• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Опалення

Системи опалення залежно від виду теплоносія поділяються на:

1. Водяні;

2. Парові;

3. Повітряні;

4. Комбіновані.

Система водяного опалення має найбільш широке застосування через те, що вона найповніше відповідає експлуатаційним і санітарно-гігієнічним вимогам.

Переваги: - гігієнічність; - можливість регулювання; - довговічність.

Недоліки: - відносно висока вартість; - можливість замерзання води.

Систему парового опалення доцільно застосовувати на підприємствах, де пар використовується в технологічних процесах.

При повітряній системі нагріте повітря подається в опалювані приміщення по повітропроводах із єдиного центра (в централізованій системі), або повітронагрівач і вентилятор об’єднуються в один агрегат і встановлюються безпосередньо в приміщенні.

Освітлення виробничих приміщень

1. Світло, його значення і головні характеристики

Нормальні умови роботи в приміщеннях можуть бути забезпечені лише при достатньому освітленні робочих місць та проходів. І кількісні , і якісні показники повинні підбиратись так, щоб очі могли пристосовуватись до світлових умов без значного напруження двох основних властивостей – акомодації і адаптації. Акомодація - це властивість ока пристосовуватись до чіткого бачення предметів, що знаходяться на різних відстанях від нього. Адаптація – це властивість ока змінювати межі своєї чутливості при зміні умов освітлення.

До основних показників відносяться:

Світловий потік Ф – потужність світлової енергії, яка оцінюється за світловим відчуттям, що сприймається людським оком. Одиниця – люмен (лм).

Сила світла І визначається просторовою густиною потоку в заданому напрямку. Вона дорівнює відношенню світлового потоку до тілесного кута w , в межах якого відбувається його рівномірне розповсюдження. І=Ф/w. Одиниця – кандела (кд).

Тілесний кут w – частина простору, обмежена конусом, що має вершину в центрі сфери і спирається на її поверхню. W= S_сф/R_сф². Одиниця – стерадіан (ср).

Освітленість Е – густина світлового потоку на освітленій поверхні. Е= Ф/S. Одиниця – люкс (лк).

Яскравість L визначається силою світла, що випромінюється з одиниці площі поверхні в заданому напрямку L= I r / S, де r - коефіцієнт відбиття світла поверхнею r =Ф_відб/Ф_пад.

Для раціональної організації роботи потрібно створити також якісні показники освітленості: рівномірність розподілу світлового потоку, фон, контраст об’єкта з фоном, блискучість.

2. Природне освітлення

Природне освітлення сприятливо діє на зір і є економічним. Крім того, сонячне світло має біологічно оздоровчу і тонізуючу дію на людину.

Природне освітлення здійснюється в приміщенні через світлові прорізи і залежно від їх розміщення може бути бічним, верхнім або комбінованим.

Основним кількісним показником природної освітленості приміщень є коефіцієнт природної освітленості (КПО) - відношення величини освітленості будь-якої точки всередині приміщення Е_вн до освітленості точки на горизонтальній площині за межами приміщення Е_зовн, освітленої розсіяним світлом всього неба при тих самих світлових умовах:

е=(Е_вн/Е_зовн)×100%. (1)

2.1. Нормування природного освітлення

Так як освітленість при природному освітленні змінюється від сонячних і погодних умов, то відповідно до СНиП ІІ-4-79 вона нормується за КПО. Нормований КПО визначається за формулою:

е_н=е_н^III ×m×C, (2)

де е_н^III – нормативний КПО для ІІІ світлового поясу;

m – коефіцієнт світлового поясу;

C – коефіцієнт сонячності клімату, що враховує орієнтацію вікон відносно сторін світу.

Вимоги СНиП вважаються задоволеними, якщо КПО в заданій точці приміщення є не меншим за нормативний КПО. Точка вибирається в місцях найгіршої освітленості залежно від виду природного освітлення. При односторонньому бічному - на перетині 3 площин: 1 – на рівні умовної робочої поверхні 0,8 м вище рівня підлоги; 2 - вертикальна площина характерного розрізу приміщення (осі вікна); 3 вертикальна на відстані 1 м від стіни, протилежної до вікон. При двосторонньому бічному ця точка переміщується до центру приміщення.

Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових прорізів (вікон - у стінах, ліхтарів - в перекриттях) у відповідності з нормованим значенням КПО. Площа вікон визначається за формулою:

, (3)

площа ліхтарів:

, (4)

де h_вік , h_ліх - світлові характеристики вікон і ліхтарів;

- загальний коефіцієнт світлопропускання вікон;

k_з - коефіцієнт запасу;

k_буд - коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;

r₁, r₂ - оефіцієнти, що враховують підвищення освітленості за рахунок відбивання світла при бічному і верхньому освітленні.

3. Штучне освітлення

За способом розміщення джерел світла поділяється на загальне, місцеве, комбіноване. Використовувати в виробничих приміщеннях тільки місцеве освітлення не дозволяється.

За функціональним призначенням поділяють на: робоче, аварійне, евакуаційне, вартове, чергове.

В якості джерел штучного освітлення приміщень використовують газорозрядні лампи і лампи розжарювання. Основні їх характеристики: номінальна електрична напруга, електрична потужність, світловіддача, термін служби.

Переваги ламп розжарювання: прості і надійні в експлуатації. Недоліки: низька світловіддача (ККД), малий термін експлуатації (1000 год); спектральний склад відрізняється від природного, мають велику яскравість і не дають рівномірного розподілу світлового потоку.

Газорозрядні лампи можуть бути люмінесцентними, ртутними, ксеноновими (в виробничих приміщеннях не застосовують). Вони випромінюють світло в результаті електричного розряду середовищі інертних газів або парів металів. Недоліки ГРЛ: складність включення, необхідність спеціальних пускових пристроїв, затримка в загорянні ламп після включення, стробоскопічний ефект. Люмінесцентні лампи випускаються білого світла (ЛБ), холодного білого світла (ЛХБ), теплого білого світла (ЛТБ), денного світла (ЛД).

3.1. Нормування штучного світлення

СНиП ІІ-4-79 “Естественное и искусственное освещение” встановлює нормативні значення величини освітленості, при чому з урахуванням виду джерел світла і системи освітлення.

Величина мінімальної освітленості Е_min (лк) встановлюється характеристикою зорової роботи, яка визначається найменшим розміром об’єкта розрізнення, контрастом об’єкта з фоном і характеристикою фону.

При виконанні робіт І-ІV розрядів рекомендується використовувати комбіновану систему освітлення, оскільки досягнення необхідної освітленості при загальній системі освітлення вимагає великих витрат електричної енергії і є недоцільним. З цієї ж точки зору слід надавати перевагу локалізованому освітленню, в т.ч. в системі комбінованого, витримуючи при цьому допустимі норми нерівномірності освітлення (СНиП ІІ-4-79). Освітленість робочої поверхні, яка створюється світильниками загального освітлення в системі комбінованого, повинна складати не менше 10% нормованої для комбінованого освітлення, однак у всіх випадках не менше 150 лк при газорозрядних лампах і 50 лк – при лампах розжарювання.

3.2. Методи розрахунку штучного освітлення

Метод світлового потоку є основним методом для розрахунку загального рівномірного освітлення робочих поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стелі і стін. Світловий потік Ф визначається за формулою:

, (5)

де Е – нормована (чи дійсна) освітленість, лк;

S – площа освітлюваного приміщення, м²;

k₃ – коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (k₃=1,3-1,8);

z – коефіцієнт нерівномірності світлового потоку;

N - кількість світильників;

n - кількість ламп в світильнику;

h - коефіцієнт використання світлового потоку.

Коефіцієнт h визначається за світлотехнічними таблицями залежно від коефіцієнтів відбиття стін і стелі та показника приміщення «і» , який знаходиться за формулою:

, (6)

де а і b – довжина і ширина приміщення, м;

h_p - висота підвішування світильника над робочою поверхнею, м.

Якщо задаються кількістю ламп, то з формули (5) визначають необхідний світловий потік і за таблицями вибирають найближчу стандартну лампу. З іншої сторони, задавшись типом ламп і світильників та підставивши їх параметри в формулу (5), можна визначити необхідну кількість світильників.

Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу методу покладено рівняння:

, (7)

де – сила світла в напрямку від джерела світла на задану точку робочої поверхні, кд;

- кут падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлювальної поверхні;

r – відстань від світильника до заданої точки, м.

Для практичного використання в формулу підставляють коефіцієнт запасу k_з та значення r= h_p/cosa , тоді

. (8)

Значення сили світла ламп приводять в світлотехнічних довідниках.

Метод питомої потужності є найпростішим і найменш точним, тому застосовується в наближених розрахунках:

, (9)

де р – питома потужність, вт/м² , приймається за довідниками для конкретних приміщень даної галузі.

Цей метод дозволяє визначити сумарну електричну потужність світильників для створення необхідної освітленості в приміщенні.

Захист від шуму

Читайте також:

1. Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем вентиляції, опалення і кондиціювання повітря
2. Вимоги безпеки праці під час експлуатації систем вентиляції, опалення і кондиціювання повітря
3. Вимоги до опалення, вентиляції та кондиціонування повітря виробничих, навчальних та побутових приміщень.
4. Виробниче опалення.
5. Водяне опалення
6. Зниження енергопотреб опалення ЦПС
7. Класифікація систем опалення
8. Класифікація систем центрального опалення
9. Класифікація системи опалення
10. Конструктивні особливості водотрубних систем опалення
11. Монтаж систем опалення з мідних труб
12. Монтаж систем опалення із пластмасових і багатошарових труб

Переглядів: 1088