МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ДІАЛЕКТИЗМИДіалект , або н а р і ч ч я,— великий підрозділ мови, що об'єднує групу говірок, пов'язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам. Українська загальнонародна мова має три такі наріччя: північне, південно-західне й південно-східне. Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. Фонетичними особливостями цих говірок є дифтонги (двозвуччя) уо,уе,уїі,уі на місці і в нових закритих складах у літературній мові: вуол, вуел, вуил, вуіл (літ. віл)', двозвук їе на місці колишнього *Ь, якому в літературній мові відповідає /: ліес, сіено —ліс, сіно', тверда (проти м'якої в літературній мові) вимова звуків р та ц: бура, рад, трох, хлопец (літ. буря, ряд, трьох, хлопець). Як і в літературній мові, в говірках цього наріччя дзвінкі приголосні в кінці слова та складу не оглушуються: бабка, лад, хліеб. З морфологічних ознак слід відзначити закінчення -у в давальному відмінку однини іменників другої відміни (батьку, брату), збереження давнього закінчення -є в іменників середнього роду (насінне, зіллє), нестягнену форму прикметників (зеленая, высокие). Лексичні та семантичні діалектизми північного наріччя: кабиця — «літня піч у дворі або в садку», пуд — «страх», товар — «худоба» тощо. Південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та північної частини Миколаївської областей. Говірки цього наріччя мають низку специфічних рис порівняно з літературною мовою. У фонетиці — це вимова ненаголошеного о як у (курова, чулувік); тверда вимова р (бурак, зор'я, пор'ядок); метатеза в словах на зразок кирва-вий, кирниця (літ. кривавий, криниця); неподовжений приголосний в іменників середнього роду (житє, весілє); оглушення дзвінких приголосних у кінці слова і складу (шипка, перелас); у деяких говірках шиплячий призвук у вимові м'яких свистячих звуків (сшміх, цчвіт). Дуже багато відмінностей у наголошуванні слів: піду, підемо, дрова, питання, таблиця, була, несла й ін. (літ. піду, підемо, дрова, питання, таблиця, була, несла). У морфології — закінчення -ов в орудному відмінку однини іменників першої відміни (водов, горов); -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду другої відміни (батькови, сватова); перехід м'якої групи прикметників до твердої в більшості говірок (верхний, синий); уживання минулого часу замість інфінітива в складеній формі майбутнього часу дієслів (буду брав, буду носив) тощо. Чимало лексичних діалектизмів: лилик — «кажан», шмата — «білизна», бадьо — «дядько». Південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що лягли в основу літературної мови. В основному лексична, морфологічна, фонетична структура пізденно-східного наріччя збігається з відповідними структурами української літературної мови. Проте в деяких говорах цього наріччя є відмінності морфологічного (ходе, носе, ходю, носю) та лексичного плану (мазати — «білити», па-кіл — «кілок»), що не стали надбанням літературної мови. Діалектизми — це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Діалектизми бувають лексичні, етнографічні, семантичні та ін. Лексичними діалектизмами вважаються слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви. Найбільше таких слів серед повнозначних частин мови: бараболя — «картопля», когут —«півень», блават — «волошка», иецьки — «ночви», тайстра — «торба», ляскавиця — «грім», таний — «дешевий», банітувати — «лаяти», банувати — «шкодувати», желіпати — «кричати», ачей — «може». Етнографічні діалектизми є назвами місцевих реалій, невідомих або невикористовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу (гуня — «жіноча свитка», каптур — «очіпок», черес — «широкий шкіряний пояс», бебешка — «вид кофти»), назви страв місцевої кухні (жур — «страва з вівсяного борошна», каварма — «страва з баранини», потрібка — «страва з подрібненої печінки»), назви житлових і господарських приміщень та їхніх частин, знарядь праці, предметів побуту тощо {па-пера — «великий кошик з верболозу на овочі», підря — «полиця під покрівлею в гуцульській хаті», колиба — «чабанська або лісорубська хатина»), назви, пов'язані з місцевим мистецтвом (дримба, трембіта, флояра), з місцевою демонологією (моль-фар — «чаклун», арідник — «злий дух», мавка — «лісова русалка»). Семантичні діалектизми — слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням (вино — «виноград», масть — «жир», квасок — «щавель», базар — «майдан», губа — «гриб», струк — «перець», гірчиця — «перець»). Діалектизми не використовуються в науковому та офіційно-діловому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етнографія). У художній літературі та (хоч і значно рідше) в публіцистиці вони вживаються з метою кращого відображення місцевого побуту, колориту, змалювання пейзажу, для мовної характеристики героїв: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і невідоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить. Тоді мати виймала люльку з зубів і, замахнувшись на нього, люто гукала:— Ігі на тебе! Ти, обмініннику. Щез би у озеро та в тріски!.. І він щезав. Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмеді лабами» (М. Коцюбинський). Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літературної мови. Завдяки творчості майстрів українського слова чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Проте без потреби вживати діалектну лексику не слід, оскільки невмотивовано й невдало використані діалектизми засмічують літературну мову, роблять її незрозумілою, важкою для сприймання.
Лекція № 8 Читайте також:
|
||||||||
|