• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.

Правова регламентація підприємницької діяльності. На цій стадії передбачається розробка правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки при здійсненні підприємницької діяльності.

Державна регуляторна політика – це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Регулювання підприємницької діяльності як засіб підтримки підприємництва

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДПРИЄМНИЦТВА

ТЕМА 2

ЛЕКЦІЯ

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра господарсько-правових дисциплін

ЛЬВІВ 2013

ПЛАН

1. Регулювання підприємницької діяльності як засіб підтримки підприємництва

2. Дерегулювання підприємницької діяльності

3. Фінансування заходів державної підтримки підприємництва

«Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 01.09.2003 р.

«Про здійснення державних закупівель» від 01.06.2010 р.

«Про державне задоволення пріоритетних державних потреб» від 22.12.1995 р.

«Про державний матеріальний резерв»від 24.01.1997 р.

«Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 09.09.2005 р.

«Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р.

«Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна» від 21.10.2010 р.

«Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

ст.166¹⁰ Кодексу України про адміністративні правопорушення України

ст. 92 Конституції України

ст.75 Податкового кодексу України

Постанова Кабінету Міністрів України від 14.11.2007р. «Порядок розподілу суб'єктів господарювання за ступенем ризику їх господарської діяльності для безпеки життя і здоров'я населення, навколишнього природного середовища, щодо пожежної безпеки»

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.10.2010 р. «Деякі питання адміністративних послуг».

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.01.2010 р. «Деякі питання застосування мовчазної згоди».

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 р. створене і затверджене «Положення про Координаційну раду з питань розвитку малого і середнього підприємництва»

Державне регулювання підприємницької діяльності розглядається як форма державного впливу на господарську діяльність недержавних господарюючих суб’єктів. Воно виражається у державній регуляторній політиці держави, спрямованій на забезпечення умов збалансованості її втручання у розвиток підприємництва. Здійснення державного регулювання господарської діяльності у тому числі підприємництва, передбачені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 01.09.2003 р. (надалі — Закон).

Принципами державної регуляторної політики є:

­ доцільність— обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

­ адекватність— відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

­ ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

­ збалансованість— забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

­ передбачуваність — послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

­ прозорість та врахування громадської думки — відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Підставою державного регулювання підприємництва -- ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Таке регулювання діяльності суб'єктів підприємництва має бути збалансованим і спрямованим для досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку підприємцем. Співвідношення публічних та приватних інтересів при здійсненні державного регулювання підприємницької діяльності має виявлятися у такому державному впливі, яке надає можливість суб'єктам підприємництва ефективно розвиватися і при цьому забезпечує необхідні публічні потреби та інтереси.

Основною правовою формою державного впливу на розвиток підприємництва є нормативне регулювання. Його зміст полягає у встановлені компетентними державними органами правил здійснення господарської діяльності. Це, зокрема, визначення:

системи типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру; правового статусу суб’єктів господарювання; правового режиму їхнього майна; порядок укладання господарських договорів і виконання господарських операцій; порядку розгляду господарських спорів, механізму захисту прав та законних інтересів реалізації комплексної програми розвитку підприємництва. В комплексі це дає змогу поєднати ринкові та державно-правові способи господарювання.

Одним з напрямів регуляторної політики, оптимізації правового регулювання економічних відносин є визначення меж державного втручання в економічну діяльність. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, зазначено у ч. З ст. 8 ГК. Зокрема, межі державного втручання в економічну діяльність визначені такими двома параметрами: по-перше, контроль над господарською діяльністю шляхом державної реєстрації її суб'єктів; по-друге, визначення сфер державного контролю і нагляду за господарською діяльністю.

Зокрема, держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання тільки у таких сферах:

­ збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин (за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності);

­ фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин (за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, дотриманням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни);

­ цін і ціноутворення (з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги);

­ монополізму та конкуренції (з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства);

­ земельних відносин (за використанням і охороною земель);

­ водних відносин і лісового господарства (за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів);

­ виробництва і праці (за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності);

­ споживання (за якістю і безпечністю продукції та послуг);

­ зовнішньоекономічної діяльності (з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки).

Ці сфери діяльності належать до тих, які, згідно зі ст. 92 Конституції України, визначаються виключно законами.

Державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю здійснюються органами державної влади та уповноваженими на це посадовими особами, їх статус, загальні умови і порядок здійснення контролю та нагляду визначаються законами. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійснювати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно та оперативно, дотримуючись вимог законодавства поважаючи права і законні інтереси цих суб'єктів. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з порушенням порядку, встановленого законом. Водночас він має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через 30 днів після їх закінчення, якщо інше не передбачено законом. Дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які здійснювали інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку.

Здійснення державної регуляторної політики відповідними контролюючими органами інтерпретується як порядок планування діяльності з підготовки регуляторних актів, розгляду проектів цих актів, забезпечення принципу прозорості та врахування громадської думки у реалізації цієї політики, а також порядок відстеження результативності та перегляду прийнятих регуляторних актів. В їх основі системний аналіз впливу факторів, які суттєво впливають на якість регуляторних актів. Вони розділяються на нематеріальні (духовні) та матеріальні (інституціональні), які в свою чергу ще структуруються. Йдеться, зокрема, про створення всім суб’єктам підприємницької діяльності умов для вільного доступу до всіх елементів ринку за єдиними правилами, гарантування захисту їх законних прав та інтересів у відносинах з іншими суб’єктами та органами влади.

Як відомо, сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. При цьому предметом державної регуляторної політики можуть бути лише організаційно-господарські відносини (відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю). Інші господарські відносини не належать безпосередньо до державної регуляторної, а до іншої політики, наприклад недержавної корпоративної. Метою правового забезпечення державної регуляторної політики є створення правопорядку у сфері господарювання. Цей порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність і визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Сам процес правового регулювання господарської діяльності складається кількох стадій:

Переглядів: 1250