МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
ПовсякденнеВідроджувалася приватна ініціатива. Існували дрібні товаровиробники (селяни, кустарі, ремісники). Розвивалися ринок і товарно-грошові відносини. Виробник у кооперативах залишався господарем і власником. У період непу товаровиробники-приватники мали право на вільну купівлю і продаж продукції. Зникли реквізиція продукції у селян і примусові мобілізації у робітників. Значна частина населення почала більше купляти продукції на ринку, стала жити заможніше. Нормалізовано фінансову систему. Відновлено банки, кредитні установи, нормалізовано податкову політику. 1922—1924 рр.Проведено грошову реформу, в обіг надійшли забезпечені золотом радянські гроші - червінці. Зупинено шалений темп інфляції. Політичні партії та рухи у 20-х роках На початку 20-х років в Україні діяло 14 політичних партій. Жовтень 1922 р.Утворено комісію ЦК КП(б)У для боротьби проти ідеологічних концепцій небільшовицьких партій, до складу якої ввійшли й представники ДПУ. Для захисту радянського режиму створено репресивні органи. Таким органом стала ВЧК, а з 1922 р. — Державне політичне управління (ДПУ), яке наділялося надзвичайними повноваженнями для знищення людей, не потрібних системі. Проти інакомислячих застосовували репресії. 1920 р.Показовий політичний процес над українськими 1921 р.Суд над українськими есерами. 1924 р. 1928 pp.Справа про економічне шпигунство. Більшовицька партія проводила чистки своїх рядів, в період яких інакодумців виключали з рядів партії (у 1921 — 1922 pp. з партії вигнано майже 22 тис. членів). організацій національних меншин. Це привело до ліквідації Бунду, Єврейської комуністичної партії, об'єднань угорців, литовців тощо. 1922 р.Довели до самоліквідації партію соціалістів-федера- лістів. Жовтень 1922 р.З Одеси, Києва та інших міст до північних районів Росії та за кордон вислано 70 вчених, погляди яких не збігалися з офіційною лінією. Репресії проти інтелігенції тривали і в наступні роки. Запроваджувалася цензура засобів масової інформації. Для цього було створено спеціальну структуру — Головне управління у справах друку. Воно здійснювало жорсткий контроль за: • доповідями, дискусіями, лекціями, художніми виставками; ' • репертуарами театрів, кіно; • виданням книг, журналів, газет. 14 грудня 1924 р.Рішенням Комінтерну (за вказівкою Москви) розпущено Українську комуністичну партію (УКП - "укапістів"). Отже, протягом 1920 — 1924 pp. в Україні ліквідовано всі політичні партії, крім КП(б)У, яка була складовою частиною РКП(б).
п, ■ Українізація (коренізація) Коренізація(в Україні - українізація) — посилення конт ролю та впливу комуністичної партії в національних райо нах наданням народам СРСР можливості створити сприятливі умови для розвитку власної культури, для вивчення користування місцевими національними мовами, готувати національні кадри, враховувати національні фактори піл час формування державного апарату. Причини коренізації (українізації) 1. Прагнення більшовиків заручитися підтримкою місцевого (корінного) населення, шоб зміцнити свою соціальну базу. 2. Намагання спрямувати національне Відродження в'соці-алістичне русло. 3. Продемонструвати переваги соціалізму українцям у Польщі та інших країнах. 4. Показати приктад вирішення національного питання колоніальним народам. . У середині 20-х років 80% населення України становили українці, а 20% — представники інших національностей. Із 3702 відповідальних працівників губернського, окружного і районного масштабу українською мовою володіло лише 797 чол. Ще меншим був відсоток українців серед працівників республіканського масштабу. ■ Суть цієї політики— посилити (укоренити) вплив радянської влади і комуністичної партії серед населення національних республік. Вона передбачала: • виховання кадрів із представників корінної національності; • впровадження в роботу партійного, радянського і господарського апаратів рідної для населення мови; • розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів; • розвиток національних культур; • сприяння розвиткові культур і мов національностей. Квітень 1923 р. XIIз'їзд РКП(б) про перехід до політики коренізації в національних республіках. Основні напрями та завдання українізації визначено в декреті Раднаркому УСРР від 27 липня 1923 р. "77/?о заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ", декреті всеукраїнського ЦВК і Раднаркому від 1 серпня 1923 р. „Про заходи забезпечення рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови ". Активними провідниками політики українізації серед українських більшовиків стали М. Скрипник, О. Шум-ський, В. Чубар та інші. Усі партійні та урядові службовці пройшли курси української мови. Все службове листування та діловодство поступово переводилося на українську мову. Наркоматом освіти у 20-ті роки керували прихильники національного відродження — О. Шумський (1925—1927 pp.), М. Скрипник (1927 - 1932 pp.). Завдяки їхній діяльності українська мова поширювалася в освіті й науці. Діяли державні курси з вивчення української культури з випускними іспитами. Відбувалася українізація української церкви, окремих військових частин (двох офіцерських шкіл і кавалерійської дивізії). Українізація сприяла залученню до культурного будівництва багатьох .представників національної інтелігенції, які щиро прагнули служити народу, сприяти його соціально-економічному та духовному піднесенню. В Україну з еміграції повернулося чимало відомих діячів, зокрема: М. Грушевський- професор історії, видатний діяч української революції, який розгорнув наукову роботу; С. Рудницький, А. Ніковський, її. Христюк,М. Шрагата інші, які долучилися до процесу українського відродження. Ставлення влади та населення до українізації Ставлення населення до українізації Населення України вітало процес українізації: . • українці в складі керівних кадрів усіх галузей становили на початку 30-х років понад 50%; • українською мовою володіло 59% робітників; • 90% газет і 60% книжок видавали українською мовою; • 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вишів перейшли на навчання українською мовою; • у 1928 р. було випущено 36 кінофільмів лише українською мовою; • радіомовлення, що виникло 1924 p., здійснювалося лише українською мовою. Читайте також:
|
||||||||
|