державних витрат складає біля 40%. В Японії, Франції на допомогу по бсзробітгю уряд фінансує біля третини витрат, в ФРН - приблизно чверть. В Австралії допомога по безробіттю повністю фінансуєгься з бюджету.В середньому по всіх країнах,що мають в системі свого соціального захисту, програми виплати допомоги по безробіттю частка урядових субсидій сягає двох третин всіх витрат на ці цілі.

Розміри допомоги по безробіттю визначаються або відповідно до попереднього заробітку, або в твердих сумах. При цьому розмір допомоги часто залежить від сімейного статусу (не обов'язково від наявності утриманців). Інколи вводяться додаткові обмеження по максимальному розміру допомоги.

Достатньо велика група країн сплачує допомогу по безробіпю, виходячи з двох критеріїв: існує базисний розмір, що визначається в твердих ставках, і додатковий, який залежить від попередньою заробітку. Типовим прикладом такої схеми є французька, де сплачується 46 франків на день плюс 42% попереднього заробітку, але загальна сума допомоги не може бути нижчою за 110 франків на день. Крім того, сплачуються додаткові кошти в сумі від 44 до 95 франків на день залежно від віку, стажу роботи та сімейного стану, також 67 франків на день (для осіб старше 55 років з 20-річним стажем роботи - 93 франки протягом першого року безробіття). Таким чином, тількі прямі виплати сягають мінімум 220 франків на день. Відповідно до цього законодавство ФРН передбачає виплату допомоги по безробіттю в розмірі 68% попереднього заробітку (63% для одинаків). Додаткові платежі за програмою, зорієнтованою на осіб з низькими доходами, становлять 58% (56% - для одинаків) попереднього заробітку. Тобто безробітний, який мав низькі заробітки, може одержувати допомогу, більшу за свої попередні доходи. У США розмір допомоги становить біля 50% попереднього заробітку, але є обмеження щодо мінімального (по різних штатах приблизно $50 на тиждень) і максимального (біля $300). Крім того передбачається додаткова допомога на дітей та утриманців (біля $100 на тиждень на кожного).

Треба зазначити, що програми допомоги по безробіттю часто включають часткову або повну компенсацію витрат на житло (Мальта, Франція, Ірландія, Великобританія). Зокрема у Франції сплачується від 25 до 50 4фанкіп на день протягом 365 днів.

Згідно з Конвенцією МОП допомога по безробіпю сплачується протягом 26 тижнів, але переважна більшість економічно розвинених країн набагато збільшила цей період. Взагалі тривалість надання допомоги визначається двома чинниками: періодом очікування від моменту звільнення (або реєстрації) до початку сплати і обмеженнями тривалості самого періоду надання допомоги. Наявність періоду очікування обумовлена насамперед тим, шо кожна з трьох сторін (держава, працедавець і прйцеєм'ець) повинна нести свою частку відповідальності за безробітгя. Крім того, у випадках короткострокового безробіття допомога не сплачується, що не тільки економить кошти, а й значно спрощує адміністративну процедуру.

Тривалість періоду очікування у більшості країн становить від 3 (Австрія, Великобританія) до 7 днів ([талія, США), хоча є й інші варіанти. Зокрема в Канаді період очікування становить 2 тижні, а в ФРН взагалі сплачується з першого дня. За одними програмами такий період очікування існує один раз на рік, хоча особа може працевлаштовуватися і втрачати своє робоче місце декілька разів; за іншими - при кожному випадку безробіття сплата допомоги відбувається після певного періоду.

Необхідно підкреслити, що тривалість і періоду очікування, і періоду сплати допомоги аж ніяк не залежить від моделі ринку праці і взагалі системи соціального захисту країни.

Чи не найдовша тривалість надання допомоги по безробіттю існує в Норвегії: 80 тижнів безперервно або протягом двох календарних років - для осіб молодших 64 років і протягом повних двох років - для старших. Пенсійний вік в цій країні встановлено з 67 років. Протягом 52 тижнів сплачується допомога в ФРН і Великобританії, 50 - в Канаді, ЗО - в Австрії, 26 - в Італії і США (39 в штатах з напруженою ситуацією на ринку праці).

Якщо безпосередньою метою пасивної політики ринку праці є підтримка доходів безробітних, то ЇЇ практичне втілення передбачає виконання обох функцій допомоги по безробіттю: компенсуючої та стимулюючої, тобто допомога по безробіттю має одночасно відповідати таким вимогам:

бути настільки вагомою, щоб запобігти зубожінню самого безробітного та його утриманців (у багатьох країнах передбачено збільшення розміру допомоги по безробіттю нри наявності утриманців);

надаватися настільки довго, щоб людина не була вимушена ставати до першої роботи, яку їй пропонують;

Інколи замість термінів "первинна" і "вторинна" зайнятість вживаються "основна" і "додаткова" зайнятість Відмінність полягає в тому, що основною є зайнятість на тому робочому місці, яке відповідає одному з таких критеріїв: наявність трудової книжки, найбільший доход, максимальний обсяг відпрацьованого часу.

3.3. Диференціація зайнятості за реєстрацією

Зайнятість може бути зареєстрованою (якщо підприємство є зареєстрованою юридичною особою і своєчасно подає статистичну звітність) і незареестрованою (якщо підприємство а будь-яких причин ухиляється від реєстрації), чи не реєструється зайнятість окремих осіб на цьому підприємстві. Інколи для визначення зареєстрованої зайнятості вживаються також такі терміни, як "легальна зайнятість", або "зайнятість на білому ринку праці". Відповідно незареєстрована зайнятість подекуди називається нелегальною, або "зайнятістю на чорному ринку праці".

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура політики ринку праці	\|	Зайнятість в Україні

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.