• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Збигнев Бжезинский

Таблиця 5.2

ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПРОЕКТУВАННЯ В КОМПАНІЯХ РІЗНОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

Таблиця 5.1

Закінчення табл. 5.1

Джерело: Donnellu J., Gibcon J., Ivancevich J. Fundamentals of Management, Sixth Ed. — Homewood, Illinois, IRWIN, 1987, p. 689.

Варто звернути увагу на різницю погляду національних культур щодо організаційного розвитку, а саме: орієнтації на ключові фактори успіху або об’єкти змін, які подані у табл. 5.2 [Кантер Р., с. 228].

КЛЮЧОВІ ФАКТОРИ УСПІХУ В КРАЇНАХ-ЛІДЕРАХ
(% респондентів, що виокремили три основних фактори успіху)

Позитивне ставлення фірми до організаційного розвитку притаманно певним типам компаній. До їх числа належать організації без кордонів і самонавчальні організації.

Організація без кордонів (The Boundaryless Organization) прагне посилити зв’язок із зовнішнім середовищем, усунути горизонтальні бар’єри між фірмою та її партнерами, а також здолати вертикальні бар’єри всередині організації між ієрархічними рівнями управління. Для міжнародних корпорацій важливого значення набувають подолання географічних бар’єрів і утворення вільного руху ресурсів компанії по всьому світу і формування глобальних корпорацій. При цьому корпорація проходить три фази розвитку: глобальний учень, глобальний підприємець і глобальний лідер. Ключові зміни при цьому відбуваються в людських ресурсах, організаційних структурах і організаційних процесах [Ashkenas R., Ulrich D., Jick T., Kerr S., 1995, р. 293—323]. Класичним прикладом цього типу організації є «Дженерал Електрик». Тому невипад­ково один з авторів наведеного вище видання Стів Керр є віце-президентом Інституту розвитку корпоративного лідерства цієї корпорації в місті Кротонвіль, штат Нью-Йорк.

Самонавчальна організація (The Faster Learning Organization) являє собою таку компанію, в якій кожен співробітник займається виявленням і розв’язанням проблем, забезпечуючи можливість безперервних експериментів, змін і вдосконалень, що сприяє росту і розвитку організації, досягненню встановлених цілей. Цей термін було запроваджено Пітером Сенге у відомій роботі «П’ята дисципліна» (1990). Згідно з поглядами П. Сенге, перетворення організації на самонавчальну ґрунтується на п’яти принципах: системне мислення, досконале розуміння особистості, готові до викликів ментальні моделі, створення загального бачення, командне навчання. Найважливішим серед наведених принципів є системне мислення, яке П. Сенге назвав «п’ятою дисципліною» [Классики менеджмента, с. 688—695]. Один з прикладів самонавчальної організації є корпорація «Ксерокс», яка закріпила принцип самонавчання як ключову ідею внутрішнього документа «Ксерокс-2000: досягаємо разом»: «Ми прагнемо тривалого поліпшення через постійне навчання. Як особистості і команди ми маємо внутрішнє бачення, що віддзеркалює наші успіхи і особливості. Ми навчаємось один від одного, наших конкурентів і наших споживачів» [Guns B., p.23].

У процесі вивчення теми важливо звернути увагу на інтегровані структури міжнародного бізнесу, що набувають дедалі більшого значення. Найпоширенішими є промислово-фінансові групи (численні приклади наведені в підручнику за редакцією С. Е. Пи­воварова [3, с. 179—185]). Цікаві інтегровані структури (кейрецу, дзайбацу та ін.) діють у Японії.

Далі особливу увагу треба звернути на таку сучасну форму організації міжнародних операцій, як міжнародні стратегічні альянси. Вони дозволяють об’єднати зусилля корпорацій у створенні нових продуктів і технологій, полегшити входження до нових ринків і т. ін. Однак такі альянси тягнуть за собою значні ризики, потребують взаємної довіри і вжиття різноманітних упереджувальних заходів. Згідно з дослідженнями М. Йошино та Н. Рангана виокремлюють чотири стратегічні цілі міжнародних альянсів: приріст вартості, нарощування компетенцій, збереження гнучкості, захист основних конкурентних переваг. Існує чимало форм міжнародних альянсів — як з утворенням нової організації, найчастіше за все спільного підприємства, так і без утворення організації: придбання акцій, франчайзинг, контрактні угоди. Окрім того, міжнародні стратегічні союзи можуть існувати у формі неофіційних домовленостей і угод щодо співробітництва між двома або більше міжнародними корпораціями. Міжнародні стратегічні альянси можуть переростати в альянсові мережі, в яких використовуються як формальні, так і неформальні угоди про співробітництво. Нижче представлена одна з мереж компаній в автомобіль­ній галузі, які успішно діють в Україні [3, с. 282].

Таблиця 5.3

МІЖФІРМОВІ ЗВ’ЯЗКИ КОМПАНІЇ «ФОРД»

Вивчаючи тему, студент має опанувати основні організаційні характеристики міжнародних корпорацій: формалізацію, спеціалізацію та централізацію.

Формалізація ґрунтується на використанні структур і процедур у процесі прийняття рішень, комунікацій і контролю. Формалізація здійснюється як за цілями, так і за предметом, внутрішніми і зовнішніми мережами.

Спеціалізація означає спосіб призначення завдань окремим працівникам. Горизонтальна спеціалізація означає виконання працівником частки якої-небудь функції, наприклад, проведення аналізу в процесі маркетингового дослідження. Вертикальна спеціалізація базується на визначенні роботи для групи чи підрозділу, в яких існує колективна відповідальність за результати, а розподіл роботи між групами залежить від рівня ієрархії. Виконавці окремих робіт при цьому обираються не лише за функціональною підготовкою, як у першому випадку, а й з інших причин: завантаження, зацікавленість, потреба в розвитку і т. ін. Західна культура ґрунтується переважно на горизонтальній спеціалізації. Тому три чверті фахівців корпорацій США діють за функціональним розподілом. Східна культура має в основі головним чином вертикальну спеціалізацію. У цьому зв’язку в японських корпораціях менше третини працівників отримують завдання за функціональним принципом.

Централізація, як це зазначалось у попередній темі, важлива з позицій прийняття відповідальних рішень. Панівною для міжнародних корпорацій є тенденція до централізації прийняття рішень на користь зарубіжних відділень шляхом розширення служ­бової автономії персоналу цих відділень, делегування повнова­жень менеджерами центральної і регіональної штаб-квартир до операційних менеджерів. Однак проведені дослідження свідчать, що рівень автономності і делегування в японських корпораціях є нижчим, ніж в американських.

Переглядів: 507