• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання1.

Тема2. Світовий ринок товарів і послуг

Вплив міжнародної торгівлі на розподіл доходів

Для порівняння експортної та імпортної спеціалізації факторів використовують показник ступеня експортної спеціалізації фактора:

1. Міжнародна торгівля :сутність, структура, показники.

2. Теорії міжнародної торгівлі.

3. Сучасні теорії міжнародної торгівлі.

4. Зовнішньоторгівельна політика: сутність, види, основні інструменти.

5. Сучасна міжнародна торгова політика.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світовогосподарських зв’язків. Вона опосередковує практично всі види та форми міжнародного співробітництва, включаючи спільну підприємницьку діяльність різнонаціональних суб’єктів, міжнародний трансферт технологій тощо.

Як історично, так і логічно інтернаціоналізація світовогосподарського життя почалась зі сфери товарного обігу. Від епізодичних варіантів міжнародного обміну товарами (без посередництва грошей) світова торгівля еволюціонувала до становлення світового товарного ринку.

Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн. З іншого боку, міжнародна торгівля є сукупністю зовнішньої торгівлі всіх країн світу. При цьому зовнішня торгівля окремих країн виступає складовою міжнародної торгівлі.

Розрізняють торгівлю товарами і послугами.Зовнішню і міжнародну торгівлю характеризують наступні показники: 1) експорт; 2) імпорт; 3)торговельний баланс; 4) загальний обсяг зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельний оборот); 5) загальний обсяг міжнародної торгівлі (світовий товарообіг); 6) товарна структура; 3) географічна структура.

Експорт – це закупівля вироблених у країні товарів і послуг та вивіз їх за кордон з метою передачі у власність нерезидентам даної країни. Поняття «експорт» об’єднує (як у теоретичному, так і статистичному аспекті):

1) вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;

2) вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;

3) вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Такий експорт називається реекспортом. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.

Імпорт – це витрати окремих осіб, фірм та уряду даної країни на придбання товарів та послуг, що вироблені в інших країнахПід імпортом розуміють та статистично обраховують:

1) ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника для особистого споживання, промислових, сільськогосподарських, будівельних та інших підприємств чи для переробки з метою наступного споживання або з метою вивозу з країни;

2) ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;

3) ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки (реімпорт). До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем;

4) ввіз товарів з метою переробки під митним контролем. Це такі товари, які ввозять до країни для переробки з метою наступного вивозу готової продукції, що містить у собі даний товар у переробленому вигляді.

Наприклад, ввіз рослинної олії для виробництва на експорт сардинових консервів. У цих випадках, як правило, імпортер звільняється від сплати митного збору.

Експортно-імпортні операції вважаються здійсненими, якщо товар пропущений через державний кордон країни-контрагента, що передбачає попереднє виконання певних митних формальностей і процедур, до числа яких входить і надання інформації для статистичного обліку.

Митний облік експортно-імпортних вантажів – база статистичного обліку міжнародних товарних потоків.

Зауважимо, що в міжнародній практиці під експортом та імпортом розуміють винятково операції комерційного характеру. Поставки у вигляді допомоги, дарунків, що здійснюються на неповоротній основі, до вартості експорту та імпорту не включаються, а враховується окремо.

Торговельний баланс визначається як різниця між обсягом товарного експорту країни та товарного імпорту (показник зовнішньої торгівлі окремої країни, який для міжнародної торгівлі в цілому не використовується). Може бути додатнім чи від’ємним.

Зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту тієї чи іншої країни. Розрізняють вартісний та фізичний обсяги зовнішньої торгівлі.

Вартісний обсяг обраховується за певний проміжок часу в поточних цінах відповідних років з використанням поточних валютних курсів.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі розраховується в незмінних цінах і, відповідно, дозволяє здійснювати необхідні співставлення та визначити її реальну динаміку.

На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн, світовий товарообіг складається з суми тільки обсягів експорту всіх країн, виражених у доларах США

Головні тенденції еволюції світового ринку в умовах глобалізації:

- обсяги міжнародної торгівлі зростають швидше світового ВВП (наприклад, за другу половину ХХ ст. світовий ВВП у постійних цінах зріс у 6 разів, промислова продукція - у 7,4 рази, а товарний експорт - у 12,8 рази);

- головну роль у міжнародній торгівлі відіграють розвинені країни, на які в кінці ХХ ст. припадало більше 2/3 світового експорту, з якого понад 70% - це взаємний товарообіг;

- найбільш інтенсивними є товарні потоки між країнами ЄС, між Західною Європою і США, між США і Канадою, між Японією і США, Японією і Західною Європою;

- частка країн (враховуючи КНР), що розвиваються, у світовому експорті наприкінці ХХ ст. сягнула 27%, з яких на взаємну торгівлю припадало приблизно 35%, а решта орієнтувалася на розвинуті країни;

- країни Східної Європи не відіграють істотної ролі у світовій торгівлі, і після розпаду в 1991 р. Ради Економічної Взаємодопомоги вони переорієнтувалися на ринки розвинутих країн, насамперед ЄС.

Основні ознаки географічної структури сучасного світового ринку:

- у торгівлі між розвинутими країнами найбільшим експортером та провідним імпортером є США.Найважливішими зовнішньоторговельними партнерами США є: в експорті - Канада, Мексика, Японія, а в імпорті - Канада, Японія, Китай. Однак питома вага США у світовій торгівлі поступово знижується. Сумарний експорт країн Європейського союзу (ЄС) наприкінці ХХ ст. більше ніж у 3 рази перевищив експорт США. Зняття торгових бар'єрів між країнами-членами Союзу стимулювало взаємну торгівлю, яка сягає більше 2/3 їхнього зовнішньоторговельного обігу. Питома вага Японії у світовому експорті збільшилася з 1,3% (середина ХХ ст.) до 8,4% (кінець ХХ ст.). Наразі ця країна має одне з найбільших у світі активне сальдо торгового балансу, і навіть США в торгівлі з нею утримують дефіцитне сальдо (з кінця ХХ ст.);

- торгівля між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, характеризується зменшенням питомої ваги торгових трансатлантичних відносин США із Західною Європою та зростанням ролі тихоокеанської торгівлі між США, Японією і країнами Східної й Південно-східної Азії, а також європейсько-тихоокеанських зв'язків;

- у торгівлі між країнами, що розвиваються, стрімко зростає експорт (перш за все промислової продукції) з азіатських "нових індустріальних країн" (НІС), а також з Китаю. За сумарним обсягом світового експорту Китай, Тайвань, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур і Таїланд вже зрівнялися із США;

- частка країн з перехідною економікою у кінці ХХ ст. у світовому експорті не перевищувала 5%. Головними зовнішньоторговельними партнерами цих країн були країни ЄС (у першу чергу ФРН) і США.

Основні ознаки товарної структури сучасного світового ринку:

- в експорті розвинутих країн вирішальну роль відіграють машини і устаткування, інформаційно-комунікаційні послуги;

- у більшості країн, що розвиваються, основна роль у вивозі належить сировині, паливу і продовольству. Багато з цих країн, взагалі залежать від експорту одного виду сировинної продукції (наприклад, майже 60% експортних доходів Гани приносять какао-боби, 89% експорту Замбії складає мідь, 60% експорту Колумбії - кава). Виняток становить група НІС, що спеціалізуються на експорті трудомістких, а останнім часом вже і наукоємних промислових товарів;

- близькі за структурою експорту до країн, що розвиваються, є країни з перехідною економікою. У найрозвинутішої з останніх - Російської Федерації - наприкінці ХХ ст. майже 1/2 експорту становили мінеральна сировина і паливо, приблизно 2/5 - чорні і кольорові метали, тоді як частка машин і устаткування - лише 1/10. На світовий ринок постачається понад 40% нафти, що добувається в країні, більше 30 % природного газу, більше 70% вироблених мінеральних добрив, майже 85% целюлози. Проте в імпорті переважають машини і устаткування (приблизно 35%) та продовольство (приблизно 15%).

Серед загальних тенденцій світового товарообігу виділяються зміни частки: продовольства, сировини і палива (з приблизно 2/3 в середині ХХ ст. до 1/5 - в кінці ХХ ст.); продукції обробної промисловості (зросла відповідно з 1/3 до 3/5); машин і устаткування (з 1/10 до приблизно 1/5); хімічної продукції (збільшення на половину з першої третини ХХ ст. до кінця ХХ ст.).

Основними наслідками світової економічної кризи 2007-2010 рр. щодо світового товарообігу стали: зменшення торговельної спеціалізації країн у високотехнологічних секторах економіки; послаблення конкурентоспроможності країн, що розвиваються, відносно розвинутих країн; зниження цін на паливно-енергетичні ресурси. Зовнішньоторговельний протекціонізм, демпінг, бар'єри на шляху руху капіталу не сприяли виходу світової економічної системи з рецесії. Найбільш перспективними антикризовими заходами на самітах С-20 названо створення умов для вільної торгівлі; розширення зон єдиних економічних просторів; спільне фінансування інвестиційних проектів в інфраструктурних галузях із зміцненням ролі державно-приватного партнерства; створення регіональних фінансових систем і зон; активізація співпраці національних банків з міжнародними фінансовими інститутами для фінансової підтримки торговельно-економічної інтеграції країн; створення регіональних антикризових фондів; посилення координації валютної, грошово-кредитної, фіскальної політики країн

Читайте також:

1. Питання1. Мікроекономіка, як складова частина теоретичної економіки.

Переглядів: 664