Захист від випромінювань

Дозу випромінювання (Р) на робочому місці можна вирахувати за формулою:

d = ,

де d ¾ активність джерела, мКі; Kg - гамма ¾ стала ізотопа, яка береться з таблиць; t ¾ час опромінювання, год; R ¾ відстань, см.

Із цієї формули випливає, що для захисту від g-випромінювання існує три методи: захист часом, відстанню та екрануванням.

Захист часом полягає в тому, щоб обмежити час t перебування в умовах опромінення та не допустити перевищення допустимої дози.

Захист відстанню грунтується на наступних фізичних засадах. Випромінювання точкового або локалізованого джерела поширюється у всі сторони рівномірно, тобто є ізотропним. Звідси випливає, що інтенсивність випромінювання зменшується із збільшенням відстані R до джерела за законом обернених квадратів.

Принцип екранування або поглинання грунтується на використанні процесів взаємодії фотонів із речовиною. Якщо задані тривалість роботи, активність джерела та відстань до нього, а потужність дози Р₀ на робочому місці оператора виявляється вище допустимої Р_Д, немає іншого шляху, крім того, як зменшити значення Р₀ у необхідне число разів: n = Р₀/Р_Д, помістивши між джерелом випромінювання та оператором захист із речовини, що поглинає радіацію.

Захисні властивості матеріалів оцінюються за коефіцієнтом ослаблення. Наприклад, для половинного ослаблення потоків фотонів з енергією 1 меВ необхідний шар свинцю в 1,3 см або 13 см бетону. Це «еталонні» матеріали. Захисна здатність інших речовин більша або менша у стільки разів, у скільки відрізняється їх густина від густини свинцю та бетону. Чим легша речовина, тим більше її потрібно для захисту. Знаючи необхідну кратність ослаблення n випромінювання, легко визначити відповідне їй число m шарів половинного ослаблення, при якому потужність дози Р буде зменшена до допустимої Р_д:

n = 2^m; lg n = 0,3 m; m = lg n/0,3

Безпечність роботи з радіоактивними речовинами та джерелами випромінювань передбачає науково обгрунтовану організацію праці. Адміністрація підприємства зобов’язана розробити детальні інструкції, у яких викладені: порядок проведення робіт; обліку, зберігання та видачі джерел випромінювання; збирання та видалення радіоактивних відходів; утримання приміщень; заходи особистої профілактики; організація та порядок проведення радіаційного (дозиметричного) контролю. Усі працівники повинні бути ознайомлені з цими інструкціями, навчені безпечним методам роботи і зобов’язані скласти відповідний техмінімум. Усі працівники, що влаштовуються на роботу повинні проходити попередній, а потім також періодичні медичні огляди.

Слід відзначити, що організм беззахисний у полі випромінювання. Існують механізми пострадіаційного відновлення живих структур. Тому до певних меж опромінення не викликає шкідливих змін у біологічних тканинах. Якщо допустимі границі перевищені, то необхідна підтримка організму (посилене харчування, вітаміни, фізична культура, сауна тощо). При змінах у кровотворенні застосовують переливання крові. При дозах, що загрожують життю (600 ¾ 1000 бер) використовують пересадку кісткового мозку. При внутрішньому переопроміненні для поглинання або зв’язування радіонуклідів у сполуки, що перешкоджають їх відкладанню в органах людини, вводять сорбенти або речовини, які утворюють комплекси.

До технічних засобів захисту від іонізуючих випромінювань відносяться екрани різних конструкцій. У якості ЗІЗ застосовують халати, комбінезони, плівковий одяг, рукавиці, пневматичні костюми, респіратори, протигази. Для захисту очей застосовуються окуляри. Весь персонал повинен мати індивідуальні дозиметри.

Зберігання, облік, транспортування та поховання радіоактивних речовин повинно здійснюватися у суворій відповідності з правилами.

Для захисту від шкідливих дій речовин застосовують радіопротектори.

Протектори ¾ це лікарські препарати, що підвищують стійкість організму до дії шкідливих речовин або фізичних факторів. Найбільшого поширення набули радіопротектори, тобто лікарські засоби, що підвищують захищеність організму від іонізуючих випромінювань або такі, що зменшують важкість клінічного перебігу променевої хвороби.

Радіопротектори діють ефективно, якщо вони введені в організм перед опроміненням і присутні в ньому у момент опромінення. Наприклад, відомо, що йод накопичується у щитоподібної залозі. Тому, якщо є небезпека попадання в організм радіоактивного йоду І¹³¹, то завчасно вводять йодистий калій або стабільний йод. Накопичуючись у щитоподібній залозі, ці нерадіоактивні різновиди йоду перешкоджають відкладанню в ній небезпечного у радіоактивному відношенні І¹³¹. Захисний ефект, що оцінюється так званим фактором захисту (ФЗ) залежить від часу прийому стабільного йоду відносно початку попадання радіоактивної речовини (РР) в організм. При введенні йоду за 6 год до контакту з РР фактор захисту ФЗ = 100 разів. Якщо час контакту з РВ та час приймання йоду співпадають, ФЗ = 90 разів. При введенні йоду через 2 год після початку контакту, то ФЗ = 10 разів. Якщо йод вводиться через 6 годин, ФЗ = 2. Для захисту від стронцію Cs¹³⁷, що проникає у кісткову тканину, рекомендується вживати продукти, що містять кальцій (квасоля, гречка, капуста, молоко).

Радіопротектори, що зменшують ефект опромінювання, виготовлені у вигляді спеціальних препаратів. Наприклад, препарат РС-1 є радіопротектором швидкої дії. Захисний ефект настає через 40-60 хв і зберігається на протягом 4¾6 год. Препарат Б-190 ¾ радіопротектор екстреної дії, радіозахисний ефект якого настає через 5 ¾ 15 хв і зберігається протягом години.

Препарат РДД-77 ¾ радіопротектор тривалої дії, захисний ефект якого настає через 2 доби і зберігається 10 ¾ 12 діб.

Існує багато інших радіопротекторів, що мають різний механізм дії.

Захист від іонізуючих випромінювань являє дуже серйозну проблему і вимагає об’єднання зусиль вчених і спеціалістів не тільки в національних рамках, а й в міжнародному масштабі. У кінці 20-х років була створена Міжнародна комісія з радіаційного захисту (МКРЗ), яка розробляє правила роботи з радіоактивними речовинами. В Україні є відповідна національна комісія.

Світова громадськість стала виявляти підвищену тривогу з приводу дії іонізуючих випромінювань на людину і навколишнє середовище з початку 50-х років. Це було пов’язано з наслідками бомбардування Хіросіми та Нагасакі, а також з випробуваннями ядерної зброї, які призвели до поширення радіоактивного матеріалу по всій Земній кулі.

Знань про вплив радіоактивних опадів на біологічні об’єкти було ще не досить, і Генеральна Асамблея ООН У 1955р. заснувала Науковий Комітет з дії атомної радіації (НКДАР) для оцінки у світовому масштабі доз опромінювання, їх ефекту та пов’язаного з ними ризику. Серед небезпек, які загрожують людині, небагато привертають до себе постійну увагу громадськості і викликають так багато суперечок як проблема радіації. Особливо багато дискусій та акцій протесту виникають з приводу атомної енергетики. Стан тривоги різко загострився після аварії на ЧАЄС 26 квітня 1986 р.

ООН у 1957 р. створила спеціальну організацію ¾ Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), яка займається проблемами міжнародного співробітництва у галузі світового використання атомної енергії. Один з основних напрямів діяльності МАГАТЕ ¾ проблема безпеки атомних станцій. Експерти МАГАТЕ проводять перевірки і роблять висновки про рівень безпеки конкретних АЕС. Зокрема, МАГАТЕ розробило міжнародну шкалу оцінки небезпеки ядерних аварій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нормування радіаційної безпеки	\|	Електробезпека

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.