Евріпід

Та найдивніше з них — людина.

Питання 1. Людина, індивід, особистість.

Особистість у вимірах філософського аналізу.

Лекція 14.

Профілактика.

-своєчасне лікування холециститу,жовчнокам’яної хвороби,дуоденіту,ожиріння

-раціонального харчування,відмова від вживання алкоголю

-санаторно-курортне лікування.

Багато в світі дивних див,

Людина — унікальне творіння природи, суспільства і самої себе. Про унікальність людини говорили і писали з давніх давен.

Людина — "найдивніше з дивних див" — з її неповторністю, із багатоманітними біологічними, соціальними, культурними, моральними, психологічними рисами є об'єктом різних наук. У ряді країн створено спеціальні центри, які здійснюють комплексні дослідження проблеми людини та координують розробку цих питань різними науковими та навчальними закладами.

Філософія ж на основі узагальнення досягнень, здобутих різними науковими дисциплінами, має своє, специфічне бачення людини. Вона вивчає людину як суще особливого роду, осмислює питання про природу, буття, сутність і велетенські духовні ресурси людини.

Про важливе місце проблеми людини у філософії свідчить той факт, що сформувалася навіть спеціальна дисципліна — філософська антропологія, тобто філософське вчення про людину.

Родоначальником філософії людини є Сократ. Вважають, що сучасна світова філософія нині переживає справжній антропологічний бум, антропологічний ренесанс, зокрема в дослідженні філософсько-антропологічної думки в історії філософії. Інтенсивно вивчається також проблема людини в історії філософської думки в Україні. Видано чимало праць, присвячених сучасним філософсько-антропологічним течіям в окремих регіонах і країнах світу.

Проте слід мати на увазі й іншу тенденцію, фактично спрямовану проти філософської антропології. Деякі вчені вважають, що нинішній інтерес до філософії людини невиправданий і надмірний. Подібна надмірність, мовляв, веде до перекручення, деформації однієї з провідних ідей філософії — ідеї суспільного процесу. Автори подібних тверджень вважають, що буття — один із найголовніших об'єктів філософствування — можна по-справжньому, глибоко дослідити лише тоді, коли його розглядати в "очищеному від людини" вигляді. Трапляються і філософські концепції, що наголошують на невиліковних вадах і дефектах, які нібито закладені у самій біологічній природі людини і які позначаються не гативно на суспільному житті. Тому, мовляв, людина не варта того, щоб їй приділяли так багато уваги.

Звичайно, філософія не може обминути такого прояву іронії історії З одного боку, створюються оди, гімни, співається осанна на честь Людини, з іншого — в сучасному реальному світі поширюється справжня людинофобія з її численними модифікаціями, зневага до людини, до її потреб і гідності. Зрозуміло, подібні суперечності й колізії не повинні зникати з поля зору дослідників. Але вивчення їх не має принижувати величі Людини.

У нашій лекції людина розглядається не як "помилка", а як унікальна, найвища квітка еволюції природи, як Розумна Істота. Розглядається вона через призму філософської проблеми "людина — світ".

Складовою частиною філософської проблеми людини є відповідна проблема особистості. Вона у цьому розділі викладається у вимірах або в аспекті соціально-філософського аналізу.

Підвищений нині інтерес до вельми складної проблеми особистості, її структури і соціалізації пояснюється насамперед потребами сучасної практики. Наша епоха — це епоха виходу широких народних мас на арену свідомої історичної творчості. Шириться масовий рух за виживання людства, поліпшення екологічної обстановки, мир між народами, соціальний прогрес, демократизацію суспільства, за реальні права та свободи особистості. За таких умов на перший план у розвиткові практики, науки і філософії виступає питання взаємодії особистості і суспільства, що найтіснішим чином пов'язане з іншими проблемами філософії.

Проблема налагодження гармонійних взаємозв'язків особистості та суспільства набула високої значущості в умовах незалежності України. Здійснення ринкових реформ, розвиток гласності, демократії, самоуправління створюють сприятливі умови для активізації людського, особистісного фактора, формування в особи справжньої, а не тільки проголошуваної активної життєвої позиції, у тому числі громадянської.

Сучасна Україна здійснює важкий, але необхідний перехід до демократичного суспільства. Найвищою метою розвитку нашого суспільства є людина. Саме для неї мають створюватися сприятливі умови життя та праці. У процесі формування гуманного, демократичного суспільства долається відчуження людини від влади, власності, від створених її працею цінностей, відбувається залучення особистості до активної громадської діяльності. Гуманне суспільство мусить гарантувати захист прав та свобод, честі та демократичної гідності особистості.

Щоб зрозуміти і людину, і суспільство треба знати взаємозв'язки, що складаються між ними у конкретних історичних умовах. Проблема взаємозв'язку особистості та суспільства є одним із найголовніших аспектів основного питання філософії — ставлення людини до навколишнього світу. Для того, щоб з'ясувати діалектику взаємодії особистості та суспільства, необхідно показати основу такої взаємодії. А щоб показати процес впливу суспільства на особистість, треба вивчити питання про те, як сукупність різноманітних суспільних відносин між людьми впливає на людину, на її сутність. Необхідно також виявити зворотний вплив людей на всю систему суспільних відносин — матеріальних, соціальних, політичних, культурних. Для розуміння взаємодії особистості та суспільства слід також знати їхні структури, складові частини та зв'язки між ними.

Що таке особистість? Особистість— це перш за все людина. Але не просто людина, а окремо взятий представник людського роду, який означується поняттям "індивід". Отже, особистість — це людина, індивід. Але він являє собою одночасно і соціо-природну, і соціальну істоту. А це означає, що одиничний, окремий представник людського роду втілює в собі єдність індивіда соціобіологічного та індивіда соціального. Скажімо, природні задатки даної людини, вроджені анатомо-фізіологічні особливості її нервової системи, мозку являють собою біологічну суть індивіда. Участь же даної людини, наприклад, у суспільно-політичному житті характеризують її вже як суспільного індивіда.

Зрозуміло, що відзначені дві сторони людського індивіда тісно пов'язані, являють собою природну основу її здібностей. Ці здібності — вельми важлива умова високоефективної, продуктивної діяльності індивіда. Не можна відкидати ролі, наприклад, пам'яті чи музичного слуху індивіда у певних сферах людської діяльності. Адже природні задатки індивіда та його здібності можуть розвиватися у процесі пізнання (у тому числі і навчання) та практичної діяльності. Недарма генія визначають як поєднання краплини здібності та моря поту (тобто як результат напруженої праці).

Якщо людина, наприклад дитина, здорова, то шляхом виховання, самовиховання, практики у неї можна сформувати найрізноманітніші як загальні, так і спеціальні (художні, математичні, лінгвістичні та ін.) здібності. Здібності вельми високого рівня розвитку називають талановитістю чи геніальністю. І талановитій людині, і генію як індивіду властива неповторна своєрідність якостей.

Треба враховувати, що у процесі еволюції людини її біологічна природа дедалі більше збагачувалася соціальними компонентами. Тому точніше говорити не про"біологічну і соціальну", а про "соціально-біологічну" і "соціальну" природу людини. Сутність же людини соціальна. Хоч і вона в свою чергу спирається на ще глибший фундамент — матінку-Природу.

Отже, індивід — це окремо взятий представник людського роду, якому властиві неповторні природні і соціальні якості. Поняття ж особистості акцентує увагу на соціально значущих рисах людського індивіда. Якщо сказати коротко, то особистість — це суспільний індивід, якому притаманні соціально значущі риси, що утворюють стійку систему.

Соціально значущих якостей у індивіда багато. Особистість же являє собою певну цілісність, систему багатоманітних якостей, рис індивіда. Система ж ця динамічна, рухлива і в той же час відносно стійка. У ході історичного розвитку індивід може набувати одні та втрачати інші соціальні якості, але є якості і непроминущі. Наприклад, інтереси особистості у різних умовах можуть бути різними, але інтерес як такий притаманний їй завжди. Він є рушійною силою дії індивіда.

Особистість, таким чином, являє собою системну якість. Вона здобувається індивідом у практичній діяльності, зокрема у праці та в спілку-

ванні з іншими людьми. Індивід тільки тоді стає особистістю, коли його, так би мовити, залучено до суспільних відносин, до спілкування з людьми. Тому поняття особистості треба розкривати через практичну діяльність. Така діяльність являє собою основу формування та розвитку особистості. Чим повніше ми вивчаємо спілкування між людьми, міжособові стосунки, тим глибше пізнаємо суть та структуру кожного, хто вступає в ці стосунки.

Людський індивід, уданому випадку особистість, має величезну кількість взаємопов'язаних суспільно цінних рис. Серед них — розум, мудрість, емоції, воля, рішучість, навички, вміння, установки, переконання, інтуїція, здатність до самонавіювання, самооцінки, наслідування, ризиковість, любов, ненависть, пристрасть, імпульсивність тощо. Ці якості мають як природні, так і соціально значущі риси.

Щодо моральних якостей особистості, то вони носять тільки соціально значущий характер. Із численних моральних якостей можна виділити гуманізм, людяність, доброту, милосердя, совість, терпимість, ідейність, патріотизм, принциповість, ввічливість, добрі манери, працелюбність, єдність слова та діла, уважність, подвижництво, самозрече-ність, благородство, великодушність, скромність, вдячність, честь, свідомість, сором'язливість, переконання, миролюбство, смисл життя, справедливість, почуття нового, вірність, відповідальність.

Звичайно, тим чи іншим індивідам властиві і багато негативних, аморальних якостей. До них, наприклад, можна віднести егоїзм, нігілізм, кар'єризм, грубість, користолюбство, тунеядство, боягузтво, святенництво, чванливість, цинізм, наклепництво, зверхність, мстивість, злостивість, зазнайкуватість тощо.

Багато рис особистості відносяться одночасно і до психологічних, і до моральних якостей. Наприклад, гуманізм, переконаність, сильний характер, емоції, мужність. Поняття "морально-психологічний клімат колективу" підкреслює, крім усього іншого, єдність моральних та психологічних якостей, які властиві членам даної соціальної спільності.

Кожна із численних якостей даного індивіда може істотно відрізнятися від відповідної якості іншої людини, скажімо, за ступенем своєї розвинутості. Наприклад, мужність. Одна людина може у небезпечній для неї обстановці діяти вельми рішуче, мобілізовувати свої моральні та психологічні сили для досягнення певної мети, піти на самопожертву, принести у жертву свої інтереси в ім'я інтересів інших людей, навіть жертвувати власним життям. Інша ж людина не має цих якостей. У такого роду суб'єктів переважають почуття страху перед явищами, які загрожують здоров'ю або життю. Звичайно, діапазон ступенів розвинутості тієї чи іншої риси буває дуже широким у однієї і тієї ж людини залежно від періоду її життя, рівня соціального розвитку, світогляду, моралі чи конкретної життєвої ситуації. Різною є і суспільна значущість певних якостей людини.

Усі ці як позитивні, так і негативні соціально значущі якості є продуктом впливу суспільства, соціальних спільностей, окремих людей на дану особистість, а також продуктом самовиховання. Сформовані ж суспільством і самою людиною її якості справляють величезний вплив на розвиток як суспільства, так і самої особистості. Саме тому ці риси, якості особистості називаються соціально значущими.

Зазначений набір соціально значущих рис індивіда, які у кожній особистості певним чином комбінуються, взаємно посилюють чи послаблюють одна одну, являє собою системну якість. Подібна своєрідність особистості, її неповторність, сукупність її соціально значущих відмінностей від інших людей становлять індивідуальність.

Індивідуальність – це відмінність кожної конкретної особи від іншої в залежності від інтелекту, характеру, темпераменту, потреб, інтересів, здібностей, схильностей. Звичайно, всі ці прояви індивідуальності певною мірою спираються на природну основу, на анатомо-фізіологічні задатки людини. Але вони формуються, удосконалюються у процесі суспільної практики, спілкування з іншими людьми, засвоєння індивідом соціального досвіду.

Таким чином,індивідуальність являє собою таку системну якість, яка виражає неповторну, оригінальну єдність природних та соціальних рис людини.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Клініка.	\|	Потреби

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.