Директивна і недирективна ігротерапія

Директивна (спрямовуюча) ігротерапія припускає виконання ігротерапевтом функцій інтерпретації і ретрансляції дитині символічного значення дитячої гри, явна участь дорослої в грі дитини з метою актуалізації в символічній ігровій формі несвідомих тенденцій і їх програвання в напрямку соціально прийнятних стандартів і норм.

У спрямовуючій ігротерапії дорослий — центральна особа — бере на себе функції організатора гри, інтерпретації її символічного значення. Прикладом директивної терапії можна вважати полегшуючу психотерапію Леві. Для такого підходу характерні наперед розроблені плани гри, чіткий розподіл ролей, з'ясування всіх конфліктних ситуацій. Дитині пропонується в ігровому вигляді декілька можливих варіантів вирішення проблеми. В результаті гри відбувається усвідомлення дитиною себе і своїх конфліктів.

Недирективна (неспрямовуюча) ігротерапія веде лінію на вільну гру як засіб самовираження дитини, дозволяючи одночасно успішно вирішувати три важливі коректувальні задачі:

1. Розширення репертуару самовираження дитини.

2.Досягнення емоційної стійкості і саморегуляції.

3.Корекція відносин в системі «дитина — дорослий»

В неспрямовуючій ігротерапії на передній план виходять ідеї корекції особи дитини шляхом формування адекватної системи стосунків між дитиною і дорослим, дитиною і однолітком, системи конгруентної комунікації.

Психотерапевт не втручається в спонтанну гру дітей, не інтерпретує її, а створює самою грою атмосферу тепла, безпеки, безумовного прийн6яття думок і відчуттів клієнта. Ігрова терапія застосовується у дії на дітей з невротичними розладами, емоційно напружених, пригнічуючих свої відчуття.

Мета гри в недирективному підході — допомогти дитині усвідомити саму себе, свої переваги і недоліки, труднощі та успіхи. Існують наступні принципи такої ігротерапії:

—невимушені дружні стосунки з дитиною;

—ігротерапевт приймає дитину такою, якою вона є;

—ігротерапевт намагається досягнути того, щоб дитина говорила про свої відчуття та почуття якомога відвертіше і розкуто;

—ігротерапевт повинен в найкоротший час зрозуміти почуття дитини і спробувати звернути її увагу на себе саму;

—дитина — господар становища;

—не можна ні квапити, ні уповільнювати ігровий процес;

—терапевт вводить лише ті обмеження, які пов’язують те, що відбувається під час гри з реальним життям;

—терапевт— дзеркало, в якому дитина бачить себе.

Виділяють два рівні участі ігротерапевта в корекційному процесі: пасивний і активний.

Пасивна участь ігротерапевта:

- Безумовне прийняття клієнта ігротерапевтом.

- Встановлення довіри між ними.

- Підлаштування ігротерапевтичного процесу до дитини.

- Не прискорення цього процесу.

Активна участь ігротерапевта:

- Формування стосунків.

- Рефлексія власних відчуттів.

- Внесення певних обмежень і заборон.

Останнє особливо важливе, оскільки ця система обмежень необхідна, щоб забезпечити дитині максимальну свободу. Адже крім наперед обумовлених заборон вона не піддається ніяким обмеженням. Перш за все дитині забороняється завдавати шкоди іншим дітям і собі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
СТАДІЇ ПРОЦЕСУ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ, ЦЕНТРОВАНОЇ НА ДИТИНІ	\|	Індивідуальна і групова ігротерапія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.