• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема № 2

Тема 1

М О Д У Л Ь 1

Т Е О Р Е Т И Ч Н І О С Н О В И Ф І Н А Н С І В.

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ
ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

Лекція

ПРЕДМЕТ ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

ЯК ПІЗНАННЯ СУТНОСТІ ФІНАНСІВ

1. Фінанси як наукова дисципліна.

2. Розділи фінансової науки.

3. Предмет і завдання фінансової науки.

4. Методи фінансової науки.

______________________________________

1. Фінанси як наукова дисципліна.

Фінансова наука вивчає явища та процеси які здійснюються в державі при створені та використанні фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного и соціального розвитку.

Фінансова наука завжди повинна давати відповідь на дуже важливе запитання – як і в яких формах повинні створюватися та використовуватися фонди фінансових ресурсів для загальнолюдських потреб.

2. Розділи фінансової науки.

Фінансова наука має такі розділи:

1. Наука про фінансовий механізм та фін. систему фін планування та прогнозування

2. Наука про державний бюджет державні доходи и видатки

3. Наука про фінанси підприємницьких структур та домогосподарств

4. Наука про податки та податкову систему

5. Наука про місцеві фінанси

6. Наука про державний кредит і державний борг

7. Наука про страхування та страховий ринок

8. Наука про фінансовий ринок

9. Наука про міжнародні фінанси

10. Наука про фінансову безпеку як різновид національної безпеки держави

3. Предмет і завдання фінансової науки.

П р е д м е т о м ф і н а н с о в о ї н а у к и є діяльність держави підприємницьких структур організацій, та окремих громадян, що пов’язані зі створенням и використанням фондів фінансових ресурсів.

П р и з н а ч е н н я ф і н а н с о в о ї на у к и – гармонізація інтересів держави, підприємницьких структур, організацій та окремих громадян.

З а г а л ь н а м е т а ф і н а н с о в о ї н а у к и – пізнання дії об’єктивних законів і закономірностей у сфері фінансів, а також передача результатів наукових досліджень до практичного використання об'єктивні закони економіки у інших способів пізнання на сфері фінансів, стійкі зв'язки та залежності фінансових явищ.

4. Методи фінансової науки

1. І н д у к ц і я – проведення досліджень шляхом вивчення окремих фактів аналізу статистичних даних, даних опитувань, спостережень та на основі яких вчений–фінансист робить певні висновки щодо наявності закономірностей і залежностей між фінансовими явищами та процесами, а також їх впливу на економічне життя.

2. Д е д у к ц і ї – коли спочатку висувається певна гіпотеза, яка народжується на основі спостережень або логічних висновків. а потім здійснюється її перевірка на фактичному матеріалі.

3. А б с т р а г у в а н н я – навмисне спрощення ситуації шляхом виключення із досліджень нетипових явищ або другорядних фактів.

Фінансова наука входить до складу соціально–економічних наук. Вона вивчає коло фінансових явищ, що пов’язані з перерозподілом ВВП за допомогою фінансів.

Фінансові процеси та явища можна досліджувати на різних рівнях:

1) на рівні національної економіки макрорівні, досліджуються показники загальної величини фінансових ресурсів, їхня динаміка, взаємозв’язок з ВВП, структура тощо.

2) на рівні підприємницьких структур або окремого громадянина макрорівень – вивчає процесі створення и використання фондів фінансові ресурси на рівні господарюючого суб’єкта або окремого громадянина, об’єктом дослідження є загальна сума валових доходив и витрат. прибутку, грошова вартість основних та обігових коштів.

Соціальна–економічна сутність фінансів – перерозподіл ВВП повинно забезпечити захист соціально-незабеспечених верств населення.

ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

ЛЕКЦІЯ 1. ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

1. Історичний характер фінансів.

2. Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями.

3. Основні функції фінансів.

______________________________________

1.1 Історичний характер фінансів

Термін "фінанси" з'явився у XIII столітті в Італії. Він походить від

середньовічного латинського терміна фінанси", то означає:

1) платіж на користь держави;

2) обов'язкову сплату грошей, яка пов'язувалася з передачею частини доходу громадянина в розпорядження правителя на його утримання та па інші витрати державного змісту.

Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах торгівлі та банківської справи (Венеції. Генуї, Флоренції) у значенні "грошова оплата". В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм і методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій. Так тривало майже до початку XVIII століття.

У XVIII столітті державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами при виконанні покладених на них функцій.

У XIX столітті поглиблюється розуміння фінансів від спрощеного поняття переходять до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, іцо охоплює нові сфери їх функціонування і впливу. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит й інші фінансові інститути. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного та економічного життя в державі.

Найвищого розквіту фінанси досягли у XX столітті, коли функції держави набагато розширилися і вдосконалилися, а товарно–грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Фінанси перетворилися на універсальний і надзвичайно активний елемент економічного життя, розвинулися методи і форми мобілізації коштів та їх розподіл у державі з метою задоволення потреб населення, удосконалення виробничих та соціальних процесів.

1.2 Взаємозв'язок фінансів з іншими економічними категоріями.

Ф і н а н а н с о в і к а т е г о р і ї– категорії фінансової науки що характеризують важливі сторони фінансово–економічної діяльності та відображають стійкі причинно–наслідкові зв'язки і залежності, які складають зміст об’єктивних економічних законів.

До основних фінансових категорій належать:

1. П о д а т к и – це обов'язкові платежі фізичних та юридичних осіб до центрального і місцевого бюджетів, здійснювані у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами тієї чи іншої країни.

2. Д е р ж а в н и й к р е д и т – загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Економічне призначення –акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.

3. Д е р ж а в н і д о х о д и –сукупність грошових відносин по формуванню фінансових ресурсів держави шляхом розподілу і перерозподілу ВВП.

4. Д е р ж а в н і в и т р а т и– грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально–економічного розвитку.

5. Б ю д ж е т– план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Взаємов’зязок фінансів з основними економічними категоріями

1. Ф і н а н с и і ц і н а

Відмінності:

1) ціновий розподіл завжди пов'язаний із обмін, а фінансовий відбувається за межами акту купівлі–продажу товарів;

2) ціновий розподіл передує фінансовому;

3) фінансовий розподіл є більш гнучкий, оскільки ціновий визначає лише пропорції майбутнього вартісного розподілу;

Взаємозв'язок:

1) ціна – основа фінансового розподілу вартості;

2) фінанси, базуючись на пропорціях розподілу, що склалися під впливом цін, виступають інструментом їх реалізації.

2. Ф і н а н с и і з а р о б і т н а п л а т а

Відмінності:

1) за допомогою з\п розподіляється необхідний продукт, а за допомогою фінансів весь національний продукт;

2) розподільчі відносини, що здійснюються через з\п матеріалізуються у грошових коштах, що надходять у власність окремих громадян для задоволення особистих потреб, а фінанси мають суспільне призначення.

3) функціонування з\п відображає двосторонній рух вартості, яка має компенсаційний характер і залежить від кількості і якості затраченої праці.

4) взаємозв'язок фінансів і з\п полягає в тому, що з одного боку фінанси допомогою з\п формувати фонд оплати праці, відділяючи його від інших грошових фондів підприємств, а з іншого боку, з\п, нарахування якої не співпадає з виплатою. Виступає джерелом формування фін. Ресурсів.

3. Ф і н а н с и і к р е д и т

Відмінності:

1) кредит функціонує на основі поверненості;

2) кредитні ресурси відображається розірваний у часі рух вартості від кредитора до позичальника і назад, а фінансові відносини – односторонній процес.

3) кредитний перерозподіл пов’язаних із переміщенням грошових коштів між суб'єктами розподільчого процесу, а фінансовий – здійснюються як між суб’єктами господарювання, так і в рамках кожного з них.

4) кредитні ресурси формуються у процесі перерозподілу за рахунок тимчасово вільних коштів підприємств, держави, громадян, а фінансові – з доходів і нагромадження, що утворились на стадії вартісного розподілу.

5) кредит надається на визначений термін на умовах поверненості та планості, а фінансові ресурси – безоплатно, без визначення умов повернення;

6) кредит має тісніший зв'язок з ГО. З його допомогою задовольняються потреба в платіжних засобів, здійснюється регулювання грошової маси.

Взаємозв'язок фінансів і кредиту виражається у їх комплексному використанні: при недостатності власних фінансових ресурсів – підприємство залучає банківські кредити, з іншого боку – тимчасово вільні фінансові ресурси підприємства, зберігається на рахунках у банках, що дозволяє використовувати їх у якості кредитних ресурсів.

1. 3. Основні функції фінансів.

1. Головна функція фінансів – розподільча, яка пов'язана з розподілом і перерозподілом ВВП і національного доходу, шляхом утворення фондів грошових коштів і використання їх за цільовим призначенням.

Дія розподільчої функції містить наступні етапи:

1) П е р в и н н и й р о з п о д і л – розподіл вартості ВВП, доходів підприємств і формування первинний доходів суб'єктів, зайнятих у створення ВВП(заробітна плата для фізичних осіб, прибуток для юридичних осіб, надходження від використання державних ресурсів – для держави).

2) П е р е р о з п о д і л національного доходу пов'язаний з міжгалузевим та територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного та раціонального використання доходів та накопичень підприємств та організацій, наявністю поряд з виробничою з невиробничою сферою, де національний дохід не створюється; перерозподілом доходів між різноманітними соціальними прошарками населення. Він полягає у створення і використанні вторинних дохід за рахунок розподіленої вартості. В процесі перерозподілу утворюється вторинний(похідний) дохід, до якого належать загальнодержавні доходи(бюджет, цільові держ. фонди), корпоративні доходи(фонди підприємств);

3) В т о р и н н и й р о з п о д і л – другий етап перерозподілу в частині формування доходів фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері.

Реалізація розподільчої функції загалом виглядає так:

ПЕРВИННИЙ РОЗПОДІЛ ПЕРЕРОЗПОДІЛ СТВОРЕННЯ ВТОРИННОГО ДОХОДУ ВТОРИННИЙ РОЗПОДІЛ.

2. К о н т р о л ю ю ч а ф у н к ц і я фінансів полягає у створенні можливостей для здійснення державного контролю за формуванням та використанням централізований і децентралізованих фондів грошових ресурсів. Зумовлена здійсненням фінансового контролю за розподільчими процесами. Основа контрольної функції – рух фінансових ресурсів. Завдяки контрольній функції суспільство отримує відомості про те, як складаються пропорції в розподілі коштів, наскільки своєчасно фінансові ресурси надходять у розпорядження різних суб'єктів господарювання, наскільки ефективно вони використовуються.

Об'єкт фінансового контролю – грошові розподільчі процеси, при формуванні та використанні фінансових ресурсів на всіх рівнях і ланках народного господарства.

Предметом перевіркі виступають фінансові вартісні показники(прибуток, доходи, собівартість, податки).

Сфера фінансового контролю – практично всі операції, які здійснюються з використанням грошей.

Суб'єкти фінансового контролю – особливі органи і організації, що наділені відповідними повноваженнями законодавчих органів влади(податкові та кредитні установи, страхові організації, міністерства і відомства, фін. Служби підприємств, ревізійні комісії, аудиторські фірми).

Лекція 2. Організація фінансової системи.

1. Сутність фінансових ресурсів, їх склад.

2. Фінансове забезпечення процесу відтворення.

3. Структура фінансової системи.

______________________________________

2.1 Сутність фінансових ресурсів, їх склад.

Ф і н а н с о в і р е с у р с и – сукупність фондів грошових коштів, які створюються в процесі розподілу та перерозполіду ВВП, перебувають у розпорядженні держави, підприємств та організацій, характеризують стан економіки та мають вплив на її розвиток.

Фінансові ресурси залежно від рівня, на якому вони формуються та використовуються , поділяються на два види:

1. Централізовані (рівень держави, окремих територіальний одиниць,

галузевих об'єднань), вони зосереджуються у державному бюджету, пенсійному та інших державно-цільвих фондах.

2. Децентралізовані (перебувають у розпорядженні підприємств та

організацій). Утворюються за рахунок їх доходів і накопичень та незначною мірою – за рахунок коштів населення.

У формуванні фінансових ресурсів підприємств можуть брати участь і позичені кошти(кредити банка, кредиторська заборгованість, кошти, одержані від випуску цінних паперів).

Суб'єкти, між якими виникають відносини з приводу формування та використання фінансових ресурсів – держава, підприємства, населення.

Основне джерело формування фінансових ресурсів – ВВП.

Основні елементи фінансових ресурсів у складі ВВП: прибуток, амортизаційні відрахування, відрахування на соц.. заходи, ПДВ та АЗ, податок на прибуток, ресурсні платежі до бюджету, доходи від зовнішньоекономічної діяльністі тощо.

Важлива характерна риса фінансових ресурсів – вони, на відміну від грошових коштів виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку.

Напрями використання фінансових ресурсів:

1. Поповнення фонду відшкодування – витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства;

2. Витрати, пов'язані з фондом споживання(на соціальні гарантії населення, соціально–культурні заходи бюджетних установ на науку, оборону, управління);

3. Сукупність витрат на формування фонду нагромадження(витрати на кап. вкладення, придбання обладнання бюджетними установи, витрати на ЗЕД та створення резервних фондів).

2. 2. Фінансове забезпечення процесу відтворення.

Існує 2 методи фінансового впливу на соціально–економічний розвиток:

1. Ф і н а н с о в е з а б е з п е ч е н н я – реалізується на основі відповідної системи фінансування, що може здійснюватись у трьох формах

1.1 С а м о ф і н а н с у в а н н я – забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва, за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Основа – власний капітал, який може бути індивідуальним (приватний) чи колективний(пайовий, акціонерний);

1.2 К р е д и т у в а н н я – тимчасове використання позичених ресурсів–надзвичайно дійова форма фінансового забезпечення – досягається значна економію суспільного капіталу, за рахунок використання одних і тих самих фін. ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності. Установлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

1.3 З о в н і ш н є ф і н а н с у в а н н я – виділення коштів певним суб'єктам на безповоротній та безоплатній основні. Це може бути:

o державне фінансування з бюджету чи державних фондів цільового призначення;

o надходження коштів від громадських та доброчинних фондів і організацій, гранти від міжнародних організацій.

2. Ф і н а н с о в е р е г у л ю в а н н я – пряме державне втручання в ринкові події через надання субвенцій, субсидій, дотацій.;

2. 3. Структура фінансової системи.

Ф і н а н с о в а с и с т е м а –сукупність фондів фін. ресурсів, сконцентрованих у розпорядженні держави не фінансового сектора економіки – господарських суб'єктів, окремих фінансових інститутів і населення домогосподарств для виконання покладених на них функцій, а також для задоволення економічних та соціальних потреб.

Типи:

1) За територіальної ознакою: національна, регіональна(в межах регіону чи групи країн(ЕС)), світова;

2) За типами економічних систем країн(ринкова, країн, що розвиваються, країн з перехідною економікою, країн з адміністративно–командною економкою);

Принципи:

1. Розподіл фінансових ресурсів на централізовані та децентралізовані;

2. Самостійність(кожна ланка фінансової системи має свої джерела формування доходів та напрямки їх використання);

3. Єдність(всі ланки фінансової системи поєднані між собою через систему фінансових відносин);

4. Функціональне призначення ланок фінансової системи;

5. Адміністративно-торіторіальний розподіл фінансових ресурсів;

Підсистеми:

1. Д е р ж а в н і ф і н а н с и – зосереджені в розпорядженні держави грошові фонди і відповідних механізм їх формування та використання. Склад: бюджетна система, державні цільові фонди, система держ. кредитних відносин, фінанси державного сектору економіки.

2. Ф і н а н с и п і д п р и є м с т в – сукупність грошових ресурсів, що забезпечують процес відтворення на підприємстві, форми і методи їх утворення та витрачання

3. Ф і н а н с и н а с е л е н н я – функціонують у вигляді фондів, що формуються у громадян з їхніх доходів, отриманих за рахунок трудової, господарської, підприємницької діяльності або у спадщину.

ТЕМА 3. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

ЛЕКЦІЯ. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ

3.1. Історичний характер фінансової науки.

3.2. Фінансова наука в Україні.

3.3. Сучасна світова наукова фінансова думка.

___________________________________

3.1. Історичний характер фінансової науки.

Фінансова наука виникла тоді, коли досягли повного розвитку товарно–грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів для задоволення різноманітних потреб держави.

У стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.

Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Найосвіченішим класом було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених, у працях яких пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в містах–державах Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організацію фінансів у практичному сенсі.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою великих абсолютних монархій, та коли з'явились постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах, що було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.

Найвизначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці "Фінансові нерви держави" (1577р.) пов'язують із початком фінансової науки. Здобутки Бодена у справі розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками Л. Сміта у сфері розвитку політичної економії.

Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Дж. Баторо, II. Макіавеллі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських республік та розвиток наукової думки під впливом раннього Ренесансу.

У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки зробили англійські вчені Т. Мен. Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування.

У другій половині XVII століття була оприлюднена праця В. Непі "Трактат про податки і збори", де вперше подано наукове Трактування багатства держави, значення грошей в економіці та методів їх використання, ціни речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво.

Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII–XVIIІ століттях зробили німецькі вчені – фінансисти Л. фон Секондорф, Ф. Юсті. І. Зоннефельд, які належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.

В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. Деякі вчені – послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.

Наприкінці XVIII століття спостерігається певне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цього часу па найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати й галузі фінансової науки французьких вчених–фізіократів Ф. Кене, Л. Тюрго. О. Мірабо. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці – лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю; найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва.

Заслуги фізіократів у фінансовій науці – глава цієї школи Ф. Кейс розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення.

Розвиток фінансової науки під час становлення політичної економії як науки.

А. Сміт

1. Включив, на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації три джерела – землю, працю й капітал, що дало змогу створити для

2. Фінансової науки міцне економічне підґрунтя.

3. Обґрунтував поділ державних витрат на загальнодержавні та місцеві;

4. Розробив принципи оподаткування, згідно з якими:

1) податки повинні сплачувати всі відповіднодо одержаних доходів;

2) податки повинні буги визначені завчасно;

3) податок повинен сплачуватися в зручний для платника час;

4) стягнення податків повинно бути дешевим.

В наслідок виникнення ідей А. Сміта, викладені в його праці "Дослідження про багатство народів" наука про фінанси остаточно набула самостійного значення.

Д. Рікардо

1. Створив нову теорію податків, стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста – усі податки в результаті перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця – основне джерело доходів держави.

Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення в законодавствах багатьох країн.

Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину, коли більшість країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. В цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань.

У другій половині XIX століття – вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених, серед яких:

1. К. Г. Pay – написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й у багатьох країнах Європи.

2. Ж. Сісмонді– швейцарський фінансист:

1) розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу;

2) доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку;

До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць К. Сакс, італієць Ф. Нігті, американець Е. Селігмап.

Загальна характерна риса всіх наукових досліджень цього часу – фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів–проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

За часів марксизму лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це наукою про фінанси.

3.2 Фінансова наука в Україні.

Фінансова наука в Україні розвивалася в умовах перебування України у складі Російської імперії.

Починаючи з другої половини XIX столття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки, зокрема треба відмітити вклад слідуючих вчених:

1. І. Я. Франко:

1) питанням фінансів присвятив понад 40 праць. Передусім, це праці з аналізу фінансової політики Австро–Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств.

2) публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імперії:

3) вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду;

4) вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного багатства між верствами населення на користь капіталу;

5) здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету.

6) проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині.

2. М. І. Туган–Барановський – професор університету святого Володимира:

1) заперечує твердження К. Маркса "прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного";

2) доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно – доходи держави;

3) стверджує, що заробітна плата і прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці.

4) цікавими с думки з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів–в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. В свою чергу, низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці;

5) доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи.

3. М. Добриловський – професор–емігрант української господарської академії в довоєнній Чехословаччині.

У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки", у якій:

1) дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством;

2) зазначив, що фінансова наука повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.

4. Л. Мітіліпо – вчений–фінансист; дотримувався аналогічних поглядів.

У 1929 р. видав роботу "Основи фінансової науки", в якій стверджував, шо між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків.

5. М. X. Бунте – державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Має декілька праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.

6. М. М.Алексєєнко– професор Харківського університету. Основна його праця "Погляд на розвиток вчені про податки" присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж. – Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, доходить багатьох серйозних висновків – послуги держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинна обкладатися податками.

Характерна особливість розвитку фінансової науки на початку XX століття – в працях вчених – фінансів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.

3.3 Сучасна світова наукова фінансова думка.

Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт.

Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

В. Парето (1848–1923 рр.) – італійський економіст, який:

1. Вперше розробив основні положення теорії суспільного добробуту

2. Видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам.

3. Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту населення.

4. Стверджує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення.

До 70–х рр. XX ст. в основі фінансової політики більшості промислово розвинених країн лежали вихідні положення кейнсіанської теорії регулювання.

Дж. М. Кейнс – англійський економіст, який:

1. Зробив значний внесок у формування фінансової концепції і розробку фінансової політики регулюючого типу.

2. В основу фінансової концепції Дж. М. Кейнса покладена ідея "ефективного попиту";

3. Розробив принципово нову теорію фінансів, спрямовану на регулювання економіки в умовах монополізації виробництва, яка відображена у роботі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", зокрема в ній зазначалося слідуюче:

1) Основними інструментами державного втручання в циклічний розвиток економіки мають стати фінансові відносини і, в першу чергу, державні витрати, формування, структура і зростання яких є важливим чинником досягнення "ефективного попиту"";

2) Фінансування державних витрат за рахунок податків і позик має оживити підприємницьку діяльність і забезпечити збільшення національного доходу, а також ліквідувати безробіття.

4. Надавав особливого значення податкам і їхньому впливу на основний "психологічний закон"– люди схильні збільшувати своє споживання, але не в такій мірі, у якій збільшується їх дохід (частина коштів заощаджується). Це веде до падіння попиту на товари і скорочення виробництва.

Послідовники Кейнса у 50–60 рр. XX ст.

1. Завершили створення фіскальної антициклічної теорії, суть якої – регулювання циклічного розвитку

2. Економіки з метою забезпечення збалансованого економічного зростання за рахунок змін у державних прибутках та державних витратах;

3. Відстоювали ідею "дефіцитного фінансування" як способу досягнення ефективного попиту;

4. Доводили необхідність великих державних витрат, незважаючи па зростання державного боргу.

Величезні хронічні дефіцити державних бюджетів і ті проблеми, які супроводжували недостатнє фінансування державних витрат, поклали початок новій науковій течії, представниками яких були:

1. Стокгольмська школа (Е. Ліццаль, 1. Мюрдаль)

1) відстоювала теорію "циклічного балансування бюджету"– пристосування прибутків і витрат бюджету до економічного циклу;

2) держава має покривати дефіцити бюджетів, що виникли в період кризи, надлишками, утвореними в періоди економічних підйомів.

2. Неокласичні теорії (повоєнні роки) (Р. Слоу, Дж. Кеприк, Л. Роббіне)– пропагували ідеї вільного підприємництва при обмеженому державному регулюванні:

1) відстоювали основний принцип невтручання держави в економіку;

2) виступали за скорочення загального обсягу державних витрат з одночасною зміною їх структури, шляхом збільшення частки витрат на виробництво, науку, освіту;

3) приділення особливої уваги "інвестиціям у людський капітал" із зменшенням державних витрат одночасно пропонувалося знижувати рівень податків (за умови бездефіцитного бюджету).

3. Неоконсервативний напрям виділився з неокласичної школи (Г. Стейн, М. Уейдснбаум, Дж. Хау, А. Уолтерс):

1) здобуток – теорія "економіки пропозиції".

2) фінансова концепція – економічне зростання визначається заощадженнями і накопиченнями;

3) держава через податкову систему має створити необхідні умови для формування заощаджень, достатніх для забезпечення подальиіих інвестицій у країні

4) на державу та її фінансову систему покладена задача стимулювання науково–технічного прогресу.

5) фінанси мають забезпечити довгострокове стимулювання економічного зростання;

6) зведення ролі державних фінансів до мінімуму;

4. Посткейнсіанський напрям

1) сформувався у 70–тих рр. XX століття;

2) представники – И. Калдор, Г. Шекл, Р. Клауер, X. Мінський;

3) критикували основи неокласичної та неокейнсіанської шкіл.

4) основа посткейнсіантва – ідея поширення державного втручання з допомогою фінансового механізму. фінансова політика має стати головною і спрямовуватися на обмеження діяльності монополій та скорочення військових витрат.

5) у "політиці прибутків" виступають за збільшення соціальних витрат та проведення соціальних

6) реформ.

7) найкращий метод оподаткування вважають податки на витрати.

До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави" 1978р, де викладено суть податків і їхній зв'язок з економічним розвитком держави. Це теоретичне обґрунтування еволюції податків в сучасних умовах.

Переглядів: 1308