МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||||||||||||||||
Сфери його застосуванняПлан: 1. Основні види ораторського мистецтва, їх жанри, сфери функціонування. 2. Академічне красномовство, його жанри. 3. Соціально-політичне красномовство. 4. Судове (юридичне) красномовство. 5. Церковне красномовство. 6. Суспільно-побутове красномовство. Література: 1. Абрамович С. Д. Риторика та гомілетика. — Чернівці, 1995. 2. Абрамович С. Д., Чікарькова М. Ю. Риторика: Навч. посіб. - Львів, 2001. 3. Андреев В. И. Деловая риторика. Практический курс. -М.,1995. 4. Апресян Г. З. Ораторское искусство. - М., 1978. 5. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови: Навч посіб.. - Львів, 2003. 6. Бондаренко П.С. Судова промова. — Львів, 1972. 7. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К.,1988. - С.119 - 215. 8. Клюев Е. В. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элокуция). — М., 2001. 9. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник - Тернопіль, 2007. - 184 с. 10. Колотілова Н. А. Риторика – К., 2007. - 232 с. 11. Кохтев Н.Н. Риторика. - М., 1994. - С.40-50. 12. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К., 2003. - С. 190 - 232. 13. Молдован В.В. Судова риторика. — К., 1998. 14. Онуфрієнко Г. С. Риторика: Навч. посіб. - К., 2008. - 592 с. 15. Рождественский Ю.В. Риторика публичной лекции. — М., 1989. 16. Сагач Г. М. Золотослів. - К., 1993. - С. 33 - 45. 17. Сагач Г. М. Риторика. К., 2001.
Перша наукова класифікація ораторських промов була запропонована Аристотелем. Він поділяв їх на три види: • дорадчі (політичні); • судові; • епідейктичні (урочисті). Політичні промови зорієнтовані на майбутнє й тісно пов'язані з практикою. Мету цих промов у найбільш загальному вигляді можна визначити через поняття «користь — шкода». Оратор намагається показати, що один спосіб дії є прийнятним, оскільки веде до користі, а інший, навпаки, неприйнятним, оскільки веде до шкоди. Судові промови зорієнтовані на минуле. Основним тут є встановлення того, чи мало місце протиправне діяння. Відповідно, мета оратора полягає в обґрунтуванні винності або невинності певної людини. У найбільш загальному вигляді мета цих промов визначається через поняття «було — не було». Епідейктичні промови зорієнтовані на теперішнє, у найбільш загальному вигляді їх мету можна визначити через поняття «похвальне — ганебне» («прекрасне — потворне»). Впродовж подальшого розвитку ораторського мистецтва до цих видів приєдналися ще академічні та гомілетичні промови. Загальна мета академічних промов, або промов наукового характеру, окреслюється через поняття «істина — хиба»; гомілетичних — через поняття «добро — зло». Гомілетичні промови дуже схожі з тими, які Аристотель називає дорадчими, оскільки вони покликані вказати людині на правильні дії. Таким чином, ключові дієслова у завданні оратора залежно від вищенаведених типів промов: • політичні та гомілетичні — «спрямувати до того, що...»; • судові— «звинуватити в тому, що...», «виправдати в тому, що...»; • епідейктичні— «зацікавити тим, що...», «запалити тим, що...»; • академічні— «повідомити про те, що...», «пояснити те, що...». Роди і види професійної публічної мови
У сучасній риториці роди і види публічної мови виділяють залежно від сфери комунікації — наукової, ділової, інформаційно-пропагандистської, соціально-побутової, релігійної. Академічне красномовство — рід професійної публічної мови, що спрямований на формування наукового світогляду і характеризується науковим викладом, глибокою аргументованістю, логічною культурою. До цього роду належать наукова доповідь, лекція, науковий огляд, наукове повідомлення, науково-популярна лекція. Наукові доповіді, огляди, повідомлення, лекції містять теоретичні положення з актуальної проблеми чи питання, докази і факти, ілюстративний матеріал. Виклад матеріалу в них має бути об'єктивним, глибоким, незалежним від уподобань доповідача, добре аргументованим. Вони позбавлені емоцій, їм властива доказовість, логічність міркувань і закономірність результатів. Промовець також має бути стриманим. Такі доповіді, лекції, як правило, монологічні. Науково-популярні лекції, крім логічно викладеного об'єктивного змісту, вимагають ще емоційно-експресивних доповнень з метою задіяти всі психічні можливості сприйняття слухачів. Залежно від наявності елементів мовного спілкування виділяють: лекцію-показ, лекцію-огляд, лекцію-бесіду, лекцію-інформацію, лекцію-підсумок тощо. Кожний з різновидів лекцій має свої композиційні особливості і прийоми активізації слухачів, і кожний оратор повинен знати про них і володіти ними. Лекція-показ — це розповідь з демонстрацією того, що і в який спосіб слід робити. Сутність лекції-інформації полягає в послідовному викладі теоретичних положень з великим фактажем. Лекція-бесіда передбачає вмілу комбінацію монологу і діалогу, що значно активізує увагу і мислення слухачів, робить їх співучасниками творчого пізнання. До якого б виду не належала лекція, її слід вибудовувати за певним планом, використовуючи різноманітні риторичні засоби активізації уваги слухачів. Соціально-політичне красномовство — рід професійної публічної мови, який характеризується оцінністю та обґрунтуванням, гостротою порушених питань. Розрізняють такі види соціально-політичних промов: виступи на соціально-політичні, політично-економічні, соціально-культурні, морально-етичні теми, виступи з питань науково-технічного прогресу, звітні доповіді на з'їздах, зборах, конференціях, парламентські, мітингові, військово-патріотичні, політичні, агітаційні промови. Звітна доповідь — це звіт офіційної особи про виконану роботу та її результати на уповноваженому зібранні. Така доповідь має офіційний характер. У ній відсутня агітація і пропаганда, натомість йдеться про майбутню діяльність, формулюються нові завдання. Зміст доповіді не тільки обговорюється, а й коригується в якихось частинах, схвалюється і може прийматися як програма подальших дій. Звітна доповідь являє собою заздалегідь підготовлений текст, який зачитується слухачам. У ній не буває експромтів чи імпровізацій, можливих чи необхідних в інших видах промов. Доповідь відзначається чіткістю структури, продуманістю і аргументованістю всіх положень, переконливістю висновків, обґрунтованістю рекомендацій. Парламентський виступ є публічним намаганням переконати аудиторію в доцільності певної ідеї, заходів, дій. Для цього використовують оригінальні пропозиції, аргументи, несподівані думки, залучають емоції, швидку реакцію на репліки і запитання тощо. Мітингова промова — запальний виступ на політичну, актуальну для суспільства або якоїсь частини громадян тему дохідливою для мас мовою, з емоційно-експресивними оцінками. Промовець має на меті спонукати людей до дії (часто протиправної), а законотворців — до прийняття певних законів. Мітингова промова має гострополітичний характер і завжди присвячена важливій суспільній темі. Військово-патріотична промова виголошується командиром перед вирішальним боєм. Вона дуже коротка і має закличний патріотичний характер, сувора за змістом і завжди перейнята ідеєю героїзму, налаштовує на особистий подвиг. Така промова не підлягає обговоренню і тим більше критиці. Пафосне і закличне звучання, лаконічна форма, чіткість і ясність настанов визначають військово-патріотичну промову як наказ. Така промова здатна особливо вразити і надихнути слухачів, якщо її виголосить людина, відома своєю мужністю. Політичні промови майже завжди гостропубліцистичні, бо в них є утвердження певних ідей, поглядів, ідеологічних позицій, що означає відхилення інших. З огляду на це політична промова завжди потребує пафосу, який може виражатися по-різному: вдалими, «ударними» перифразами, порівняннями і зіставленнями, епітетами й метафорами, морально-етичними антитезами, ствердними запереченнями; повторенням певних ідеологем; гіперболами, актуалізацією окремих слів і висловів, влучних і дотичних до ситуації, оказіональним новотворенням; аритмічним синтаксисом, експресивним інтонуванням. Підготовлена і написана соціально-політична промова завжди повинна бути розрахованою на живе виголошення. Лише за такої умови вона може досягнути поставленої мети. Дипломатичне красномовство — рід професійної публічної мови, спрямований на налагодження або збереження добросусідських відносин між державами. До нього належать промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах тощо. Протягом віків міжнародне співробітництво виробило певні правила і норми дипломатичного спілкування, порушення яких не допускається й тепер. Сукупність таких загальноприйнятих правил, традицій, умовностей називають дипломатичним протоколом, який охоплює практично всі сфери дипломатичної діяльності: визнання нових держав, встановлення дипломатичних відносин, відкриття місій і представництв, призначення глав дипломатичних представництв, вручення вірчих грамот, здійснення дипломатичних візитів, бесід, переговорів, скликання міжнародних нарад і конференцій, підписання конвенцій, комюніке, заяв, угод, договорів, зустрічі і проводи офіційних делегацій, реагування на святкові та трагічні події, на державну символіку країни-представника і країни перебування, дипломатичні прийоми і листування. Дипломатичний протокол ґрунтується на правилах міжнародної ввічливості, закріплених Віденською конвенцією про дипломатичні відносини 1961 р. Окрім правил дій, вчинків, поведінки, дипломатичний протокол містить морально-етичні правила поводження і мовний етикет. Судове красномовство — рід професійної публічної мови, зверненої до суду та інших, учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, що містить висновки щодо справи, яку розглядають. У сучасному судовому красномовстві виділяють кілька видів промов, кожний з яких характеризується наявністю стичної рамки і специфічних мовних формул: обвинувачувальна (прокурорська промова), захисна (адвокатська промова), самозахисна промова, промова громадського обвинувача, промова громадського захисника, промова цивільного позивача. Судове красномовство є одним з найдавніших видів ораторського мистецтва. Нині воно набуло особливої актуальності у зв'язку з будівництвом в Україні правової демократичної держави. Судові промови впливають на формування внутрішнього переконання судді, допомагають суду глибше розібратися у справі, всебічно, повно та об'єктивно дослідити її, встановити істину і прийняти правильне рішення. Тому небхідною умовою успішної професійної діяльності правника є поєднання фахових знань з майстерним володінням словом. Характер судового красномовства визначає природа правосуддя. Обов'язковим компонентом судового красномовства є змагання між прокурором як державним обвинувачем, що виступає від імені суспільства, і адвокатом як захисником, який виступає від імені обвинувачуваного. Мета цього змагання полягає в установленні істини і винесенні юридично обґрунтованого і тому справедливого вироку. Будь-яка судова промова ґрунтується на психологічних, етичних і логічних засадах. Саме судове засідання є передусім психологічним актом, бо на нього істотно впливають психологічний стан учасників, ставлення присутніх до результатів слідства, особливості сприйняття інформації, переконаність чи непереконаність у правильності зроблених висновків тощо. Промови обох сторін (обвинувача і захисника) стосуються долі особи, що стала об'єктом юридично-правової і судово-процесуальної характеристики й оцінки. Але ці ж промови звернені до суддів, до совісті і свідомості громадськості. На результат судового засідання значною мірою впливають психологічні якості промовця та особливості сприйняття промови слухачами. Судова етика виявляється в дотриманні законних прав людини, втягненої в сферу дії кримінального і цивільного судочинства. Роль етичних засад у судочинстві визначається можливими істотними обмеженнями прав і законних інтересів особистості. Ще в XIX ст. російський правозахисник А. Коні зауважував, що судова етика є пристосуванням загальних понять моральності до судової діяльності. Сучасна судова етика є сукупністю правил поведінки суддів та інших професійних учасників кримінального і цивільного судочинства, що забезпечують моральний характер їх професійної діяльності і позаслужбової поведінки. У судових промовах недопустимі приниження людської гідності, упередженість, однобокість у висвітленні справи. І державний обвинувач, і захисник не тільки оперують параграфами кодексів, а й звертаються до моральних принципів і норм суспільства, домагаючись справедливого вироку суду. Адвокатська і прокурорська промови мають бути тактовними і коректними. У прокурорській промові недоречні не тільки знущальний тон, жартування стосовно обвинувачуваного, а навіть гумор. Судова етика виявляється також у використанні промовцем багатьох етикетних формул: Ваша честь (звертання до судді); Шановний суд, сторони, треті особи; На підставі викладеного та керуючись.., прошу суд... та ін. У судовій промові думки викладають чітко й послідовно, точно формулюють тези і обґрунтовують їх, показують місце і роль кожного доказу в матеріалах справи, подають аналіз і оцінку доказів, підводять базу для юридичної оцінки встановлених фактів тощо. Отже, судова промова — це форма відстоювання учасниками судочинства своїх процесуальних позицій. Промова кожного учасника дебатів має містити не лише відомості про досліджувані події, а й дані, які підтверджують правильність тлумачення цих подій, обґрунтованість висновків і пропозицій. Соціально-побутове красномовство — рід публічної мови, що використовується в побуті і має виразно окреслений національний характер, обслуговує, зберігає й продовжує традиції і звичаї народу. До цього роду публічної мови належать ювілейна (похвальна) промова, застільне слово (тост), а також похоронна (поминальна) промова. Найдавнішими серед них є тост і поминальна промова, які виникли в більшості народів світу разом з формуванням у них певного укладу життя. Соціально-побутове красномовство, хоч і не відіграє такої ролі в суспільному і державному житті, як інші види красномовства, але має важливе значення для розвитку національної культури загалом і культури мови зокрема. Красномовними звертаннями завжди супроводжуються родини, хрестини, сватання, заручини, одруження, ювілеї, віншування й привітання зі святами та пам'ятними подіями і датами. Тому суспільно-побутове красномовство має масовий характер і помітний вплив на культуру живої народної мови. З огляду на функціонування соціально-побутового красномовства виокремлюють офіційне соціально-побутове красномовство і неофіційне. Офіційне соціально-побутове красномовство розглядають як рід професійної публічної мови, а неофіційне належить до публічної мови, але не професійної, за винятком обрядово-ритуальних промов, які виголошують професійні розпорядники (тамада, сваха, шоумен та ін.). Сучасна ювілейна, або похвальна, промова може бути присвячена якійсь знаменній даті, ювілею підприємства, організації, закладу, установи тощо або окремій заслуженій людині. Ювілейна промова завжди святкова, урочиста, водночас у ній підсумовують досягнення за певний період. Якщо промова присвячена ювілею організації, то вона має суто діловий характер. Промова, виголошена на честь окремої особи, наприклад у зв'язку з її ювілеєм, сповнена добрих почуттів до ювіляра і гарних побажань йому. У ній доречними будуть жарт, дотепність, спогади про цікаві факти життя ювіляра. Такі промови часто доповнюють зачитуванням вітальних колективних листів, віршів. Ювілейну промову прикрашає імпровізація. Застільна промова, або тост, має два різновиди: промова, виголошена на офіційних, корпоративних прийомах, і промова, виголошена в неофіційній ситуації. Офіційна застільна промова пафосна, часто сповнена дружніх почуттів, але має діловий або й політичний характер і рідко відрізняється від соціально-політичного красномовства. Тост, виголошений у неофіційних умовах, — це переважно заздоровне слово, яке є частиною фольклору. Слово «тост» прийшло до нас в першій половині XIX ст. з Британії, де його появу пов'язували з давнім англійським звичаєм ставити перед промовцем склянку і підсмажений шматочок хліба. Перш ніж випити вино чи інший міцний напій, промовець умочав у нього хліб, щоб збагатити напій ще й хлібним ароматом. Згодом ця традиція зникла, але з'явилася інша: виголошувати промову перед тим, як випити вина. Цю промову назвали тостом. Тостом може бути і багатовіковий народний витвір, і експромт. Тост має відповідати загальній тематиці, стилю і атмосфері зустрічі — заручини, весілля, новосілля, хрестини, день народження, професійне свято тощо. Він має бути недовгим. У ньому допустимі славослів'я, жарти, дотепи, але заборонена будь-яка критика. Характерними ознаками такої застільної промови є вираження сердечних почуттів, побажання здоров'я, добра, успіхів у всьому. Поминальна промова присвячена померлій людині. Така промова сповнена суму, часом супроводиться трагедійною інтонацією. У ній дається коротка характеристика померлої людини, згадуються її заслуги. Поминальна промова обов'язково виголошується тоді, коли покійний був видатною людиною і залишив помітний слід у громадському житті, науці, мистецтві. Сила емоційно-експресивного впливу слова, сказаного над труною померлої людини, значною мірою залежить від його об'єкта, конкретної ситуації й того, хто і як говорить. Церковно-богословське красномовство — рід професійної публічної мови, якою користуються у християнських церковних відправах та проповідницькій діяльності. Зародилося воно разом із християнством і за час свого існування нагромадило значний досвід впливу на маси. Основним видом церковно-богословського красномовства є проповідь — виголошувана на релігійному зібранні промова, що має на меті: закликати невірників до віри і покаяння; повчати і утверджувати вірників у вірі і доброчесності; роз'яснювати вчення Христа. Крім того, існують різні види лекцій, які використовують у духовних семінаріях і академіях, промова на соборах, присвячених різним теологічним проблемам, тлумаченню канонів, апостольських послань тощо. Вчення про проповіді називають гомілетикою. Першим і найкращим учителем гомілетики у християнській релігії вважають Ісуса Христа. Його проповіді пронизані мудрістю й любов'ю до людей. Яскравим свідченням того є притча про блудного сина, одна із найцінніших перлин Євангелія. Достоїнством сучасної проповіді є її церковно-біблійний характер, глибокий зміст і доступна форма викладу. За змістом проповіді бувають чотирьох видів: гомілія — роз'яснення текстів Святого Письма; слово, яке ґрунтується на ідеї церковного року; катехізисне повчання, яке викладає елементарні уроки віри, моралі і богослужіння; публіцистична проповідь, яка відповідає на запитання сучасності. Успішність проповіді, на думку вчених-гомілетів, залежить від того, наскільки вона відображає волю Божу і наскільки Бог її благословляє, а також від особи проповідника і його ставлення до своїх обов'язків, змісту проповіді, форми і способу вираження думок.
Видове різноманіття сучасного публічного мовлення не підлягає чіткому й вичерпному поділу. Наведена класифікація не охоплює усіх видів красномовства. Існують ще репліка, довідка, інтерв'ю, види публічної мови, застосовувані на прес-конференціях, за «круглим столом» та ін. Але загалом запропонований родо-видовий поділ формує загальне уявлення про публічне мовлення.
Читайте також:
|
||||||||||||||||||||||
|