• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 15. ЛЕКСИКОГРАФІЯ

План

1. Предмет лексикографії.

2. Загальна характеристика словників.

3. Типи словників.

4. Список словників.

Література

1. Мацько Л. І., Мацько О. М., Сидоренко О. М. Українська мова. – К., 1998. – С. 126-129.

2. Сучасна українська літературна мова / М. Я. Плющ, С. П. Бевзенко та ін. – К., 2000. – С. 141-144.

3. Сучасна українська мова / О. Д. Пономарів, В. В. Різун, Л. Ю. Шевченко та ін. – К., 1991. – С. 125-152.

4. Українська мова / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, Л. О. Кадомцева, П. П. Кононенко – К., 1995. – С. 64-68.

5. Українська мова : Енциклопедія. – К., 2000. – С. 274-281.

Предмет лексикографії

Лексикографія – розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами укладення словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу.

Як науково-прикладний розділ мовознавчої науки лексикографія тісно пов’язана з усіма іншими розділами, а передусім – із лексикологією.

Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, що спочатку здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачних написів на полях і в тексті рукописних книг.

Загальна характеристика словників

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом вивчення мови, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Видатний поет і вчений М. Рильський, підкреслюючи важливість словників, писав:

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Існують спеціальні словники понятійно-довідкового характеру –енциклопедичні та словники власне мовні – лінгвістичні (або філологічні). В енциклопедичних словниках пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У них можна знайти лаконічні відомості про різні країни, народи, мови, визначні події, про видатних політичних діячів, учених, письменників, митців. Ці словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. В енциклопедичних словниках уміщують також ілюстрації (фотографії, малюнки, репродукції), картографічні матеріали, статистичні, хронологічні таблиці та ін. Відомі, наприклад, такі енциклопедичні словники, як “Українська радянська енциклопедія” (у 12 т. К., 1977–1985); “Енциклопедія українознавства” (Львів, 1993–1994, 1 – 4-й томи на літери А–М); “Енциклопедія українознавства” (у 3-х т. К., 1994–1995); “Українська літературна енциклопедія” (К., 1988. Т. 1; К., 1990. Т. 2); “Українська мова: Енциклопедія” (К., 2000) та ін.

У лінгвістичних словниках об’єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні та перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, міжслівних зв’язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні, омонімічні), діалектні, історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фразеологічні, орфографічні, орфоепічні, словотворчі, словники труднощів).

У перекладних лінгвістичних словниках представлені переклади слів та фразеологізмів з однієї мови іншою. Найпоширеніші – двомовні перекладні словники, хоч є й багатомовні. У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов із урахуванням семантичної структури того слова, що перекладається (однозначне, багатозначне), а також особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлумачні словники, у яких пояснюється значення слів, подаються їх основні мовні характеристики – граматичні ознаки, наголос, написання, розкриваються стилістичні можливості та деякі особливості сполучуваності з іншими словами. Різновидами тлумачних словників є також словники іншомовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового та стилістичного вживання слів.

У словниках іншомовних слів уміщуються слова, запозичені з різних мов. До слова подається інформація, з якої мови воно походить або які компоненти використані для його творення, та, що найголовніше, пояснюється значення цього слова.

Близькими до словників іншомовних слів є спеціальні, або термінологічні словники, що містять визначення слова-терміна та відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації та пояснення слів, уживаних письменником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикладами, які розкривають особливості індивідуального слововживання в художньому мовленні.

У діалектних словниках зібрана лексика територіальних діалектів, з’ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Ці словники бувають загальнодіалектними та регіональними.

У словниках синонімів, антонімів, омонімів, паронімів розкриваються змістові та стилістичні зв’язки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своєрідні значення й відтінки значень.

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словники – орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововжитку тощо.

Орфографічні словники подають нормативне написання слів, мають велике значення для розвитку культури писемного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про літературну вимову та наголос слів, допомагають удосконаленню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється походження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Крім названих, відомі й інші словники, що теж мають важливе теоретичне і практичне значення для вивчення лексичного та фразеологічного складу мови (історичні, топонімічні, частотні, морфемні, власних імен і прізвищ та ін.).

За розташуванням слів словники поділяються на алфавітні та гніздові. Різновидом алфавітних словників є так звані зворотні (інверсійні) словники, у яких слова подаються в алфавітному порядку їх кінцевих літер. У гніздових словниках фіксуються гнізда споріднених слів за алфавітним порядком первинного слова й усіх похідних у кожній словниковій статті.

Типи словників

Перекладні словники

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням і поглибленням наукового, мовного опрацювання.

1948 р. вийшов “Російсько-український словник” за редакцією М. Я. Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, ураховані різні значення слів, їх стилістичні варіанти. 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями та доповненнями, а в 1961 р. – третє.

Новий “Російсько-український словник” (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені статті – за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значеннєву структуру слова, ураховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переважно мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний “Українсько-російський словник”, укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та виданий у 1953–1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови.

Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1962); “Російсько-український і українсько-російський словник” цих же укладачів (1984); “Українсько-російський словник” за редакцією В. С. Ільїна (1964); “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник (1975). Перевидано “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника та “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник.

Останнім часом побачили світ “Новий російсько-український словник-довідник” С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленка, К. В. Ленець та Л. О. Пустовіт (1996); “Українсько-російський та російсько-український словник. Відмінна лексика” О. П. Шевченко (1997); “Російсько-український словник: Найуживаніші слова і вислови” Н. Непийводи (2000).

Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики – “Русско-украинский словарь юридических терминов” (К., 1985); “Російсько-український словник соціально-економічної термінології” Воробйової С. А. і Молодід Т. К. (К., 1976); “Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки” Й. Ф. Андерша, С. А. Воробйової, М. В. Кравченко та ін. (К., 1994); “Російсько-український словник для ділових людей” О. О. Тараненка і В. М. Брицина (К., 1992) та ін.

Вийшли у світ термінологічні словники мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. 1985 р. вийшов друком “Словник лінгвістичних термінів” Д. І. Ганича та І. С. Олійника, у якому до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники, а далі витлумачується значення терміна. 1999 р. вийшов “Російсько-український та українсько-російський тлумачний словник” за редакцією Л. Г. Савченко (Харків).

Крім російсько-українських та українсько-російських, видано також двомовні й багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них “Англо-український словник” М. Л. Подвезька та ін. (1996), “Українсько-англійський словник” за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1982, 1984), “Німецько-український словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1978, 1986), “Українсько-німецький словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1983, 1989), “Німецько-український та українсько-німецький словник” Л. І. Сергєєвої, Є. Г. Лисенко, В. М. Колісник (1997), “Німецько-українсько-російський словник” Е. І. Лисенко та Л. І. Сергєєвої (1998), “Французько-український та українсько-французький словник” В. Б. Бурбело та ін. (1994, 1997), “Українсько-французький словник” Г. Г. Крючкова, І. В. Вєдіної та ін. (1995), “Українсько-французький словник” за редакцією К. М. Тищенка (1986, 1994), “Польсько-український словник” у двох томах – головний редактор Л. Л. Гумецька (1958–1960), “Чесько-український словник” у двох томах Й. Ф. Андерша та ін. (1988–1989), “Словацько-український словник” П. Бурганича (1985) “Болгарсько-український словник” І. А. Стоянова та ін. (1988), “Українсько-чеський словник” у двох томах А. Куримського, Р. Шишкової та Н. Савицького (Прага, 1994–1996), “Англо-український словник” у двох томах М. Балли (1996).

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: “Українсько-латинсько-російський медичний словник” (1960), “Англо-українсько-російський словник з інформатики, програмування, обчислювальної техніки” А. Б. Барткова, О. Я Гринчишина та Я. Т. Гринчишина (1995), “Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський” В. Козирського і В. Шендеровського (1996) та ін.

Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну та глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Тлумачні словники

Протягом 1970–1980 рр. був виданий одинадцятитомний “Словник української мови” – перший тлумачний словник нашої мови (135 000 слів). 1998 року В. Яременко та О Сліпушко, спираючись на “Словник української мови”, видали “Новий тлумачний словник української мови” у чотирьох томах (42 000 слів). 2001 року вийшов “Великий тлумачний словник сучасної української мови” (автор, керівник проекту та головний редактор В. Т. Бусел), що містить 170 000 слів, у тому числі й ті, що увійшли в українську літературну мову протягом останнього десятиліття.

Для потреб школи створено “Короткий тлумачний словник української мови” (перше видання вийшло у 1978 р. за редакцією Л. Л. Гумецької, друге, перероблене і доповнене, – у 1988 р. за редакцією Д. Г. Гринчишина). У словнику близько 6 750 слів, які належать до найчастіше вживаних у періодичній пресі, науково-популярній та художній літературі.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників. Першим із них був двотомний “Словник мови Шевченка”, опублікований у 1964 р., – до 150-річчя від дня народження великого Кобзаря.

Колективом мовознавців Харківського університету укладено “Словник мови творів Г. Квітки-Основ’яненка”, що в трьох томах вийшов у Харкові 1978–1979 рр. Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова.

Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів. 1974 р. побачив світ “Словник іншомовних слів” за редакцією акад. О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, уживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 р. вийшло друге видання цього словника. 2000 р. у серії “Словники України” вийшов “Словник іншомовних слів” С. М. Морозова та Л. М. Шкарапути, того ж року видано “Словник іншомовних слів” Л. О. Пустовіт та ін. (23 000 слів і термінологічних словосполучень).

Етимологічні словники

Етимологічні словники дають характеристику найдавнішого звукового складу слова, тлумачать походження і зміну значень слів на основі зіставлень зі словами спільного кореня інших мов.

Великим здобутком української лексикографії є створення “Етимологічного словника української мови”. 1982 р. вийшов у світ перший, 1985 р.– другий, а 1989 р.– третій том цього семитомного словника, який укладають учені Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України.

У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX та XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов.

У Канаді з 1962 р. почав видаватися етимологічний словник української мови Я. Рудницького.

Протягом 1977–1978 рр. видано двотомний “Словник староукраїнської мови (XIV–XV ст.)”, підготовлений колективом мовознавців Інституту суспільних наук АН України у Львові. Словник охоплює матеріали пам’яток української мови в початковий період її розвитку і, звичайно, містить важливу інформацію про історичні особливості становлення форм і семантики слів.

Читайте також:

1. Вступ. Фонетика і фонологія. Орфоепія. Графіка й орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія.

Переглядів: 2761