Заболочення

Болотом називається надмірно зволожена ділянка земної поверхні, перекрита шаром торфу товщиною не менше 30 см у не осушеному стані, а з покривом моху не менше 60 см і в осушеному стані не менше 20 см. При товщині всіх болотяних утворень до 2 м болота вважаються дрібними, від 2 до 4 м — середніми, а більше 4 м — глибокими.

Заболочування тих або інших ділянок земної поверхні може відбуватися внаслідок зменшення водопроникності ґрунту або погіршення умов випаровування вологи, поверхневого стоку і дренажу води. У малій западині рельєфу або на абсолютно рівній поверхні вододілу, схилу і тераси річкової долини в результаті місцевого зволоження поселяється сфагновий мох. Жадібно поглинаючи вологу з атмосфери і атмосферні опади внаслідок своєї гігроскопічності, він поступово розростається, утворюючи верхове болото (рис. 1.3 а). Постійно вологий сфагновий мох перегниває повільно. Його стебла довго зберігають міцність на розрив. Верхові болота, суцільно заповнені стійким торфом, за будівельною дорожньою класифікацією називаються болотами першого будівельного типу. Такий торф під впливом зовнішнього навантаження переважно стискається, але не видавлюється. Перед зведенням насипу торф стійкої консистенції на глибину 1—2 м вирізають. Величину стиснення торфу, що залишився під насипом, розраховують за даними випробування на компресійне стиснення в лабораторії (Вказівки по проектуванню земляного полотна залізних і автомобільних доріг — СН 449-72).

Низинні болота (рис. 1.3 б) виникають при поступовому накопиченні перегнилих залишків очерету, хвощів, осоки і пухівки в улоговині, куди притікають води зі схилів або поступають ґрунтові води, а також шляхом заростання і заторфовування поверхневих водоймищ або водотоків з повільною течією за рахунок розвитку біля берегів і на мілководді болотяної рослинності (рис. 1.3 в). Різновидами низинних боліт є заплавні болота, що формуються в старицях і при заторфовуванні заболочених ділянок заплави. До низинних відносяться ключові болота, що утворюються біля джерел, мочарів і взагалі біля виходів ґрунтових вод на схилах. При розташуванні у верхній або нижній частинах схилу, ключові болота називаються висячими.

Органічна речовина відмерлих рослин і тварин та кислоти, що виділяються ними, взаємодіють з породами дна болота і стінок водоймища. При цьому протікають хімічні реакції відновлення, обміну і заміщення, які змінюють мінеральний склад порід. На дні улоговини і водоймища з'являються закисні сполуки заліза, тобто йде процес оглеєння глинистих осадових порід. Падаючі на дно тонкі глинисті і органічні частинки утворюють рихлі породи — сапропелі і болотяні намули, насичені водою. Над ними залишки рослин, перегниваючи, утворюють торф, що поступово заповнює всю улоговину. Вода перестає поступати на поверхню болота, яка починає одержувати вологу з атмосфери за рахунок сфагнового моху. Так над низинним поступово наростає верхове болото (рис. 1.3 г).

Сапропелі, болотяний намул і добре перегнилий низинний торф, насичений водою, легко видавлюються під впливом навіть невеликого навантаження. Тому низинні болота, суцільно заповнені торфом та іншими болотяними відкладами, за будівельною класифікацією відносяться до більш несприятливого другого типу. На болотах другого типу глибиною до 3 м насипи, незалежно від їх висоти, повинні бути відсипані на мінеральне дно і підноситися над поверхнею болота не менше ніж на 0,8 м.

При заростанні водоймища, озера часто утворюється кірка (сплавина) із слабо перегнилих залишків рослин (рис. 1.3), на дні накопичуються болотяний мул, сапропелі, а між кіркою і донними відкладами ще залишається вода. Сплавинні болота найбільш несприятливі для будівництва і відносяться до третього будівельного типу. Насипи на цих болотах повинні бути зведені на мінеральному дні, причому плаваюча торф'яна кірка залишається під насипом або заздалегідь віддаляється. Якщо сплавина не видалена, шар насипного ґрунту повинен бути не менше 3 м для достатнього обтискання торфу вагою самого насипу.

Найбільш сприятливі для будівництва болота з рівним горизонтальним або слабо похилим дном. При значному нахилі дна болота можливе нерівномірне осідання не вирізаних болотяних відкладів під насипом або зрушення насипу по нахилу основи.

Важливою характеристикою торфу, що враховується при класифікації боліт і в будівництві, є ступінь розкладання, від неї залежить міцність торфу. Ступінь розкладання визначають візуально по таблиці в лабораторії по ГОСТ 10650—65 «Торф. Метод визначення ступеня розкладання».

Рис. 1.3 - Види боліт за походженням (будівельні типи):

а — верхове болото (перший будівельний тип); б — низинне болото (другий будівельний тип), перекрите верховим болотом (болото змішаного типу); в — болото, що утворюється при заростанні озера, заповнене мулом і водою, має торф'яну кірку (третій будівельний тип); г — схема поступового заростання водоймища. 1 — сфагновий торф з пеньками сосни; 2 — пухівково-сфагновий торф; 3 — осоковий і лісовий торф; 4 — шейхцерієво-сфагновий торф; 5 — гипновий торф; 6 — прісноводий мергель; 7 — сапропеліт; 8 — сапропелевий торф; 9 — очеретяний торф; 10 — очеретяний торф; 11 — хвощовий торф; 12 — осоковий торф; 13 — осоково-вербовий торф; 14 — лісовий торф; 15 — включення сапропелю; 16 — торф сплавини; 17 — мул; 18 — суглинок і супісок; 19 — суглинок з піщаними прошарками; 20 — глина; 21 — вода

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вивітрювання гірських порід	\|	Робота вітру

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.