• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 4.

ФІНАНСОВЕ ПРАВО І ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА.

ЛЕКЦІЯ 2. ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА.

4.2.1. Завдання та напрями фінансової політики

4.2.2. Фінансовий механізм та його складові.

4.2.3. Фінансове планування.

4.2.4. Управління фінансами.

___________________________________

4.2.1. Завдання та напрями фінансової політики

Ф і н а н с о в а п о л і т и к а – це діяльність законодавчої і виконавчої влади, яка включає способи організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального розвитку держави.

Ф і н а н с о в е з а к о н о д а в с т в о – це правова основа і напрямки реалізації фін. політики становить фін. законодавство, у якому повинно бути точно визначена компетенція всіх суб'єктів економічної системи, щодо повноважень і відповідальності в фінансові сфері.

Фінансова політика включає як самостійні складові: бюджетна, податкова, грошово–кредитна, валютна, інвестиційна тощо.

О с н о в н а м е т а фінансової політики – оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями, а також забезпечення відповідними фін. ресурсами реалізації цієї чи іншої державної прогарами економічного та соціального розвитку.

О с н о в н е з а в д а н н я фінансової політики – забезпечення фінансової стабільності в державі і на цій основі досягнення невпинного збільшення темпів економічного розвитку як основного джерела підвищення суспільного добробуту.

Фінансова політика залежить від ф а к т о р і в:

1. Зовнішні – співпраця з міжнародними валютно–фінансовими інститутами, ступень інтеграції в світову економіку, взаємовідносини з іншими державами щодо забезпечення ресурсами та обміном технології, експорті можливості;

2. Внутрішні – структура економіки, соціальний склад населення, його інтелектуальний рівень, добробуту населення, стан розвитку економіки, стабільність грошово–кредитної системи;

Напрями здійснення фінансової політики:

1. Сприяння розвитку виробництва;

2. Мобілізація і використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантів;

3. Запровадження фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів;

Для оцінки успішності проведення фінансової політики використовують 2

о с н о в н і п о к а з н и к и: рівень дефіциту бюджету, стабільність національного грошової одиниці.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки.

Ф і н а н с о в а с т р а т е г і я –основні напрями використання фінансів на тривалу перспективу.

Для реалізації стратегічних напрямків держава здійснює вибір поточних тактичних цілей.

Ф і н а н с о в а т а к т и к а спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку країни.

4.2.2. Фінансовий механізм та його складові.

Ф і н а н с о в и й м е х а н і з м – це:

1. Сукупність форм і методів за допомогою яких забезпечується розподіл та перерозподіл ВВП, формування та використання фін. ресурсів суб’єктів економіки.

2. Методичні, організаційні і правові положення та заходи, які визнають функціонування фінансів в економіці, їх практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань.

Фінансовий механізм – принципова сфера практичного використання фінансів в економіці і їх впливу на відповідні процеси.

Елементи фінансового механізму:

1. Фінансові методи– фінансове планування, оперативне управління,фін. контроль, фін. забезпечення, фін. регулювання;

2. Фінансові важелі, стимули, санкції:

Важелі: податки, норми амортизації, відмоток за кредит, норми використання коштів в бюджетних установах, орендна плата;

Стимули: заохочувальні фонди створенні за рахунок прибутку, фінансові пільги, прискорення амортизації, бюджетне фінансування пріоритетних секторів економіки, санкції(штраф, пеня);

3. Нормативно–правове забезпечення – фінансове законодавство.

4.2.3. Фінансове планування.

Ф і н а н с о в е п л а н у в а н н я – діяльність зі складання планів щодо формування, розподілу та використання ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, галузевих структур, територіально–адміністративних одиницях.

М е т а фінансового планування– найповніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забеспечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

Фінансове планування здійснюється для:

1. забезпечення оптимального розподілу та використання ВВП та на цій підставі досягнення підвищення ефективності суспільного виробництва;

2. відображення основних напрямків фінансової політики;

3. становлення кількісних і якісних параметрів суспільного виробництва

4. вибір раціональний шляхів фін. забезпечення;

5. здійснення необхідного рівня перерозподілу фінансових ресурсів;

6. встановлення раціональних форм мобілізації фін. ресурсів;

Об'єкт фінансового планування – фін. діяльність держави, господарських структур, окремих громадян.

Предмет фінансового планування – фін. ресурси та їхній рух.

Принципи фінансового планування – комплексний підхід, оптимальне використання фін. ресурсів, раціональне визначення джерел одержання фін. ресурсів, єдності, наукового обґрунтування, безперервності, стабільності.

При визначені фін. показників використовуються таки методи:

1) Коефіцієнтів (екстраполяції) – перенесення встановлених у минулому тенденцій на майбутній період або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені;

2) Нормативний – розрахунок показників на основі встановлених норм і нормативів;

3) Балансовий – відповідність видатків джерелам їхнього покриття;

4) Математичного моделювання – побудова фін. моделей, які іменують реальні економічні та соціальні процеси.

Рівні фінансового планування: загальнодержавний, територіальний, рівень окремих господарських структур.

4.2.4. Управління фінансами.

Управління фінансами – сукупність способів, які використовує фін. апарат для формування, розподілу та найбільш ефективного використання фін. ресурсів.

Оскільки управління виступають фін. відносини в тому числі відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів.

Об'єкти: – фінанси підприємств, фінанси домогосподарств, держ. фінанси.

Суб'єкти – держава(в особі законодавчих і виконавчих органів влади), фінансові суб'єкти підприємств, організацій і установ.

Фінансовий апарат – сукупність від організаційних структур, які здійснюють управління фінансами.

Складові системи управління фінансами:

1. Органи управління:

1) бюджетна сфера – МФУ, КРУ, ДКУ, ДПАУ;

2) сфера контроль – регулюючих органів – рахункова палата, аудиторська палата та аудиторські фірми,

3) комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, держ. правління ЦП та фондового ринку;

4) сфера цільових фондів – ПФУ та держ. фонди соц.. страхування;

2. Фінансові інструменти:

1) фінансово–кредитні інститути – НБУ, КБ, небанківські кредитні установи;

2) валютні інститути (міжбанківська валютна біржа);

3) суб'єкти фін. ринку фондові біржі, фін. посередники, ринок цінних паперів;

Елементи управління діяльністю: планування, оперативне управління, фін. регулювання, контроль.

Виділяють наступні види управління фінансами:

1) стратегічні – управління на перспективу, здійснюється ВРУ, КМУ, Апаратом Президента України , МФУ.

2) оперативне – здійснюється МФУ , дирекцією позабюджетних фондів, страхових організацій, фін. службами, міністерств, підприємств, організацій;

В процесі управління фінансами беруть участь такі органи держ. влади управління:

1. Національні та комерційні банки;

2. Валютні інститути;

3. Суб'єкти фінансового ринку: фондові біржі фін. посередники на ринку ЦП;

Елементи управлінської діяльності: планування, оперативне управління, фінансове регулювання, контроль.

Розрізняють стратегічне і оперативне управління фінансами, яке здійснюється наступними державними органами:

1) стратегічне – ВРУ, КМУ, апаратом Президента, МФУ.

2) оперативне – МФУ, дирекціями позабюджетних фондів, страхових організацій, фінансовими службами міністерств, підприємств та організацій.

В процесі управління фінансами беруть участь такі органи державної влади і управління:

1. ВРУ(рахункова палата, яка підзвітна ВРУ, здійснює контроль за виконанням держ. бюджету);

2. Президент України

1) створює у межах коштів, передбачених у ДБУ, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

2) підписує закони, прийняті ВРУ та має право вета;

3. КМУ

1) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної, податкової політики, політики у сфера праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, екологічної безпеки;

2) організовує розробку проекту закону про держ. бюджет;

3) забезпечує виконання держ бюджету і надання звіту про його виконання.

4. МФУ:

1) складає проект держ, бюджету;

2) організовує та контролю виконання держ. бюджету;

3) складає звіт про його виконання;

4) забезпечує захист фін. інтересів держави;

5) здійснює контроль за дотриманням фін. законодавства;

6) здійснює управління державним боргом;

7) розробляє пропозиції з удосконалення податкової політики;

8) здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів;

9) готує і подає до КМУ пропозиції щодо вступу України до міжнародних фінансових організацій;

10) підпорядковуються ДКУ – головне КРУ.

5. ДКРС – створена у січні 1993 року.

Основне завдання – здійснення державного контролю за:

1) витрачанням коштів і матеріальних цінностей в міністерствах, відомствах, держ. комітетах та фондах, бюджетних установах, а також а підприємствах, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів;

2) станом та достовірністю б/о і звітності в цих установах.

3) усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми перевірками.

6. ДКУ при МФУ діє з 1995 року.

Основні завдання:

1) організація касового виконання ДБ і контроль за цим процесом;

2) управління наявними коштами ДБ;

3) фінансування видатків ДБ;

4) ведення обліку касового виконання ДБ, складання звітності про стан виконання ДБ;

5) розподіл між бюджетами різних рівнів відрахувань від загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів;

6) здійснення контролю за надходженням та використання коштів держ. позабюджетних коштів

7. ДПСУ до 1996 року знаходилась в складі МФУ. На сьогодні має статус міністерства.

Головні завдання:

1) контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати податків і зборів, а також неподаткових доходів;

2) розробка пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства, прийняття нормативних актів і метод. рекомендацій з питань оподаткування;

3) формування та ведення державного реєстру фізичних осіб платків податків та інших обов'язкових платежів та єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб;

4) проведення роз'яснювальної роботи серед платників податків з питань оподаткування;

8. Органи місцевого самоврядування

1) Самостійно:

розробляють, затверджують і виконують відповідними місцеві бюджети;

розпоряджаються коштами місцевих бюджетів;

2) Мають право:

встановлювати місцеві податки і збори, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів;

випускати місцеві позики, лотереї. ЦП, отримувати позики з місцевих бюджетів а також кредити в банківських установах.

Переглядів: 477