• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Облік витрат на виробництві

Не визнаються витратами звітного періоду

· платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала;

· попередня (авансова) оплата товарів, робіт, послуг;

· погашення одержаних позик;

· інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не призводять до зменшення власного капіталу;

· витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно П(С)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” витрати це – зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу між власниками).

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Якщо витрати неможливо прямо пов’язати з доходами певного періоду, вони відображаються в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Основними завданнями обліку витрат є:

· своєчасний розподіл витрат та їх групування за елементами;

· визначення складу постійних та змінних витрат;

· відображення витрат на рахунках бухгалтерського обліку та розрахунках бухгалтерії підприємства;

· вибір методів та способів калькулювання собівартості готової продукції.

Витрати на виробництвокласифікуютьза різними ознаками:

1) За центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) — витрати окремих виробництв, цехів, дільниць, технологічних переділів тощо, з розподілом на витрати:

· основного виробництва (тобто тих, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції;

· допоміжного (підсобного) виробництва - призначеного для обслуговування цехів основного виробництва (ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, транспортні підрозділи тощо).

2) За видами продукції, робіт, послуг - витрати на окремі вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, напівфабрикати, одноразові замовлення тощо.

3) За єдністю складу - одноелементні та комплексні (які складаються з кількох економічних елементів).

4) За видами витрат - за економічними елементами, за статтями калькуляції

5) За способами перенесення вартості на продукцію – прямі і непрямі (які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта витрат економічно можливим шляхом).

6) За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат —
змінні і постійні:

· змінні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням (витрати на сировину, матеріали, техно­логічне паливо і енергію, на оплату праці виробничого персо­налу з відрахуваннями на соціальні заходи тощо);

· постійні витрати - це витрати, абсолютна величина яких зі збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції істотно не змінюється (це витрати, пов'язані з обслуговуван­ням і управлінням виробництвом, а також витрати на забезпе­чення господарських потреб виробництва).

7) За календарними періодами:

· поточні - в яких періодичність менше місяця;

· довгострокові – пов’язані з виконанням довгостроко­вого договору (контракту), який не планується завершити раніш ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати);

· одноразові - здійснюються один раз з періодичністю більше місяця і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

8) За доцільністю витрачання:

· продуктивні - передбачені технологією та організацією виробництва;

· непродуктивні - необов'язкові, що виникають у результаті недоліків в організації виробництва, порушення технології тощо.

9) За визначенням відношення до собівартості:

· витрати на продукцію - прямі і загально виробничі витрати (рахунки 23, 91), з них складається виробнича со­бівартість продукції (робіт, послуг);

· витрати періоду - витрати, які не включаються до ви­робничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені; це адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (рахунки 92, 93, 94).

При визначенні собівартості продукціїдо кожного з еле­ментів витрат включаються описані нижче витрати.

1. Матеріальні витрати — витрати на сировину, матеріа­ли, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, при­дбані у сторонніх організацій паливо і енергію, тару, будівельні матеріали, запасні частини, МШП, використані в операційній діяльності підприємства.

Не включаються до матеріальних витрат:

· куповані матеріали, паливо, енергія, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві;

· зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших матеріальних цінностей, що утворилися в процесі виробництва продукції, втратили по­вністю чи частково споживчі властивості і через це використо­вуються з підвищеними витратами або зовсім не використовуються.

Оцінка матеріалів при їх придбанні та витрачанні здійсню­ється згідно з П(С)БО 9 “Запаси”.

2. Витрати на оплату праці - нарахована основна, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

3. Відрахування на соціальні заходи - нарахування на фонд оплати праці до спеціальних фондів. Ще раз нагадаємо, що до цього елемента витрат включаються нараху­вання на ФОП; утримання із заробітної плати до соціальних фондів були віднесені на витрати в складі нарахованої заробіт-­
ної плати.

4. До елемента “амортизація” включається сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів з використанням методів, визначених П(С)БО 7 та 8.

5. Інші операційні витрати включають:

· витрати на відрядження);

· оплату послуг банків;

· податки, збори та інші обов’язкові платежі;

· витрати на рекламу, на організацію прийомів, презентацій і свят;

· витрати на зв’язок;

· витрати на оплату послуг транспортних, страхових та посередницьких організацій;

· оплату участі в семінарах, витрати на професійну підго­товку та перепідготовку працівників;

· витрати на проведення аудиту;

· сплачену орендну плату (за оперативну оренду);

· оплату мита та митних зборів при експорті;

· витрати на охорону праці, на перевезення працівників тощо.

	У Плані рахунків для обліку процесу виробництва ведеться в системі таких рахунків: 23 “Виробництво”; 24 “Брак у виробництві”; 25 “Напівфабрикати виробництва”; 39 “Витрати майбутніх періодів”; 47 “Забезпечення виплат відпусток”.

Дебетове сальдо показує залишок незавершеної продукції (2 розділ активу Балансу).

Синтетичний обліквитрат ведеться в Журналі 5 (5А).

Аналітичний облікведеться за:

· видами виробництва;

· статтями витрат;

· видами або групами продукції, що виробляється;

· підрозділами;

· центрами витрат і відповідальності.

Основна кореспонденція рахунків з обліку виробничих витрат

Згідно з П(С)БО 16 “Витрати” підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Статті витрат від технічно неминучого браку:

· вартість остаточно забракованої продукції з технічних причин;

· вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих при налагоджені обладнання, в разі зупинки або простою обладнання;

· вартість скляних, керамічних і пластикових виробів, розбитих при транспортуванні на виробництво;

· витрати на усунення технічно неминучого браку.

Метод обліку витрат на виробництво – це визначення складу і розміру витрат за окремими виробами, видами, групами виробів і т.д.

Витрати на виробництво у бухгалтерському обліку групуються у двох напрямках: за елементами витрат та собівартості (тобто за статтями витрат).

Метод калькулювання залежить від організації і технології виробництва, а також визначених на підприємстві центрів витрат, по яких здійснюється узагальнення інформації про витрачені ресурси.

У теорії і на практиці немає єдності думок відносно методів обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

У нормативних документах, які були дійсними до 1 січня 1991 року, відзначалося, що існують три методи: позамовний, попередільний та нормативний.

Розглянемо суть основних методів обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Більше як дві третини промислових підприємств має передільну технологію виробництва продукції. Це означає, що на цих підприємствах найбільш зручно застосовувати попередільний метод обліку витрат. Він означає, що витрати обліковуються в розрізі технологічних переділів, видів продукції або напівфабрикатів. Цей метод обліку витрат застосовують на тих промислових підприємствах, де продукція виготовляється при послідовній переробці вихідної сировини за окремими стадіями (переділами, фазами) технологічного процесу. При цьому після кожного переділу (фази, стадії) одержують напівпродукт (напівфабрикат), який можна або здати на склад, або перед передачею на наступний переділ (фазу, стадію) обчислити за кількісними і якісними параметрами.

Переділ – це визначена сукупність технологічних операцій, внаслідок виконання яких одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат, напівпродукт).

Попередільний метод має два варіанти: одно- та багатопередільний.

При застосуванні однопередільного методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле.

При багатопередільному методі технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) і в кінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують у кінці останнього переділу.

У попередільних виробництвах виготовляють різні види продукції. Це вимагає роздільного обліку витрат не лише за переділами, а й за окремими продуктами. Тому важливим завданням бухгалтерського обліку витрат на виробництво є облік прямих витрат по продуктах у межах кожного переділу (фази) технологічного процесу.

Попередільний метод обліку витрат має у різних галузях свої особливості. Вони пов’язані з особливостями технології та організації виробництва та незавершеного виробництва.

Процес зведення витрат та визначення собівартості продукції у цілому по господарству здійснюють напівфабрикатним або безнапівфабрикатним методом. У першому випадку напівфабрикати передають з одного переділу на інший за кількістю, тобто без вартісної оцінки. А для визначення загальної собівартості продукції кінцевого переділу витрати за окремими переділами підсумовують і загальну суму поділяють між готовою продукцією та незавершеним виробництвом. У другому випадку (при безнапівфабрикатному методі зведення витрат та розрахунку собівартості продукції) спочатку калькулюють напівфабрикати кожного переділу (або фази) технологічного процесу. Напівфабрикати передають з одного переділу (фази) на інший за кількістю і за вартістю, які визначають на підставі калькуляції.

Різновидом попередільного обліку витрат на виробництво є попроцесний метод. Особливістю є відсутність незавершеного виробництва. При цьому не треба ділити загальну суму витрат між готовою продукцією і незавершеним виробництвом. У попроцесний виробництвах облік ведуть по кожному процесу.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують в основному в індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктами обліку при цьому є окреме замовлення. До таких виробництв належать: судно, авіабудівні та інші виробництва. Кожному замовленню присвоюють окремий номер, який вказують в усіх документах про витрати на це замовлення.

Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або після здачі (передачі) безпосередньо замовнику.

Нормативний метод є значним досягненням економічної науки.

Суть його зводиться до того, що витрати на виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:

1) витрати в межах норм (плану, кошторису, квоти тощо);

2) зменшення (економію) або збільшення (перевитрати) витрат порівняно з нормою (квотою, кошторисом, планом тощо) внаслідок зміни норми під впливом технічного прогресу;

3) відхилення витрат порівняно з нормою (квотою, планом, кошторисом тощо) до зменшення (економії) або збільшення (перевитрати).

Другий і третій елементи за своєю природою по суті ідентичні, оскільки мова йде про відхилення від норми (квоти, плану, кошторису тощо). Кожний такий випадок повинен бути зафіксований в окремому документі з спеціальною ознакою та наявністю характеристик про місце виникнення відхилення (цех, бригада, дільниця та інше), причини відхилення, ініціатора або винуватця відхилення, кількості та вартості його характеристики. У зв’язку з цим нормативний облік може бути застосований разом з усіма розглянутими раніше методами: попередільний, позамовним, попроцесний.

Передумовою нормативного методу є наявність норм витрат, які задовольняють потреби планування та обліку, що дозволяє до початку робочого процесу складати нормативну калькуляцію продукту, а після його завершення на основі нормативної калькуляції та поточного обліку про відхилення та зміни норм визначити фактичну собівартість продукції.

При нормативному методі у поточний облік включають три показники: витрати в межах норм, відхилення від норм внаслідок їх змін та відхилення від норм внаслідок технічних, технологічних, організаційних та інших причин. Кожний з цих елементів повинен бути документально оформлений. Оформлення відхилень або змін здійснюється відповідно до характеру технології, форм оплати праці, виду сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві тощо.

Основною ознакою нормативного обліку витрат на виробництво є те, що облік здійснюється за кодом технологічного процесу, тому всякі відхилення або зміна норм виявляються негайно на тій чи іншій операції.

Між нормативним або ненормативним методами є істотна відміна, яка полягає в тому, що:

· при ненормативному методі всякі відхилення від нормативних (планових, кошторисних тощо) витрат виявляються після завершення виробничого процесу.

· застосовуючи нормативний облік витрат на виробництво, відхилення (зміни) виявляються безпосередньо на конкретній операції технологічного процесу, що дає змогу визначити місце виникнення відхилення, причини, характер, ініціатора або винуватця тощо.

Важливим елементом нормативного обліку є перерахунки залишків незавершеного виробництва на початку місяця, які слід проводити із змінами норм. Цей перерахунок можна проводити двома прийомами:

1) прямим подетальним перерахунком на основі інвентаризації;

2) укрупненним перерахунком за калькуляційними статтями.

Незважаючи на те, що у поточному обліку виявляються витрати за нормами, зміни норм та відхилення від них, при складанні калькуляції фактичної собівартості продукції виникає потреба включити до розрахунку такий показник як невраховані відхилення. Вони виникають при перерахунках та балансуванні різних видів відхилень за статтями витрат.

В сучасних умовах управління підприємством зростає роль калькулювання собівартості продукції, при якому визначається рівень затрат на виробництво продукції, своєчасно визначається прибуток і рентабельність виробництва.

Облік витрат на виробництво доцільно здійснювати за допомогою методів, які відповідають вимогам і специфіці окремих виробництв, забезпечують складання достовірних калькуляцій собівартості продукції і організацію діючого контролю за зниженням витрат на виробництво. Для кожного методу можливо і доцільно застосовувати систему нормативного обліку, що виключає групування витрат за об’єками обліку.

Етапи калькуляційного процесу:

· розрахунок собівартості сукупної продукції;

· розрахунок собівартості окремих видів продукції;

· розрахунок собівартості одиниць виміру окремих видів продукції.ї

Читайте також:

1. IX. Відомості про військовий облік
2. IX. Відомості про військовий облік
3. Автоматизація водорозподілу на відкритих зрошувальних системах. Методи керування водорозподілом. Вимірювання рівня води. Вимірювання витрати.
4. Автоматизовані форми та системи обліку.
5. Автоматичне регулювання витрати помпових станцій
6. Акції та їх облік
7. Акції та їх облік
8. Алгоритм із застосуванням річної облікової ставки d.
9. Альтернативна вартість і незворотні витрати
10. Аналіз витрат за центрами відповідальності.
11. Аналіз витрат звичайної діяльності
12. Аналіз витрат на 1 грн. вартості продукції

Переглядів: 2547