Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Галицко-Волынское княжество

Зміст Вступ Галицько-Волинське князівство Ярослав Осмомисл Висновок Використана література Вступ Інші надзвичайно важливі зміни відбувалися на Південно-ЗахіднійУкраїні — в Галицькому та Волинському князівствах. Коли якась із старихкиївських земель і могла кинути виклик зростаючій могутності російськогоПівнічного Сходу, тобто Суздалеві, Володимиру й ще не опереній Москві, тоними були Галицьке та Волинське князівства на південному заході.Грушевський вважав ці два князівства найбезпосереднішими спадкоємцямиполітичної та культурної традиції Києва. Інший видатний український історик— Томашівський — назвав Галицько-Волинське князівство першою безперечноукраїнською державою, оскільки у XIII ст., в апогеї своєї могутності, ціоб'єднані князівства охоплювали 90 % населення, котре проживало в межахнинішніх кордонів України. Князівства ці були важливими і в іншихвідношеннях. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, вони зсамого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та поляками,що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були такожважливим культурним рубежем. Вони виступали або як найсхідніший форпосткатолицького Заходу, або ж як найзахідніший — православного Сходу. Галицько-Волинське князівство Розташовану в східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важливих річокДністра й Пруту, що впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселялиплемена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона широким кордономмежувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібамита білими хорватами. На схід від Волині лежало Київське князівство. ЯкщоГаличина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися загресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волинібули литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдалерозташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливоГаличина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливихторгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовищасолі — товару, від якого залежала вся Русь. У 980—990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волиньі приєднав їх до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, щозгодом стало величною столицею цих земель. У Галичині політичний центркнязівства перемістився з Перемишля до міста Галича біля карпатськихсоляних копалень. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїмнаступником, оскільки вони належали до їхніх особистих володінь. Томупершими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого.Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід відВолодимира Мономаха. Часто об'єднувані для зручності в історичних дослідженнях Галичина іВолинь у XII—XIII ст. були цілком різними князівствами. Чи не найбільшвражаюча відмінність між ними — у природі верхівки кожного князівства.Галицькі бояри були найбільш свавільними, багатими й могутніми на всіхруських землях. Вплив цієї аристократії був настільки всепроникним, щоГаличину часто вважають ідеальним зразком олігархічного правління на Русі,який поряд із республіканським Новгородом та абсолютистськими Володимиром іМосквою являв собою третій різновид політичного устрою Київської держави.На думку радянських учених, винятково велика влада галицьких бояр значноюмірою пояснюється Їхнім походженням. На відміну від бояр в іншихкнязівствах, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицькааристократія, очевидно, розвинулася насамперед із місцевої племінної знаті.І свої маєтки вона дістала не від князя, як це водилося, а узурпувавшиобщинні землі. Прийшовши сюди, перші Рюриковичі наштовхнулися нааристократію, що вже добре вкорінилася й була готова обстоювати власніінтереси. Інші історики вказують на те, що завдяки відносно стабільномуправлінню Ростиславичів протягом чотирьох поколінь бояри мали досить часу йможливостей, щоб стати на ноги. Крім того, багато з них торгували сіллю, щозабезпечувало добрі прибутки і зміцнювало їхнє й без того стабільнеекономічне становище. Внаслідок цього найбагатші бояри могли дозволити собіутримувати власні бойові дружини з дрібніших феодалів. Нарешті, черезвіддаленість Галичини від Києва великому князеві важко було втручатися вмісцеві події, тоді як сусідство з Польщею та Угорщиною не лише давалозразок панування аристократії, але й можливість звертатися до чужинців подопомогу проти князів. Зате бояри Волинського князівства на відміну від галицьких були вилитіна більш традиційний штиб. Більшість із них прийшли в ці землі у складідружин своїх князів, що часто призначалися чи знімалися за волею Києва,який завдяки незначній віддаленості справляв більший політичний вплив на цекнязівство, ніж на Галицьке. Бояри ці отримували земельні володіння заслужбу князеві. Волинська знать залежала від княжої щедрості й томувиявляла йому відносно більшу відданість і підтримку. Власне, з цієїпричини об'єднати обидва князівства змогли саме волинські князі, а негалицькі. Галицькі Ростиславичі. З усіх князівств на території сучасної Українипершою відокремилася від Києва Галичина. Використовуючи всі засоби — якчесні, так і нечесні, хитрому князеві Володимирку (1123—1153) вдалосяпідпорядкувати своїй владі все князівство і згодом успішно протистоятинамаганням великих князів київських впливати на розвиток подій у Галичині.Спираючись на це досягнення, його обдарований син Ярослав Осмомисл(1153—1187), тобто «людина, що має вісім відчуттів», розширив кордоникнязівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові. Забезпечуючи собімир і процвітання, Ярослав підтримував дружні стосунки з угорцями таФрідріхом 1 Барбароссою з Німеччини. Про славу й авторитет, які мав князьна Русі, говориться в похвалі йому із «Слова о полку Ігоревім»: «ГалицькийОсмомисле Ярославеі Високо сидиш ти на своїм златокованім столі, підпергори угорськії своїми залізними полками, заступив королеві путь...» Зпіднесенням Галичини процвітали і її бояри. За Ярославового правління вонистали настільки впливовими, що примусили князя, який перебував у апогеїмогутності, зректися своєї другої жінки Анастасії і згодом спалили її навогнищі. По смерті Ярослава почався хаос. Його син Володимир (1187—1198),останній із династії Ростиславичів, за словами літописця, «думи не любив ізмужами своїми». Незабаром бояри повстали проти нього, змусивши йогорятуватися в Угорщині. Угорський король Андрій обіцяв повернути Володимирана престол, але, прийшовши -у Галичину, проголосив цю землю своєю. Колипроти чужинців почали вибухати народні повстання, Володимир помирився збоярами й вигнав мадярів. До чого ж привели всі ці роки сутичок іспустошення? Хоч Володимир урешті знову сів на престол, він став залежативід бояр більше, ніж будь-коли. Цей прикрий епізод став типовим, що частоповторювався протягом наступних 50 років: сильний князь об'єднує землі;бояри, побоюючись втрати своїх привілеїв, звертаються до його слабшихнаступників, тим часом даючи чужоземним країнам привід для втручання; потімнастає хаос, що триває, доки на арені не з'являється інший сильний князь іне опановує ситуацією. Галицько-волинські Романовичі. Хоч піднесення Галичини переконливосвідчило про зростаюче значення окраїн, її союз із Волинню обіцяв принестище вагоміші, навіть епохальні наслідки для всієї Східної Європи. Людиною,що здійснила таке об'єднання, був волинський князь Роман Мстиславич(1173—1205). Із самої юності він поринув у політичну боротьбу. В 1168 р.,коли його батько, волинський князь Мстислав, змагався із суздальськимкнязем Андрієм Боголюбським за київський стіл на півдні, Роман бувзапрошений князювати у Новгороді, щоб захистити місто від агресивнихзазіхань Суздалі на півночі. У 1173 р., після смерті батька, Роман сів наволинський стіл, відновивши розпорошені й занедбані маєтки свого роду. В1188 р. галицькі бояри запросили його князювати, але зробити це йомуперешкодили суперники й вороже настроєні боярські угруповання. Лише у 1199р. він зміг повернутися в Галичину та об'єднати її з Волинню, створивши наполітичній карті Східної Європи нову величну державу на чолі з енергійним,діяльним і талановитим князем. У внутрішній політиці Роман зосередив увагу на зміцненні княжої влади,тобто ослабленні бояр, багато з яких він відправив у заслання чи стратив.Його улюбленим прислів'ям було «Не вбивши бджіл, не поласуєш медом». Як і вінших країнах Європи, союзниками князя в боротьбі з олігархією виступалиміщани та дрібні бояри. Проте найбільшу славу Романові принесли його успіхив зовнішній політиці. В 1203 р., об'єднавши Волинь із Галичиною, він завдаєпоразки своїм суперникам із Суздаля й оволодіває Києвом. Відтак під владуодного князя потрапили всі, за винятком Чернігівського, українськікнязівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Здавалося, от-от має відбутися об'єднання всіх колишніх київських земель, що складаютьтериторію сучасної України. Враховуючи те, наскільки князь Роман наблизивсядо здійснення цієї мети, сучасні українські історики відводять йому у своїхдослідженнях особливе місце. Щоб захистити українські князівства, Роман провів ряд нечуваноуспішних походів на половців, разом із тим він заглибився далеко на північу польські та литовські землі. Прагнення розширити межі своїх і без тоговеличезних володінь стало причиною його смерті. В 1205 р., йдучи польськимиземлями, Роман потрапив у засідку й загинув. Територіальне об'єднання, якевін створив, протрималося всього шість років — занадто короткий час, щоб ізнього могло викристалізуватися якесь стійке політичне ціле. І все жсучасники Романа на визнання його видатних досягнень називали його«Великим» і «повелителем усієї Русі». Незабаром після смерті князя Романа знову розгорілися чвари міжкнязями, боярські інтриги, посилилося чужоземне втручання — ці три вічнихнещастя, які врешті-решт розвалили державу, що він так невтомно її будував.Його синам Данилу було всього чотири, а Василькові — два роки, й галицькібояри прогнали їх разом із їхньою вольовою матір'ю, княгинею Анною.Натомість вони покликали трьох Ігоровичів, синів героя «Слова о полкуІгоревім». Для багатьох бояр це стало фатальною помилкою. Не бажаючиділитися владою з олігархією, Ігоровичі знищили близько 500 бояр, поки й їхнарешті не вигнали (пізніше галицька знать помстилася їм, схопивши йповісивши всіх трьох Ігоровичів). Потім бояри вчинили нечуване —у 1213 р.вони обрали зі свого середовища князем Владислава Кормильчича.Скориставшись обуренням цими зухвалими діями, польські та угорські феодали,начебто захищаючи права Данила та Василька, захопили Галичину й розділилиїї між собою. За таких обставин молоді Данило та Василько почали «збиратидокупи» землі, якими колись володів їхній батько. Насамперед Данилоутвердився на Волині (1221), де його династія й далі користуваласяприхильністю як у знаті, так і у простого люду. Лише у 1238 р. він змігповернути собі Галич і частину Галичини. Наступного року Данило здобув Київі послав свого тисяцького Дмитра захищати місто від монголотатар. Тільки у1245 р., після рішучої перемоги у битві під Ярославом, він остаточнопідкорив собі всю Галичину. Таким чином 40 років знадобилося князевіДанилу, щоб повернути володіння батька. Ярослав Осмомисл 113 років відділяють смерть могутнього князя Ярослава Мудрого (1054р.), який завершив об'єднання величезної Київської держави, від смертикнязя Ростислава 1, його правнука (1167 р.), останнього авторитетного«патріярха» серед князів. За цей час оформився розклад Київської державина ряд окремих земель. Принцип сепаратизму переміг прагнення творити єдинудержаву з централізованою владою. З усіх князівств на території сучасноїУкраїни першою відокремилася від Києва Галичина. Галицько-Волинська земля відокремилася не внаслідок розпаду Київськоїдержави. Залюднена з Х ст. дулібами, тиверцями, білими (карпатськими)хорватами, вона ввійшла до складу Київської держави, після того, як рядомпоходів Володимир приєднав Перемишль та ївші міста. Можливо, що зазаповітом Ярослава Галицька земля була приділена онукові його Ростиславові,але цей останній рано номер, і лише 1084 року Ростиславові сини — Рюрик, Володар та Василько — заволоділи Галицькоюземлею, багатою головним чином завдяки підкарпатським джерелам соли. Розташовану в східних передгір'ях Карпат, у верхів'ях важливих річокДністра й Пруту, що впадають у Чорне море, Галичину спочатку заселялиплемена дулібів, тиверців та білих хорватів. На сході вона широким кордономмежувала з розлогими й лісистими рівнинами Волині, також заселеної дулібамита білими хорватами. На схід від Волині лежало Київське князівство. ЯкщоГаличина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися загресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волинібули литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдалерозташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливоГаличина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливихторгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовищасолі — товару, від якого залежала вся Русь. У літописах згадується сіль в околицях Коломиї, на шляху до Жидачева(Зудеча), в Старій Солі. Можливо, видобували її також в інших місцях івисилали до західніх земель та Києва. Значення підкарпатських солянихджерел вростало в господарстві Київської Руси після того, як кочовикиперетяли шлях до Чорного моря. Крім того багато важило для багатства країните, що через Підкарпаття пролягали торговельні шляхи на захід. Це робилоГалицько-Волинську Україну одною з головних ланок європейської торгівлі тихчасів. Головну увагу Ростиславичі спрямовували на захист своїх володінь відсусідів — угрів, поляків, а року 1099 — від Святополка П Київського.Розмірний спокій використали вони для колонізації південних земельпеченігами, торками: так, у XI ст. колонізовано середнє Подністров'я,Пониззя. В XI ст. покладено підвалини дальшого незалежного існуванняГаличини під проводом власної династії. Після смерти Володаря та Василькаїх князівства поділено між їхніми синами, але незабаром об'єднав їхВолодарів син, Володимир. Тільки частина із Звенигородом залишилася йогобратаничеві Іванові Ростиславичу. Використовуючи всі засоби — як чесні, так і нечесні, хитрому князевіВолодимирку (1123—1153) вдалося підпорядкувати своїй владі все князівство ізгодом успішно протистояти намаганням великих князів київських впливати нарозвиток подій у Галичині. Спираючись на це досягнення, його обдарованийсин Ярослав Осмомисл (1153—1187), тобто «людина, що має вісім відчуттів»,розширив кордони князівства аж до гирла Дністра, що у теперішній Молдові.Забезпечуючи собі мир і процвітання, Ярослав підтримував дружні стосунки зугорцями та Фрідріхом 1 Барбароссою з Німеччини. Ярослав Осмомисл, одержавши від батька велику територію Галичини,поширив її, колонізуючи Дністер, і посідання його доходили аж до Дунаю. Вінпідтримував добрі відносини з Угорщиною, Німеччиною. 1165 року він визнавзалежність від Фрідріха 1 Барбароси. Найбільшої могутності Галицьке князівство досяг-о за часу правлінняВолодимиркового сина Ярослава Осмомисла, батька оспіваної у „Слові о полкуІгоревім" Ярославни. Його володіння сягали вздовж Дністра досить далеко напівдень; навіть землі в нижній течії Пруту й Дунаю опинились у певнійзалежності від Галича. Зростало значення Дністра у міжнародній торгівлі,що, в свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства. Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені,підтримував дипломатичні взаємини не лише з сусідами, а й із Візантією,Священною Римською імперією. З щирим подивом говориться про Ярослава у„Слові о полку Ігоревім": Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підпер гори Угорські своїми залізними полками... З піднесенням Галичини процвітали і її бояри. За Ярославовогоправління вони стали настільки впливовими, що примусили князя, якийперебував у апогеї могутності, зректися своєї другої жінки Анастасії ізгодом спалили її на вогнищі. Але цей могутній князь примушений був не тільки рахуватися з бажаннямбоярства, але й поступатися перед ним. Це виявилося, зокрема, в йогородинній трагедії. Одружений батьком з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукого,Ярослав покинув її і взяв собі, як нешлюбну жінку, Настасю із знатногобоярського роду Чагрових. Це викликало незадоволення групи бояр, які, недобившися від нього розлуки з Настасею, оголосили її чарівницею й спалили в1170 році. Він не міг врятувати її. Ярославів заповіт — передати синові їїОлегові Галич, був після його смерти порушений. Галичиною заволодів син відправної дружини, Володимир П. По смерті Ярослава почався хаос. Його син Володимир (1187—1198),останній із династії Ростиславичів, за словами літописця, «думи не любив ізмужами своїми». Незабаром бояри повстали проти нього, змусивши йогорятуватися в Угорщині. Угорський король Андрій обіцяв повернути Володимирана престол, але, прийшовши у Галичину, проголосив цю землю своєю. Колипроти чужинців почали вибухати народні повстання, Володимир помирився збоярами й вигнав мадярів. До чого ж привели всі ці роки сутичок іспустошення? Хоч Володимир урешті знову сів на престол, він став залежативід бояр більше, ніж будь-коли. Цей прикрий епізод став типовим, що частоповторювався протягом наступних 50 років: сильний князь об'єднує землі;бояри, побоюючись втрати своїх привілеїв, звертаються до його слабшихнаступників, тим часом даючи чужоземним країнам привід для втручання; потімнастає хаос, що триває, доки на арені не з'являється інший сильний князь іне опановує ситуацією. Протягом ста років після занепаду Києва Галицько-волинське князівствослугувало опорою української державності. У цій ролі обидва князівстваперейняли велику частку київської спадщини й водночас запобігали захопленнюзахідноукраїнських земель Польщею. Тим самим у переламний момент історіївони зберегли в українців, чи русинів, як їх тепер називали, почуттякультурної та політичної ідентичності. Чималу роль у цьому відіграв славнийкнязь Галицько-Волинського князівства Ярослав Осмомисл. Висновок Таким чином, фактично Галицько-Волинське держава, це друга велика державана українській землі, збудована українськими руками, яка зуміла об’єднатибіля себе більшу частину української етнографічної території свого часу,фактично в половині ХIV ст. перестала існувати. Але півтора століття їїіснування не проминули безслідно як для подальшої долі українського народу,так і його культури. Власне ця держава, на думку багатьох вчених, зберегласамобутність України перед передчасним опануванням і асиміляцією з бокуПольщі.Галицько-Волинська держава, перейнявши культурно-національні традиціїКиївської Русі, свою політичну й соціальну революцію розвивала під сильнимвпливом тих відносин, які існували в тогочасній Центральній Європі. Використана література: 1. Орест Субтельний. Історія України. – К., 1996. 2. Наталія Полонська-Василенко : Історія України. – К., 1993.Крип’якевич І. та ін. Історія України. – Львів: “Фенікс”, 1994.



Переглядів: 476

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ред.] Зовнішні відносини | Дії УПА в роки ВВВ і в післявоєнний період

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.01 сек.