Реалізація (фактичне застосування) суб'єктивних справ і юридичних обов'язків.

Держава для реалізації економічної політики, виконання цільових програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Відповідно до ст. 12 ГК основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання і підприємницької діяльності є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; стандартизація та сертифікація; податки; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; дозвільна система, тощо.

Зміст основних засобів регулювального впливу на діяльність суб'єктів господарювання полягає у наступному

Першим з перелічених засобів є державне замовлення. Державне замовлення відповідно до ст.13 ГК є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для пріоритетних державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Поставки продукції для пріоритетних державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування. Поставки товарів, робіт та послуг для виконання регіональних програм забезпечується за рахунок коштів республіканського бюджету Автономної республіки Крим і місцевих бюджетів.

Загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт надання послуг для задоволення державних потреб визначається законами, Зокрема від 01.06.2010 р. «Про здійснення державних закупівель», від 22.12.1995 р. «Про державне задоволення пріоритетних державних потреб», від 24.01.1997 р. «Про державний матеріальний резерв» тощо. Об’єми державних закупівель за цими законами в минулому році становив біля 120 млрд грн.

Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти покладено на Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

На офіційному веб - сайті цього міністертва відкрито окремий розділ «Державні закупівлі», на якому розміщуються нормативно-правові акти у сфері державних закупівель, а також його роз'яснення щодо порядку застосування законодавства у сфері закупівель, а також введено в дію стартову версію веб - порталу «Державні закупівлі» в мережі Інтернет http://www.tender.me.gov.ua, наповнення якого здійснює редакція інформаційного бюлетеня «Вісник державних закупівель».

Окремими засобами державного регулювання у сфері господарювання є ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування що спрямовані на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері і захист економічних та соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються ст. 14 ГК, виходячи з конституційного права кожного на здійснення незабороненої законом підприємницької діяльності (більш повно вони будуть розглянуті в главі №5).

У разі потреби держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

До засобів регулювального впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання належать також стандартизація і сертифікація. У сфері господарювання згідно зі ст. 15 ГК застосовуються державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн (відповідно до чинних міжнародних договорів України).

Норми застосування стандартів чи окремих їх положень є обов’язковими для таких категорій суб'єктів господарювання: учасників контракту щодо розробки, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ньому є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована за вимогами стандартів.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо контрактом визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені нормативно-правовими актами України, дозволяється застосування положень цього контракту, якщо вони не суперечать її законодавству у частині вимог до процесу виготовлення продукції, її зберігання та транспортування територією України.

Підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів є сертифікація здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

З боку держави використовуються також інші засоби впливу на процес підприємницької, комерційної діяльності господарюючих суб’єктів. Серед яких слід виділити преференції та квоти. Ці засоби найчастіше використовуються у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Важливу роль в механізмі державного регулювання господарської діяльності відіграють податки. Як передбачено ст. 17 ГК система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Вона сформована за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктівгосподарювання та громадян. З метою вирішення соціальних і економічних завдань держави закони, якими регулюються оподаткування суб'єктів господарювання, з метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань повинні передбачати: оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; усунення подвійного оподаткування; узгодженість з податковими системами інших країн.

Відносини, що виникають у сфері оподаткування визначені у Податкового кодексі, який передбачає граничні розміри, визначає загальні засади встановлення податків і зборів, види податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання, адміністрування, спеціальні податкові режими тощо. При цьому, податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Ще одним засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є регулювання цін і тарифів (ст. 189 – 192 ГК). Політика ціноутворення є складовою частиною загальної економічної і соціальної політики України і поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва, що буде розглянуто окремо.

Засобом регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності є дозвільна система, яка визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру. Дія такої системи поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність, і не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності, захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, яка поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії. Одним з основних принципів державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності.

З метою у встановлені єдиних критеріїв і до об’єктів, на експлуатацію яких потрібно отримувати різноманітні дозволи, погодження висновки та інші дозвільні документи, і безпосередньо до процедур їх отримання, Верховна Рада прийняла 09.09.2005 р. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (надалі – Закон), який ще називають дозвільним. Цим Законом, визначено організаційні та правові засади державної політики у цій сфері, встановлюються вимоги до згаданої системи, окреслювалися нові підходи до процедури видачі дозволів. В кінцевому рахунку він спрямований на послідовне запровадження європейських принципів започаткування бізнесу.

Законно було утверджено норму щодо встановлення виключно законам необхідності отримання того чи іншого дозволу, а також окремі вимоги до порядку їх отримання (що змусило як центральні органи виконавчої влади, так і органи місцевого самоврядування переглянути дозвільні документи, запровадженні підзаконними актами та рішення місцевих рад, з метою їх скасування). Запроваджено декларативний принцип започаткування бізнесу, принцип організаційної єдності отримання документів. Ст.5 Закону уведено посаду адміністратора, який організовує одержання від різних органів і видачу без участі суб’єктів господарювання документів дозвільного характеру, що значно спрощує процедуру та зменшує витрати підприємців для їх отримання. Адміністратор, є посадовою особою міської ради, районної та районної у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, яка організовує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру.

Прикінцевим положенням Закону (ст. 11) встановлено адміністративну відповідальність посадових осіб дозвільних органів за порушення процедур видачі документів відповідно до ст.166¹⁰ Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КпАП)

Найефективніше Закон впроваджується на місцевому рівні, де запроваджено дію принципу організаційної єдності, тобто налагоджена робота дозвільних центрів, які формуються з представників дозвільних органів та адміністратора і працюють у форматі єдиного офісу. За статистикою в кожному районі та місті обласного значення прийнято рішення про створення відповідних центрів (загалом їх 677). Однак, на жаль, менше половини з них працює відповідно до визначених завдань. Багато з них забезпечують надання консультацій, не обтяжуючи себе видачею дозволів.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.	\|	Дерегулювання підприємницької діяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.