• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ

Гострий гепатит Д

Інкубаційний період при гострому ГД у хронічних носіїв HbsAg від 1 до 2 міс.

Початковий період – 3-5 днів. Температура тіла перевищує 38*С, яскраво виражені астеновегетативний і диспепсичний симптоми, у 30% - артралгічний синдром, виражена інтоксикація. На шкірі обличчя, шиї, плечового поясу, живота можуть бути виявлені "судинні зірочки".

Специфічна діагностика на підставі визначення власне антигену вірусу ГД (НDVAg) і антитіл до нього (anti-HDV).

ВІЛ-інфекція (лат.: AIDS ) – це вірусний антропоноз із епідемічним поширенням, який характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету внаслідок руйнування

Т-лімфоцитів, що призводить до поєднання різних вторинних інфекцій і новоутворень. Клінічно маніфестна форма інфекції зветься синдромом набутого імунодефіциту (СНІД).

Актуальність. Перші випадки СНІДу були зареєстровані в 1981р. у США серед молодих чоловіків-гомосексуалістів, у яких були діагностовані захворювання рідкісного типу: пневмоцистна пневмонія, саркома Капоші, а також ін. опортуністичні інфекції на тлі імунологічної недостатності і таке нове захворювання назвали СНІДом.

Пандемія ВІЛ в Україні розпочалася наприкінці 80-х років ХХ ст.. З 1995р. у південних областях (Одеська, Миколаївська, Херсонська, м.Кривий Ріг та ін.) зареєстровано вибухоподібний сплеск інфекції серед ін’єкційних наркоманів. В теперішній час частіше має місце статевий шлях передачі.

Епідемія ВІЛ-інфекції у цій ситуації може розглядатися як вторинне явище і повною мірою залежить від росту наркоманії та хвороб, що передаються статевим шляхом, тобто є соціальною проблемою суспільства.

Етіологія.Вірус був відкритий у 1983р. Монтаньє, у травні 1984р. амер. дослідниками на чолі з Р. Галло. Збудник (або ВІЛ- вірус імунодефіциту людини) належить до родини ретровірусів, містить РНК. За рахунок ферменту –зворотня транскриптаза, віруси здатні копіювати генетичну інформацію із своєї РНК на ДНК клітин людини, зумовлює вибіркове ураження Т-лімфоцитів (хелперів). Віруси здатні до значної мінливості. Ще недавно розрізняли ВІЛ-1 (розповсюджений у Північній Америці та Європі) і Віл-2 (переважно в Південній і Західній Африці). Сьогодні відомо 5 типів вірусу.

Вірус не стійкий. Інактивується при Т 70-80*С через 10 хв, при кип'ятінні, під дією 70% етилового спирту , 3% перекису водню через 1 хв, чутливий до дезінфектантів, ефіру. При кімнатній температурі +22*С у вологому середовищі зберігається до 4 діб.

Добре переносить заморожування: у препаратах крові виживає декілька років, у замороженій сироватці - до 10 років, у замороженій спермі - декілька років.

Стійкий до іонізуючої радіації, УФО.

Патогенез. Дуже чутливі до ВІЛу Т-лімфоцити (хелпери) і макрофаги, бо на їх поверхні є рецептори, до яких може причепитись вірус. У цих клітинах вірус довгий час може зберігатися у неактивному стані (до 5-8-10 років ) - провірус. У разі впливу на Т-хелпери з про вірусом різноманітних чинників (інфікування іншими вірусами, стрес, голодування, температурні впливи та ін.), вірус активизується і починає розмножуватись і захоплює все більшу кількість Т-хелперів і макрофагів, які гинуть. Це призводить до руйнування клітинного імунітету, внаслідок чого приєднуються різні інфекційні хвороби, злоякісні пухлини, які призводять до смерті хворого. Сприйнятливість ще не визначена. Протягом п’ятирічного інфікування у 20-30% осіб розвиваються клінічні прояви СНІДу, у 20-30% - СНІД-асоційований комплекс (висока Т понад 1 міс, зменшення маси тіла на 10% і більше, слабкість, діарея). У решти, 40-60%, які є носіями ВІЛ, клінічних проявів немає.

Імунітет. Можна припустити, що на початку захворювання є антитіла, які забезпечують імунітет проти ВІЛ, а в період розпалу хвороби, досягаючи високого рівня, залишаються тільки "німими свідками" того, що відбувається.

Епідеміологія.Джерелом збудника є інфікована людина. Вірус виявляється в усіх біологічних рідинах – крові, спермі, слизу піхви, слині, сльозах, сечі, поту, грудному молоці. Найбільше його концентрується у крові, спермі, слизу піхви та грудному молоці. В інших рідинах його концентрація незначна і за умови дотримання санітарно-гігієнічних вимог під час побутового спілкування зараження не відбувається.

Механізм передачі - контактно-рановий, який здійснюється шляхами:

основний – статевий і контактно-кров'яний (трансфузійний, парентеральний) при переливанні крові та її препаратів, трансплантації органів, оперативних втручань нестерильними інструментами, під час штучного запліднення;

вертикальний- від ВІЛ-інфікованих матерів під час пологів, не виключається транс плацентарний. Материнське молоко також містить вірус, і можливе зараження новонародженого в разі годування материнським молоком, а також зараження матері від інфікованої дитини під час годування груддю.

Не виключається можливість професійного зараження медперсоналу: хірурги, акушерки, лаборанти, персонал станцій переливання крові, стоматологи та ін..

Можливе зараження і в побуту при використанні зубними щітками, ножицями

(але достовірних випадків зараження не встановлено), при манікюрі, педикюрі, татуюванні.

Трансмісивно інфекція не передається, тому що вірус в організмі комах не розмножується. Не передається через повітря, воду, продукти.

Клініка. Інкубаційний період триває від 2 тиж до 3 міс., іноді – до 1 року.

Згідно з класифікацією ВООЗ, клінічний перебіг хвороби можна поділити на 5 стадій:

- Гостре захворювання (1-6 тиж).

- Безсимптомне носійство (2-10 років).

- Персистуюча генералізована лімфаденопатія ПГЛ (2-3 роки, 5-6 років).

- СНІД-асоційований комплекс або пре-СНІД -АК (6 міс і довше).

- СНІД (термінальна стадія ВІЛ-інфекції).

Гостре захворювання. Ознаки гострого захворювання з'являються між 3-6-м, максимально між 1-8-м тижнями після зараження і нагадують симптоми інфекційного мононуклеозу. Основні з них: субфебрильна температура, загальна слабкість, головний біль, гіпергідроз, біль у м'язах, суглобах, плямиста, плямисто-папульозна або еритроматозна висипка. Збільшуються лімфатичні вузли, які часто залишаються збільшеними і після зникнення гострих проявів. Збільшення лімфовузлів частіше починається з потиличних і задньо-шийних, пізніше - підщелепні, пахвові і пахвинні (вони еластичні, неболючі, рухомі, розміром 1-5см). Може перебігати як ГРВІ (кашель), тонзиліт, збільшується печінка, селезінка, зя'вляються менінгіальні явища.

У крові в перші дні - лімфопенія, яка на 2-3-ому тижні змінюється на лімфоцитоз.

Гостра стадія розвивається не у всіх ВІЛ-інфікованих, іноді вона непомічена.

Через 1-6 тиж симптоми зникають. Складається враження, що настало видужання. У дійсності ж хвороба перейшла у стадію безсимптомного носійства. У цей час інфікований почуває себе добре, клінічно не проявляється і носійство можна виявити тільки за допомогою специфічних методів обстеження. В крові- лейкопенія, лімфопенія, анемія, збільшення ШОЕ. У 30-50% через 10 років розвивається СНІД.

Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ). Єдиною клінічною ознакою є збільшення різних груп лімфовузлів - задньошийних, надключичних, пахвових, ліктьових та інших.

Підозрілими щодо ВІЛ-інфекції вважають осіб, в яких збільшені не менш 2 групи лімфовузлів у 2-х анатомічних ділянках понад 1-3 міс. Вони збільшуються асиметрично, рухомі і неболючі, контуруються під шкірою.

У цей період у сироватці крові знижується абсолютна кількість СД4 (хелпери). Підвищення титру вірусу в крові є прогностично несприятливим показником.

СНІД-асоційований комплекс розвивається протягом 2-3 років (5-6 років) і триває 6 міс і більше. Цей період характеризується великою різноманітністю проявів. Характерні ознаки:

· тривала понад 1 міс гарячка (до 38-40*С ) нез’ясованої етіології, з частими і рясними потами;

· пронос понад 1 міс;

· зменшення маси тіла на 10% і більше;

· системне збільшення лімфатичних вузлів;

· гноячкові ураження шкіри (гнійні фолікуліти);

· випадіння волосся на голові та облисіння;

· тривалий кашель, задишка;

· грибкове ураження слизової оболонки рото глотки і стравоходу;

· рецидиви герпесу;

· спленомегалія;

· зміни в крові (тромбоцитопенія, лімфопенія, зменшення Т-хелперів).

Незважаючи на вказані зміни, СНІД-АК безпосередньо не загрожує життю хворого. Періодично настає суттєве покращення здоров'я, навіть клінічна ремісія, і тоді складається враження про видужання.

Стадія власне СНІД зумовлена неспроможністю імунної системи. Клінічна картина залежить від приєднання тяжких інфекційних хвороб або саркоми Капоші. Інфекційні захворювання часто спричинені умовно-патогенною або навіть сапрофітною флорою, що бурхливо розмножується в умовах нестачі захисних сил.

СНІД має різноманітну клінічну картину. За влучним висловленням "щоб знати СНІД, необхідно знати всю медицину". У хворих описано понад 200 інфекційних хвороб, з них дуже небезпечними є 20 (генералізований герпес, токсоплазмоз, сепсис). Внаслідок цього хворі виснажені, кахетичні.

Ураження дихальної системи відзначають в 50-100% хворих. В Україні найчастіше виявляють туберкульоз легень, на Заході - пневмоцистну пневмонію. При ураженні цнс - частий біль голови, ослаблення пам'яті та ін.. неврологічна симптоматика. У дітей - затримка психічного та фізичного розвитку. Нервову систему здебільшого уражають токсоплазми, цитомегаловіруси, віруси герпесу. Можуть розвинутись енцефаліти, лімфома мозку.

Часто розвиваються тривалі проноси, які спричиняються найпростішими та супроводжуються метеоризмом, гарячкою, зневодненням, вітамінно-білковою недостатністю. Випорожнення смердючі, рясні, водянисті, знебарвлені. Нерідко - гельмінтози.

У дорослих виникає саркома Капоші, яка локалізується на ногах, у ділянці голови, обличчя, тулуба. Виникають чітко обмежені безболісні плями, бляшки, вузли червоно-синюшного кольору розміром 3-5 мм. Поступово елементи збільшуються, набувають форми кільця, робляться щільними, із западінням у центрі. Згодом вони некротизуються, швидко з'являються метастази, що проникають у внутрішні органи і лімфатичні вузли.

Тривалість життя не перевищує 1,5 року.

Діагностика. Можна використовувати метод непрямої імунофлюоресценції, вірусологічний в клітинних культурах (використовується обмежено).

Серологічний (основний). Наявність антитіл можна виявити вже через місяць після зараження імуноферментним методом ( ІФА). Якщо виявляють антитіла, то в цього ж пацієнта повторно беруть кров і знову ставлять ІФА. У випадку повторного позитивного результату взірець сироватки крові направляють на дослідження методом імуноблотингу, який дозволяє виявити антитіла до окремих білків ВІЛ.

Кров беруть з вени 5мл в суху стерильну пробірку, яку закривають гумовим корком. Сироватку не пізніше як через 2-3 год після взяття крові відділяють від еритроцитів і переносять у стерильну пробірку з гумовим корком типу "Епендорф". Щоб відділити сироватку, пробірку із взятою кров'ю поміщують у термостат на 30 хв при Т 37*С, потім на 1 год в холодильник при Т +2…+4*С. Для дослідження необхідно не менше 1,5-2 мл сироватки. "Епендорфи" маркірують і зберігають у холодильнику при Т +2…+4*С.

Потім пацієнта обстежують в стаціонарі, комісія встановлює діагноз. Комісія зобов’язана повідомити про свій висновок інфікованому і письмово в СЕС. Від виявленого носія чи хворого беруть письмове зобов’язання запобігти поширенню ВІЛ-інфекції, його попереджають про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення в небезпеку зараження або зараження іншої особи.

Проводять дослідження показників загального імунітету (Т-хелперів, Т-супресорів). Знижується кількість Т-хелперів (рівень СД4 нижче 50 клітин в 1 мкл являється показником до початку етіотропного лікування). Зростає вірусна нагрузка.

Тільки сукупність клінічних, епідеміологічних і специфічних серологічних методів дають змогу обґрунтувати діагноз СНІДу.

Догляд і лікування. Доцільно максимально обмежити коло осіб, які мають інформацію про ВІЛ-інфікованого, і сприяти його соціальній адаптації.

З метою захисту від додаткового інфікування умовно-патогенною, патогенною мікрофлорою, пацієнта доцільно ізолювати в окремій палаті або боксі. За ним закріплюють добре проінструктований персонал, який працює в масках, гумових рукавичках, виділених халатах.

Поточну дезінфекцію обмежують кип’ятінням білизни, постільних речей, зубних щіток, приладів для гоління, іграшок 20-25хв. або замочуванням у дезрозчини.

Засобів, які б вилікували хворого немає. Проте є ліки, при вживанні яких, хворі можуть прожити 5 і більше років.

Принципи лікування:

- противірусна терапія, спрямована на пригнічення реплікації ВІЛу;

- профілактика і лікування інфекційних хвороб, злоякісних новоутворень чи інших хвороб, що можуть виникнути чи вже виникли внаслідок імунодефіциту;

- дезінтоксикація, корекція порушень обміну речовин, водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги тощо;

- догляд;

- психосоціальна допомога.

Противірусні препарати застосовують 2-х груп: інгібітори зворотної транскріптази (азидотимідин, ламівудин) та інгібітори протеаз - препарати, що здатні блокувати активність вірусних протеаз (індинавір-криксиван, ритиновір).

Часто препарати комбінують (азидотимідин, лавімудин і криксиван), але всі вони дуже токсичні. Тому медсестра повинна слідкувати за станом пацієнта і про будь-які зміни оповіщати лікаря.

Дуже важливим є лікування хвороб, які нашарувалися. При пневмоцистній пневмонії - триметоприм з сульфаметоксазолом 21 день.

При токсоплазмозі - піриметамін із сульфадіазином, кліндаміцином або азитроміцином.

При туберкульозі - рифампіцин, етамбутол.

При герпесі - зовіракс, вальтрекс.

При саркомі Капоші - протипухлинна терапія.

Регідратаційна терапія при виражених проносах зі зневодненням: глюкозо-сольові розчини чи сольові розчини (трисіль, кварта сіль) в/в. Важливим є застосування полі- ферментних препаратів: фестал, дигестал, мезим-форте і середників, що сприяють відновленню нормальної мікрофлори в кишках : біфі-форм, бактисубтил, лактобактерин, біфікол.

Дезінтоксикаційна терапія: ентеросорбенти: силлард П, карбосфер, ентеросгель.

Хворі потребують повноцінного висококалорійного харчування, нерідко показане парентеральне введення білкових препаратів, вітамінів, амінокислот.

Прогноз при ВІЛ-інфекції несприятливий. Половина хворих умирає протягом року, більшість гине у перші 2 роки після виникнення клінічних проявів СНІДу і лише 20-25% пацієнтів живе довше за 3 роки. Важливе значення для прогнозування перебігу ВІЛ-інфекції (тобто часу, потрібного для розвитку СНІДу чи смерті) мають 2 лабораторних показники: рівень вірусного навантаження та число СD4-лімфоцитів. Якщо антиретровірусна терапія не проводиться, то середня швидкість зменшення СD4-ліфоцитів (швидкість падіння) становить близько 50 клітин в 1 мкл на рік, а середній рівень вірусного навантаження – 30-50 тис. копій в 1 мл. У разі стрімкішого падіння числа СD4-лімфоцитів та більшого вірусного навантаження прогноз погіршується.

Профілактика.Основним профілактичним заходом є ознайомлення населення із шляхами передачі, типовими ознаками ВІЛ/СНІДу. При появі перших ознак необхідно звертатися у кабінети анонімного обстеження. Необхідно здійснювати:

- навчання населення безпечній статевій поведінці;

- ефективну стерилізацію медичних інструментів;

- у професійній роботі медичні працівники повинні керуватися "Інструкцією з профілактики внутрішньолікарняного та професійного зараження ВІЛ-інфекцією" (наказ № 740), що затверджено МОЗ України. Ця інструкція передбачає конкретні заходи у разі аварії. Аварія - це уколи, порізи, забруднення слизових оболонок і шкіри кров'ю та іншими біологічними рідинами і реєструється в "Журналі реєстрації аварій під час надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та роботи з ВІЛ-інфікованим матеріалом " (ф.108-0). Після реєстрації аварії потерпілому пропонують пройти обстеження на наявність антитіл до ВІЛ (код 115-медичний контакт) не пізніше 5 дня після аварії, потім через 3, 6 міс і 1 рік. Потерпілому забороняють здавати донорську кров, йому проводять екстрену профілактику антивірусними препаратами (за згодою потерпілого) не пізніше ніж через 24-36 год.

Медичні працівники повинні користуватися захисним одягом - рукавички краще 2 пари, окуляри при взятті крові. Медпрацівники з травмами, ранами на руках, ексудативними ураженнями шкіри, які не можливо закрити пов'язкою, повинні звільнятися від обслуговування ВІЛ/СНІД пацієнтів й контакту з предметами догляду за ними.

Необхідно проводити обстеження донорів. Кров і її препарати можна використовувати тільки після повторного (через 3 міс) обстеження донора, бо бувають випадки, коли людина тільки що заразилася і вже становить небезпеку, але антитіла ще не визначаються ("імунологічне вікно").

Боротьбу з ВІЛ-інфекцією координує Український центр з профілактики та боротьби зі СНІДом. Розроблено Національну програму профілактики СНІДу. Діє Закон України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення" від 12.12. 1991р., а також Закон України "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів". Закон передбачає соціальний захист заражених - право на гуманне ставлення суспільства, збереження таємниці, на безкоштовне лікування, ізольовану квартиру.

Згідно Закону України, зараження ВІЛом медичних працівників при виконанні ними службових обов’язків належить до професійних захворювань. Тому працівники, зайняті наданням медичної допомоги населенню, проведенням лабораторних і наукових досліджень з проблеми ВІЛ-інфекції і виробництвом вірусних препаратів, підлягають обов’язковому страхуванню на випадок зараження, настання у зв’язку з цим інвалідності або смерті.

Специфічна профілактика на стадії розробки.

Переглядів: 1584