Заглиблені ємкості.

Заглиблені ємкості звичайно будують у складі природоохоронних об'єктів, до числа яких відносяться: очисні споруди, відстійники, нафтовловлювачі, резервуари під воду, рідке паливо, хімічні розчини, відходи виробництва.

Застосовується три методи спорудження заглиблених ємкостей: відкритий - із розробкою котловану, метод опускного колодязя, метод «стіна в ґрунті».

Відкритий метод зведення з розробкою котловану і наступним монтажем залізобетонних конструкцій застосовується при глибині закладення споруд до 8 м й часто супроводжується проведенням робіт, що дорого коштують і складаються з штучного водопониження і водовідливу. Деякі резервуари і відстійники будуються напівзаглибленого типу, повністю перекриваються конструкціями з наступним обвалуванням ґрунтом. Зі збірного залізобетону споруджуються типові циліндричні резервуари місткістю 5, 10, 20 і 30 тис. м 3. Діаметр резервуарів досягає 60 м, висота внутрішніх колон 7...10 м. Існує уніфікований ряд заглиблених циліндричних насосних споруд із збірного залізобетону діаметром 6,9 і 12 м, а також резервуарів та відстійників діаметром 24, 30, 42 і 66 м.

Із збільшенням геометричних розмірів підземної частини споруди зростають глибини, при котрих ефективно її будівництво у відкритому котловані.

При будівництві заглиблених ємкостей виконується комплексний процесс, який складається з простих будівельних процесів:

земляні роботи з улаштуванням дренажу і водопониженням (у необхідних випадках),насипанням піщаної подушки, влаштуванням бетонної підготовки;

арматурні роботи і бетонування днища, влаштування гідроізоляції;

монтаж збірних залізобетонних конструкцій колон, балок, панелей стінки, плит покриття;

замоноличування стиків панелей стінки, бетонування пристінної частини днища;

торкретування внутрішньої поверхні стиків панелей стін;

навивання кільцевої напруженої арматури і торкретування зовнішньої поверхні стінки резервуара;

влаштування ізоляції;

гідравлічні випробування;

зворотна засипка й обвалування з ущільненням ґрунту.

Розробку ґрунту виконують екскаваторами з місткістю ковша 0,3...1,25 м3. Пісок під основу розрівнюють бульдозером пошарово (200...300 мм) з ущільненням. Глибокі відкриті котловани розробляються в два і більш ярусів.

Бетонну підготовку під днище вкладають смугами завширшки біля 3 м по маякових рейках через одну смугу. Ущільнюють бетон віброрейкою. Подавання бетону здійснюють у баддях кранами. В круглих спорудах днище ділиться на кільцеві захватки шириною 5...10 м, кожна захватка маяковими дошками розділяється на карти бетонування.

При роботі в щільних ґрунтах щебінь і бетон доставляють у котлован автосамоскидами безпосередньо в робочу зону. Розрівнюють щебінь і бетон спеціальними розрівнювачами, змонтованими на базі екскаватора. В слабких ґрунтах, коли заїзд автомобілів на ґрунтову основу котловану практично неможливий, або якщо розміри споруди в плані невеликі, застосовують віброжолоби, що завантажуються щебенем або бетонною сумішшю безпосередньо з автосамоскидів.

Замість жолобів можна застосовувати автомобільні, пневмоколісні або гусеничні стрілові крани з баддями. Бадді можна завантажувати бетонною сумішшю на заводі і доставляти в бортових автомобілях, або ж на об'єкті - з доставкою суміші автосамоскидами. Для цих цілей користуються і стрічковими бетоноукладачами, причому для циліндричних споруд - на самохідних візках для вузької колії, а для прямокутних (в окремих випадках і для циліндричних) - телескопічні на гусеничних тракторах із радіусом дії до 20 м. За допомогою такого бетоноукладача, що пересувається по бермі спочатку з одного боку котловану, а потім з іншого, можна подавати бетонну суміш на смугу шириною до 20 м із кожного боку, а також розрівнювати і ущільнювати її. Бетонні підготовки для споруд із великими площами можна влаштовувати за допомогою таких бетоноукладачів або авто-бетоноукладачів і автобетононасосів (рис.3.21), які працюють з берми котловану послідовно по обидва боки. Бетонну суміш в підготовку можна вкладати смугами шириною по 5...6 м (через одну). Проміжки між раніше забетонованими смугами заповнюють через 1...2 зміни. Бетонування днища круглих споруд ведеться від центральної частини до периферії. Середнє кільце днища бетонують зі стоянки крана на центральному колі, зовнішня кільце - при русі крану з зовнішнього боку. Ширина ділянок 3...5 м. Шви між картами днища і проїзди для механізмів бетонують після монтажу збірних конструкцій.

Рис. 3.21. Схеми бетонування днища резервуарів: а) - вкладання бетонної суміші смугами в «ялинку»; б) - бетонування з використанням автобетононасосу; 1 - автосамосвал; 2 - вибробункер; 3 - бетононасос; 4 - бетоновод; 5 - місця вкладання бетоноводів; 7 - робочі шви в бетоні; 8 - автобетононасос; 9 - автобетонозмішувач; 10 - забетоновані ділянки.

Перед бетонуванням монолітного днища ємкісних споруд по бетонній підготовці влаштовують вирівнювальну цементну стяжку, потім гідроізоляцію днища, захисну стяжку, встановлюють опалубку, розкладають арматуру і вкладають бетонну суміш. Вирівнювальну цементну стяжку роблять з цементно-піщаного розчину товщиною 2,5...3 см (складу 1:2; 1:3), причому її влаштовують відразу ж після бетонування підготовки, не чекаючи твердіння бетону, або одночасно з його вкладанням. Прошарок стяжки влаштовують по маяках з ущільненням і загладжуванням поверхні віброрейкою.

Гідроізоляцію днища роблять обмазувальною, литою або обклеювальною. Проте, незалежно від типу гідроізоляційного покриття, ізольована поверхня вирівнювальної стяжки повинна бути рівною і добре висушеною. Вологість поверхні бетону перед нанесенням гідроізоляційного покриття з гарячої бітумної мастики температурою 160°С має бути не більше 6%. Покриття наносять вручну або з використанням гідроізоляційних установок, асфальтометів, автогудронаторів з розпорошувачем. При ручній гідроізоляції горизонтальних або похилих днищ (нахил до 45° до обрію) бітумну мастику розливають безпосередньо по бетонній поверхні, розрівнюючи її спеціальними гребками, щітками чи іншими інструментами. Давши можливість охолонути першому шару, наносять другий і далі, так щоб загальна товщина гідроізоляційного покриття була не менше 35 мм. Шари наносять, переміщуючись по неізольованій поверхні, смугами завширшки до 1,5 м з напуском 15...20 см

Найбільш трудомістким при зведенні монолітних ємкісних та водоочисних споруд є бетонування вертикальних стін, що мають перемінну товщину (від 200 до 500 мм) і висоту до 5...7 м (рис.3.22). Особливість процесу зведення таких стін з монолітного залізобетону полягає, насамперед, у забезпеченні практичної безперервності їхнього бетонування, тобто вкладання шарів бетонної суміші з інтервалом, який не перевищує період її тужавіння - 1,5...2 г. При бетонуванні стін ємкісних споруд у щитовій переставній або стаціонарній опалубці стіни спочатку поділяють на яруси висотою 1... 1,2 м і встановлюють опалубку з внутрішньої або зовнішньої поверхні стін та арматуру на всю висоту споруди. Після цього, встановивши на висоту одного ярусу опалубку з боку другої поверхні, вкладають бетонну суміш шарами по 20...25 см. Нарощуючи опалубку, вкладають бетонну суміш у наступні яруси стін. Таку послідовність бетонування застосовують при зведенні споруд, які не мають покриттів (аеротенки, радіальні відстійники й ін.). В спорудах із покриттями, перед тим , як приступити до облаштування зовнішніх стін, необхідно закінчити роботи з монтажу конструкцій покриттів усередині споруди.

Стаціонарна опалубка стін складається з опалубних щитів, що спираються на жорстко закріплені стійки каркасу, які підтримуються системою підкосів. Розмір і форму стін у плані фіксують вкладанням на днище кружальних дощок і спеціальних ригелів, що зв'язують стійки каркасу в жорстку систему. Встановлення опалубки починають з розмітки на днищі, після чого встановлюють внутрішні стійки, скріплені розкосами та кружалами, потім обшивають їх зсередини дошками на всю висоту стін. Монтують арматурний каркас також на всю висоту стін. Після закріплення, перевірки і здачі арматури встановлюють зовнішній каркас опалубки з обшивкою його щитами на висоту одного ярусу бетонування. Після вкладання в нього бетонної суміші встановлюють опалубні щити наступного ярусу з таким розрахунком, щоб до бетонування можна було приступити не пізніше ніж через 1,5...2 г. Бетонну суміш вкладають шарами по 20...25 см з інтервалом, не більше 1,5...2 г (відповідно до періоду її тужавіння). Процес викладання бетонної суміші при цьому чергується з процесом нарощування опалубки.

Рис.3.22. Схеми бетонування стін ємкісних споруд у стаціонарній щитовій опалубці; а) - загальна схема встановлення опалубки; б) - розбивка стін споруд на захватки (римські цифри) і на блоки бетонування (арабські цифри); в) - схема подачі бетонної суміші при зведенні невеликих у плані споруд (менше 15м); г) - те саме, великих споруд у плані (більш 15 м); 1 - підкіс; 2 - бильця (огородження); 3-настил із дощок; 4 - приймальний бункер; 5 - лінія встановлення щитів зовнішньої опалубки; 6 – стіна, що бетонується; 7 - внутрішня опалубка; 8 - каркас опалубки лотка; 9 - упорний брус з пробкою, забетонованою в днище; 10 - притискна дошка; 11 - стійки опалубки; 12 - хобот ланковий; 13 - стійки (опора) помостів; 14 - вібробаддя; 15 - стріловий кран; 16 - початок виконання процесів встановлення опалубки й вкладання бетонної суміші; 17 - лоток , що подає бетон.

З цією метою весь об'єкт розбивають на захватки, а для зменшення впливу усадки бетону, що негативно позначається на водонепроникності споруд, кожну захватку розбивають на блоки бетонування довжиною 2...3 м. Бетонну суміш вкладають шарами на повну висоту стін не в кожний блок, а через один, розмежовуючи їх спеціальними дощатими вставками. Блоки розмічають таким чином, щоб внутрішні кути стін не збігалися з гранями. Пропущені блоки бетонують після досягнення раніше вкладеним бетоном міцності не менше 1,5 МПа.

В залежності від послідовності встановлення збірних елементів ємкісних споруд їх монтаж може бути виконаний роздільним, комплексним або комбінованим методом.

При роздільному методі елементи монтують послідовними потоками: спочатку всі стінові панелі, потім підколонники, колони, циркуляційні перегородки, після чого ригелі, балки та плити покриття.

При комплексному методі за одну проходку крану встановлюють всі елементи ємкісної споруди або її секції (осередки) - незалежно від видів конструкцій, що дозволяє по закінченні монтажу конструкцій на певній ділянці споруди вести наступні роботи - замонолічувати стики, бетонувати монолітні ділянки стін і т. ін.

При комбінованому методі частина збірних елементів, наприклад, стінові панелі, встановлюють роздільно, а подколонники, колони та інші - за одну проходку крану, тобто комплексно.

Монтаж конструкцій найчастіше здійснюється гусеничними або пневмоколісними кранами. Колони, балки, плити покриття по радіусах 3, 9, 15, 21, 27 м, як правило, монтуються зі стоянок у центральній частині днища. Конструкції по радіусу 33 м і панелі стін монтуються при русі крану з зовнішньої сторони резервуара. Послідовність монтажу конструктивних елементів і напрямок руху крана приводяться на рис. 3.24.

Рис.3.24. Схема монтажу циліндричного резервуара; 1 - колони; 2 - проїзди для крана; 3 - плити перекриття; 4 - монтажний кран; 5 - стінова панель; I - IV - послідовність монтажу.

Змонтовані колони розкріплюють розчалками на хомутах, що кріпляться до монтажних петель фундаментів і переносних залізобетонних блоків масою 4…5 т. Плити і балки встановлюють за допомогою переносних риштувань і приставних драбин. Панелі стін тимчасово кріплять гнучкими в’язами і розпірками-підкосами. Стінові панелі скріплюються одна з одною зварюванням випусків арматури, після чого виконують бетонування вертикальних швів

Рекомендується застосовувати комплексний монтаж із розкріпленням колон балками та плитами покриття по осередках резервуара.

Після монтажу збірних елементів і забивання стиків виконується навивка на стінки кільцевої арматури, її натягнення за допомогою спеціальної навивальної машини. При цьому обтискують стінки, а також днище та покриття. Крім того, необхідно посилене обтиснення нижньої і верхньої зони бічних стінок в місцях прилягання їх до днища та покриття. Кільцева арматура навивається арматурно-навивальними машинами АНМ-5 після досягнення бетоном вертикальних стиків стінових панелей не менше 70% проектної міцності. Внутрішню поверхню резервуару, а в процесі навивки і зовнішню поверхню торкретують цементно-піщаним розчином складу 1:2…1:3 за допомогою цемент-гармат прошарками товщиною 10...15 мм.

До засипання ґрунтом резервуари підлягають гідравлічним і попереднім технологічним випробуванням. Гідравлічні випробування проводять для перевірки резервуара на міцність та водонепроникність. Попередні технологічні випробування встановлюють розмір втрат і герметичність резервуара.

Розробка ґрунтів у котлованах провадиться, як правило, екскаваторами-драглайнами, зворотними та прямими лопатами. Тип застосовуваних екскаваторів залежить від ґрунтових умов і схем розробки котловану. У вологих і мокрих ґрунтах краще застосовувати екскаватори-драглайни або зворотні лопати, а в сухих - екскаватори з будь-яким навісним обладнанням . Розробку ґрунту до проектних позначок після екскаваторів найкраще виконувати з використанням засобів малої механізації. Для цього застосовують екскаватори-планувальники, за допомогою яких можна виконувати планування укосів і горизонтальних поверхонь, зачищення недоробленої частини ґрунту, розробку, планування, вирівнювання ґрунту в стиснених умовах та інші операції. Дуже ефективним і перспективним устаткуванням для зачисних і планувальних робіт у котлованах є шнековий планувальник.

Монтажні схеми і розстановка кранів у значній мірі залежать від розмірів у плані і глибини споруд, що зводяться. Наприклад, при зведенні вузьких споруд у котлованах глибиною до 6 м крани для подачі бетонної суміші, збірних конструкцій та інших матеріалів встановлюють за межами котловану. При будівництві широких споруд у глибоких котлованах влаштовують з'їзди і виїзди для кранів і транспортних машин на підошву споруди. При глибині котлованів 10...12 м на їх укосах влаштовують берми із з'їздами і виїздами для підйомно-транспортних засобів. Ширину берм приймають, виходячи з розташування на них кранів за умови руху автотранспорту по шляхах поза котлованом. Але іноді розміри берм збільшують для пересування по них автотранспорту.

В залежності від розмірів споруди, маси збірних елементів і прийнятої схеми виробництва робіт кран іноді встановлюють безпосередньо на бетонну підготовку або залізобетонне днище. При цьому бетон або збірні елементи доставляють автотранспортом на дно котловану, а потім краном подають до місця вкладання, що є одним із найраціональніших рішень, тому що дозволяє найбільш повно використовувати вантажопідйомність крана при мінімальному вильоті стріли. Якщо таке рішення неможливе, кран розташовують на дні котловану за межами габаритів споруди з одного її боку. При ширині прямокутної споруди більше 24 м і великій масі збірних елементів крани потрібно розташовувати на дні котловану з двох боків споруди. Слід враховувати, що при виборі схеми розташування кранів на дні за межами габаритів споруди, збільшуються обсяги земляних робіт, а також периметр систем водовідливу або водопониження, що у свою чергу призводить до загального подорожчання будівництва.

При будівництві заглиблених ємкостей у відкритих котлованах можлива така схема виробництва робіт, коли один кран розташовують на дні котловану, а інший - на поверхні біля бровки укосу. У цьому випадку доставлену автотранспортом бетонну суміш, збірні елементи й інші матеріали краном, розташованим на поверхні, подають на майданчик біля крана, що знаходиться на дні котловану, для наступного подавання їх до місця вкладання.

Після зведення споруд у відкритих котлованах виконують зворотне засипання пазух між спорудами і укосами котловану, а також з'їздів і виїздів. Зворотне засипання, як правило, виконують із використанням вийнятого з котловану ґрунту. При цьому для забезпечення механізованого засипання й ущільнення ґрунту в пазухах припускається збільшення розмірів котлованів і траншей у межах, необхідних для безперешкодної роботи машин, що розрівнюють і ущільнюють. Велике значення має якісне ущільнення ґрунту в пазухах котлованів, у місцях розташування трубопроводів, а також у місцях влаштування різноманітних прибудов, розташованих на ділянках, де зроблене зворотне засипання. Іноді необхідно застосовувати для засипання пазух привізний пісок і щебінь.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Зведення підземних споруд.	\|	Технологія зведення будівель із збірних конструкцій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.