• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ТЕМА 8. БАЗУВАННЯ

Тема 7

7.1. Припуски на механічну обробку різанням

Припуском на механічну обробку називають шар металу, який необхідно зрізати, розрізняють припуски операційні(проміжні) та загальні (сумарні).

Операційні-шар металу, який необхідно зрізати з заготовки при виконанні даної операції(переходу).Загальний припуск-шар металу, який необхідно зрізати з заготовки за декілька операцій(переходів), щоб отримати готову (оброблену) поверхню деталі.

Припуск перпендикулярний до обробленої поверхні.На плоскій поверхні припуск заміряють на сторону. На діаметральні розміри паралельні та симетричні поверхні, припуск задають на d або на 2 сторони.

Розміщення припусків на заготовці.

Розглянемо схему розміщення припусків на валу (рис 7.2). Нехай ТП обробки вала складається з 3-х операцій(чорнова, чистова, викінчуючи). При цьому отримують діаметри D_заг, D_чист, D_чорн, D_отд. В зв’язку з тим, що ні d заготовки ні проміжні розміри ідеально точно виконати не можливо, то передбачають допуск на припуск, яки рівний допускові на розмір поверхні, отриманої після зрізання одного припуску. Допуск заготовки для литих заготовок розміщений в + та – симетрично. Для штампованих заготовок теж + та – але асиметрично.

7.2.Розрахунково-аналітичний метод

З одного боку він повинен бути мінімальним, щоб зменшити витрати металу, трудомісткість. Припуск повинен бути достатнім, щоб забезпечити якісну без чорноти оброблену поверхню, а також нормальні умови різання.

Найточніше припуск визначають розрахунково-аналітичним методом, розробленим професором Соколовським:

Розглянемо обробку найпростішої просторової поверхні вала. В мін. припуск на обробку необхідно включити:

1) Rz_i-1 – висоту мікро нерівностей поверхні, отриману на попередньому переході (за довідниками)

2) H_i-1 – шар металу для компенсації дефектного шару поверхні, отриманої на попередньому переході. Він включає товщину ливарної кірки, товщину шару окалини, товщину наклепаного шару після механічної обробки різанням. Товщину шару, пошкодженого мікротріщинами після ТО.

3) в припуску на обробку необхідно передбачити шар металу Δ_і-1 для компенсації просторових відхилень, отриманих на попередньому переході, він враховує відхилення оброблюваної поверхні від технологічної бази і включає зміщення колових штампів при штампуванні, зміщення опок для заготовок, перекос стержня відносно бази при литті, викривлення та жолоблення заготовок, зміщення центрів при центруванні тощо. Ці відхилення залежать від ТО і в кожному випадку визначаються індивідуально.

У нашому випадку:

Якщо напрями векторів невідомі, то вважають, що вони направлені під 90^о один до одного

4) в припуск на обробку треба включити похибки установки ε_і , отриманому на данному переході, які включають похибки базування і закріплення.

Похибка базування = 0 при суміщенні технологічної та вимірювальної бази (рис. 7.4). Якщо при такій схемі обробки необхідно видержати розмір А, то =0, бо технологічна база (заштрихована) і вимірювана співпадають. Якщо треба витримати розмір В, то δ – похибка. При обробці валів у центрах =0. У зв’язку з тим, що при обробці поверхонь обертання напрями векторів та невідомі, то вважають, що вони напрямлені під кутом 90⁰.

Але при обробці плоских поверхонь:

Ми визначили мін. припуск, але при розрахунку режимів та потужності застосовують макс. припуск, тому , де - допуск на розмір поверхні, отриманої при попередній операції.

8.1.Базування та закріплення заготовок на металорізальних верстатах(основні поняття та визначення). Способи установки заготовок при обробці на верстатах

Базування виробу – визначення його положення відносно вибраної системи координат. Базування залежить від способу її установки. При обробці на верстаті застосовують три способи установки заготовки:

1. Установка заготовки вивірянням безпосередньо на верстаті. Це простий і найстарший спосіб, який застосовують в ОВ та ССВ та при обробці круглих заготовок. Спочатку попередньо закріплюють заготовку вручну або верстатом провертають її і за допомогою крейди, рисувалки або індикаторної головки визначають биття і відпускаючи одні кулачки і притискаючи інші досягають високої точності центрування.

+ наявність зворотнього зв’язку

- великі затрати часу на виготовлення заготовки

- висока кваліфікація верстатника

2. Установка заготовок на верстаті «за розміткою». Нехай (рис.8.2) треба зрізати заштрихований метал. Для за шаблоном або за допомогою розміточних інструментів наносять поверхню розділу, накернюють її, за допомогою клинів, підставок та домкратів виставляють заготовку так, щоб накернювані лінії зайняли положення паралельне до стола або робочих органів верстата. Закріплюють заготовку і обробляють.

+ простота

+ можна оброблювати складні контури

- великі затрати часу на розмітку та виготовлення заготовки

- висока кваліфікація розмітчиків

- низька точність обробки

3. Установка заготовок у пристроях

Пристрій – додаткове устаткування до верстата, яке забезпечує швидку та точну установку заготовки та її надійне закріплення. Розрізняють пристрої : універсальні патрони, лещата, призми; спеціалізовані та спеціальні. Пристрої включають такі елементи:

1) Установочні – призначені для установки на них заготовки (точкові опори, опорні пластини, призми, пальці)

2) Затискні – для надійної фіксації положення заготовки, яке вона зайняла при закріпленні (гвинтові, ексцентричні, тяги)

3) Елементи механізованого приводу затискання ( пневмо- та та гідроциліндри, пневмокамери, електро-механічний привід, магнітні, пружинні, вакуумні)

4) Направляють елементи призначені для точного направлення інструмента в процесі роботи (кондукторні втулки для направлення свердл та зенкерів, уловлювачи)

5) Установки призначенні для попереднього встановлення інструмента на задній розмір заготовки (висотні та кутові установи на фрезерних пристроях)

6) Орієнтуючи елементи призначені для точної установки самого пристрою на столі верстата (направляючи шпонки або пальці для пристроїв та ЧПК)

7) Ділильні елементи призначені для повороту частини пристрою разом із заготовкою на певний кут

8) Корпусні деталі – ті, які об’єднують усі деталі в єдине ціле.

+ висока точність

+ висока продуктивність

+ низька кваліфікація кадрів

- висока вартість пристроїв

- відсутність зворотнього зв’язку.

8.2.Класифікація баз. Основні правила вибору технологічних баз

При обробці заготовок на верстатах на них розрізняють такі поверхні:

1) оброблювані, з яких зрізають шар металу

2) технологічні бази

3) поверхні, які отримають зусилля затискання

При проектуванні та виготовленні виробів велике значення мають бази.

Бази – поверхні, лінії, точки, які застосовують для визначення положення виробу відносно вибраної системи координат.

Розрізняють такі бази:

1) Конструкторські – бази, які застосовують для визначення положення деталі або складальної одиниці в пристрої.

2) Вимірювальні – бази, які застосовують для визначення відносних положень, засобів вимірювання і поверхонь деталі.

3) Технологічні– поверхні, лінії, точки. Які застосовують для визначення положення заготовки при обробці на верстаті.

Розрізняють технологічні бази:

1) Чорнові – необроблюванні поверхні, які застосовують як бази на перших1-3 операціях.

2) Чистові – оброблені високоточні поверхні заготовки, які застосовуються як технологічні бази на всіх можливих операціях крім першої.

3) Допоміжні– оброблювані поверхні деталі, які не є необхідними за її конструктивним призначенням, але спеціально оброблюються для поліпшення деталі.

4) Додаткові – спеціальні елементи (приливи, баришки, ребра), які спеціально придаються деталі для поліпшення її базування.

Основні правила вибору технологічних баз:

1) Повинен витримуватись найважливіший принцип (сталості баз) на різних операціях крім перших. Всяка заміна баз знижує точність деталі.

2) Доцільно суміщати технологічні та вимірювальні технологічні бази (принцип суміщення), підвищує точність , тому що при цьому похибка базування 0.

3) При обробці двох точних взаємозв’язаних поверхонь, якщо не можливо обробити їх з одного установу, то при обробці першої (рис. 8.4) за базу приймають другу і навпаки. Це принцип взаємозамінності (оборотності) баз.

4) Чорнові технологічні бази застосовуються тільки на перших операціях, на яких оброблюють чистові технологічні бази. Повторне базування на чорнові бази як правило не допускається. За чорнові технологічні бази як правило приймають плоскі або циліндричні поверхні без ливарних або штампувальних уклонів, без слідів рознімання платформ або штампів та інших дефектів.

5) Якщо заготовка оброблюється неповністю, то за чорнові технологічні бази необхідно приймати необроблювані поверхні, щоб уникнути різностінності.

6) Якщо заготовка оброблюється повністю, то за чорнові технологічні бази приймають поверхні з мін. Припуском на обробку, щоб після обробки на деяких поверхнях не залишалася «чорнота».

7) Технологічні бази повинні мати достатні розміри, щоб забезпечити стійке положення деталі.

8) Технологічні бази повинні забезпечувати зручність в роботі, простоту та невисоку вартість пристроїв.

Читайте також:

1. Установка заготовок у пристроях (правило 6 точок). Схеми базування типових установок

Переглядів: 920