Комінтерн

За цих умов більшовики на чолі з Леніним вирішили створити новий, революційний Інтернаціонал. Ця робота розпочалася зразу після завершення Першої світової війни.

Велику підготовчу роботу із створення Інтернаціоналу провела РКП(б). 1918 р. у Петрограді було скликано нараду, на якій обговорювалися деякі організаційні питання, зокрема про принципи добору учасників — засновників Комінтерну. Важливо було врахувати, чи погоджується партія вести боротьбу зі своїм урядом за припинення війни, а також чи визнає вона радянську владу в Росії. 2 березня 1919 р. у Кремлі розпочала роботу міжнародна комуністична конференція 4 березня вона конституювалась у перший (установчий) конгрес Комінтерну. На першому конгресі було представлено 52 делегати від 32 організацій (21 країна). Конгрес завершився 6 березня прийняттям "Маніфесту Комінтерну до пролетарів світу", свого роду програмної платформи, в якій зазначалася мета організації й створення Виконкому Комінтерну на чолі з Г. Зінов'євим. За життя Леніна відбулися Другий, Третій та Четвертий конгреси Комінтерну. На Другому конгресі було прийнято Статут і 21 умову вступу до Комінтерну. Серед умов, за яких можна було вступити до Комінтерну, — підтримка Радянської Росії, визнання необхідності соціалістичної революції і диктатури пролетаріату. Статут і 21 умова вступу до Комінтерну передбачали, що Комінтерн буде суворо централізованою організацією, тобто єдиною всесвітньою комуністичною партією, національні компартії називалися секціями. Про демократизм у роботі Комінтерну в цілому говорити не доводиться. Комінтерн фінансував діяльність зарубіжних компартій, їхні центральні органи, функціонерів тощо:

Стрижнем теоретичної діяльності Комінтерну, його стратегії й тактики була концепція світової пролетарської революції. Коли ж розрахунки на її швидку перемогу не виправдались, відбувся спад пролетарської боротьби. На III конгресі Комінтерну (червень—липень 1921 р.) тактику революційних закликів було замінено тактикою завоювання комуністами більшості робітничого класу, широких верств трудящих. Зрештою вона знайшла вираження у проведенні спільної із соціал-демократією політики єдиного робітничого фронту. Остаточно цю тактику сформулював IV конгрес Комінтерну (листопад—грудень 1922 р.), який висунув гасла робітничого і робітничо-селянського уряду як альтернативу буржуазному уряду. Висхідними в діяльності такого уряду мали стати співпраця і взаємодія пролетарських і демократичних організацій.

На наступних конгресах Комінтерну було припущено надзвичайно серйозних помилок, що призвели до розколу робітничого руху. На V конгресі (червень—липень 1924 р.) Г. Зінов'єв і Й. Сталін заявили, що вступ капіталістичних країн у стадію стабілізації можна розцінювати як новий крок до загибелі цього ладу, тому пролетаріат повинен посилити революційні виступи. У зв'язку з цим на VI конгресі Комінтерну (липень—вересень 1928 р.) було висунуто вимогу зосередити головний удар проти буржуазії і соціал-демократії. Остання розглядалася Комінтерном як різновид фашизму. Соціал-демократія і фашизм — близнюки-браття, вважав Сталін. Ця формула відкинула соціал-демократичніпартії, за якими йшла переважна більшість європейського робітничого класу, у табір ворогів, з котрими треба вести непримиренну боротьбу. Помилкова позиція Комінтерну призвела до розколу в робітничому класі й сприяла приходу нацистів до влади у Німеччині.

Лише у 30-х роках відбуваються зміни в стратегії й тактиці Комінтерну. На VII конгресі (липень—серпень 1935 р.) було прийнято рішення про створення єдиного народного фронту в боротьбі з фашизмом. У колоніальних і залежних країнах необхідно було створити єдиний національний фронт. Велику роль у розробці і втіленні в життя цього курсу відіграв керівник західноєвропейського бюро Комінтерну Г. Димитров.

Отже, з початку 20-х років у робітничому русі існували дві впливові організації — Соціалістичний робітничий Інтернаціонал і Комінтерн. Обидві прагнули соціалізму, але перша — шляхом реформ, а друга — шляхом встановлення диктатури пролетаріату.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Утворення, цілі й тактика комуністичних партій	\|	Стосунки компартій із соціал-демократією

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.