• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Психолого-педагогічні вимоги до проведення лекції у вищій школі

1. Лекція як форма організації навчального заняття використовується у вищих навчальних закладах для вивчення різних предметів. Будується вона на основі інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пі­знавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов’язаний вивчити основи лекційної майстерності, тобто оволодіти загальною грамотою цієї справи, щоб досягти в ньому досконалості. Необхідно свідомо засвоїти попередній лекційний досвід і зрозуміти особливу природу лекції, її закони і можливості.

За своєю дидактичною сутністю лекція виступає і як організаційна форма навчання - «специфічний спосіб взаємодії викладача і студентів, у рамках якого реалізується різноманітний зміст і різні методи навчання», і як метод навчання - «монологічний виклад навчального матеріалу в систематичній і послідовній формі, сконцентрований в основному навколо фундаментальних проблем науки».

Лекція - найбільш економічний спосіб передачі й засвоєння навчальної інформації, тобто розумової культури поколінь, вміщеної в рамках педагогічних форм навчання.

Однією з особливостей лекції є можливість викладача викласти у логічно систематизованій формі великий обсяг навчальної інформації. При цьому подача наукових фактів сприяє активізації уваги, мислення студентів, збуджує інтерес і вну­трішню активність думки, створює умови для подальшого більш глибокого і са­мостійного вивчення начального матеріалу за підручником, посібником, тощо. Під час слухання лекції у студентів формулюється уміння слухати і усвідомлювати побачене і почуте, здійснювати такі важливі розумові операції як аналіз, синтез, порівняння тощо.

Лекція - основа для подальшої самостійної роботи. Вона справляє виховну і розвиваючу дію в процесі взаємодії викладача і студента, розвиває інтерес і любов до науки, творчі здібності, інтелектуальну й емоційно-вольову сферу особистості, сприйняття, пам'ять.

Основна дидактична мета лекції - забезпечення орієнтованої основи для подальшого засвоєння навчального матеріалу. В лекції є певні слабкі сторони, які обмежують її можливості в управлінні пізнавальною діяльністю студентів: відносно менша активність студентів, ніж в інших видах навчальних занять, неможливість індивідуального підходу в умовах масової аудиторії, складності зворотного зв'язку тощо. Однак, ці слабкі сторони компенсуються іншими формами навчання. У цілісній системі форм і методів навчальних занять лекції належить найважливіша роль, яка може бути реалізована тільки цією формою навчання. Лекція справляє глибокий виховний вплив на студентську аудиторію у плані змісту і фактом особистого спілкування аудиторії з лектором - ученим, педагогом [ 5, 27 ].

Можна визначити місце основних функцій сучасної вузівської лекції: методологічної, виховуючої, інформаційної (освітньої), розвиваючої, орієнтуючої й організуючої.

Методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію появи ідеї, закону, принципів, теорії пізнання явищ природи і суспільства, культури.

Виховуюча функція лекції дозволяє здійснити складне завдання формування особистості майбутнього вчителя, виховує в ньому переконливість і свідому активність. Необхідно відзначити нерозривний зв'язок виховної функції лекції з формуванням соціальної активності, оскільки передача узагальненого соціального досвіду, культури нероздільне від завдання спонукання слухача до діяльності, вчинку.

Інформативна (освітня) функція лекції дозволяє поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагати аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення». Найважливішу роль в лекції відіграє інформація - передача знань - і їх аналіз, що вимагає включення новітніх наукових даних, які оперативно відбивають процес розвитку наукової думки.

Розвиваюча функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи слухачів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

Орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему.

Організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей.

Методична (навчальна) проблемність передбачає постановку лекції питань, що дозволяють студентській аудиторії вести самостійний аналіз питань, відомих науці, але необхідних тим, хто навчається для усвідомлення процесу пізнавальної діяльності. Лектор спонукає тим самим аудиторію до самостійної розумової діяльності, спрямовує їх пізнавальну активність на основі матеріалу, невідомого ще слухачам.

Види лекцій. Існує декілька видів лекції як форми організації навчання, головними з яких можна вважати тематичні, серед них особливо виділяються вступна й заключна (підсумкова), оглядові й консультативні, читаються також лекційні спецкурси, а також настановча, поточна. Існують і інші за термінологією, але схожі за змістом та призначенням з вищенаведеними класифікації лекцій: вступна, конкретизації, інтеграції навчального матеріалу, тощо.

Тематична лекція - основний вид лекції для вищої школи. У ній всебічно й систематично розкривається програмовий матеріал, виділяються провідні аспекти вивчення кожної наукової проблеми, виявляються взаємозв'язки між окремими частинами лекційного курсу.

Вступна лекція висуває й обґрунтовує основні методологічні позиції, визначає предмет і метод науки яка вивчається, зв'язок теоретичного матеріалу з суспільною практикою, особистим досвідом студентів і їх майбутньою спеціальністю. Для вступноїлекції відбирають навчальний матеріал, який передбачає первинне ознайомлення з темами розділу, що будуть вивчатись на наступних за­няттях. Головне її завдання при цьому визначається необхідністю збудження ін­тересу до навчального матеріалу теми, розкриття існуючих взаємозв'язків між іншими темами та пояснення існуючої системності у знаннях.

Заключна або підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує одержані знання, підводить підсумки прочитаного курсу.

Оглядова лекція передбачає систематичний аналіз центральних наукових проблем курсу, які пов'язуються з практичним досвідом слухачів, завданнями професійної діяльності. Як правило, оглядові лекції з педагогіки читаються на випускних курсах. Оглядовалекція передбачає подачу навчальної інформації для поглиблен­ня одержаних знань, приведенню їх у певну систему. Така лекція проводиться в кінці вивчення кількох споріднених загальною ідеєю тем і є узагальнюючою. Оглядова лекція може бути призначена і для загального ознайомлення з певним навчальним матеріалом, який відповідно до програми не планується для достат­нього вивчення. Такі лекції створюють необхідні передумови для активізації са­мостійної роботи учнів для розширення та поглиблення своїх знань.

Консультативна лекція доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлюючи розділи курсу, що викликають серйозні труднощі при самостійному вивченні.

Настановча лекція проводяться перед семінарами, конференціями тощо. Основне її призначення визначається необхідністю окреслити коло питань, проблем, які необхідно опрацювати, висвітлити на наступних заняттях. Тут може по­яснюватись та обґрунтовуватись загальний план, структура проведення певної навчальної роботи, встановлюватись система окремих завдань (теоретичних, пра­ктичних), що необхідно виконати та зробити відповідні висновки.

Основною метою поточної лекції є розкриття та пояснення конкретної теми, яка має великий за обсягом і складну за змістом навчальну інформацію. Зміст такої лекції може визначатись на основі окремого предмету або на міжпредметній основі. При цьому її ще називають комплексною лекцією із використан­ням навчального матеріалу кількох предметів природничого циклу.

Лекція вступу готують студентів до творчого розв'язання навчально-пізнавальних задач. Вона визначає подальше відношення, інтерес слухачів до пред­мету, активізує їх розумову діяльність. Все це являється передумовою успіш­ного розв'язання наступних задач навчання [ 10, 33 ].

Дидактичною метою лекції конкретизації є поглиблене поелементне вивчення і засвоєння якого-небудь поняття, теорії. Вона характеризуються великою ємкістю. Тому ведучою функцією лекції конкретизації являється інформати­вна. Навчальний матеріал такої лекції подається інформаційним блоком, в який входить одне або декілька взаємозв'язаних понять.

На лекції інтеграції відбувається подальший розвиток перетворення одержаних знань, установлення зв'язків і відношень між їх елементами. Мета та­ких лекцій полягає у формуванні у студентів системи знань на основі усвідом­лення загальної закономірності, загального принципу, поступового переходу від часткових до більш широких узагальнень. Основна функція цієї лекцій є інтегративна, яка дозволяє із великої кількості одержаних знань виділяти тільки ті, на які падає основне змістовне і логічне навантаження та які є опорою для встановлення зв'язків між основними поняттями теми, курсу, предмету.

Узагальнююча лекція. Проводиться у заключенні розділу або теми, яка вивчається для закріплення отриманих слухачами знань. При цьому лектор знову виділяє загальні питання, широко використовує узагальнюючі таблиці, схеми, алгоритми, що дозволять включити засвоєні знання, уміння і навички в нові зв’язки і залежності, переводячи їх на більш високі рівні засвоєння, допомагаючи тим самим застосування отриманих знань, умінь і навичок в нестандартних і пошуково-творчих ситуаціях.

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку кожної пари протягом десяти хвилин по одному з питань теми, яка вивчається.

Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у слухачів. Викладач здійснює підбір необхідних кіно-відеоматеріалів по даній темі. Перед початком огляду до слухачів доводиться цільова установка, в ході огляду кіно-відеоматеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

Інструктивна лекція. Проводиться з метою організації самостійної наступної роботи слухачів по заглибленню, систематизації і узагальненню матеріалу, який вивчається на практичних, лабораторних заняттях. У ході лекції слухачі отримують методичні рекомендації по роботі з навчальною літературою, зі змістом теми, виконують інструктивні завдання.

Лекційні спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси студенти вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

Існує ще така класифікація лекцій на види:

- монолекція являє собою начитку матеріалу;

- лекція за принципом зворотного зв’язку поєднує пояснення з активним залученням слухачів;

- комбінована лекція – це читання лекції з демонстрацією дослідів, ілюстрованого, аудио- і відеоматеріалу;

- багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль;

- лекційний огляд матеріалу по тематичному циклу має підсумково-узагальнюючий характер;

- проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми, вона активізує особистий пошук слухачів.

Зміст лекції визначається навчальною програмою дисципліни. Всі факти, приклади, цифри, доводи, коментарі мають відповідати меті лекції і вести до розкриття її основних ідей. Фактичного матеріалу в лекції повинно бути порівняно небагато - рівно стільки, скільки необхідно для розуміння питання студентами. Весь фактичний матеріал повинен бути пронизаний узагальненнями, що надають лекції наукової переконливості й доказовості.

Викладений матеріал бажано чітко оформлювати у вигляді системи, яка краще запам'ятовується і допускає більш широке перенесення в нові ситуації. Усуваючи той чи інший навчальний матеріал із лекційного курсу, слід мотивувати це перед студентами і показати його місце у загальній системі. Необхідно виховувати у слухачів звичку орієнтуватися у вивченні предмета на навчальну програму.

Зробити лекцію повноцінною допомагають дидактичні принципи відбору і викладу матеріалу.

Перший принцип - науковість лекції. Викладач встановлює, які знання, наукові теорії, закони, правила він повинен повідомити слухачам; відбирає найбільш яскравий, виразний фактичний, матеріал, наочність для посилення емоційної насиченості лекції.

Другий принцип - доступність викладеного матеріалу. Науковість і доступність навчання - принципи, що завжди розглядаються разом і в єдності. Підвищення доступності веде до зниження науковості, а в більш широкому розумінні до неприпустимого зниження науковості, відставання від розвитку науки, економічного й соціокультурного розвитку. Навіть у вищій школі рівень підготовки слухачів вельми різний. Одним студентам достатньо для засвоєння матеріалу прослухати лекцію, записавши найбільш важливі положення і проглянувши наукові посібники, інші потребують додаткової уваги викладача, активного його сприяння в засвоєнні навчального матеріалу.

Третій принцип - наступність. Кожна лекція передбачає органічний зв'язок із попереднім матеріалом і точний вихід на наступний. При відборі й викладі вступних лекцій першокурсникам слід спиратися на одержані раніше знання і можливий досвід діяльності. Слід ураховувати, що виклад лекційного матеріалу в цілком закінченій формі (всі проблеми вирішені, все цілком зрозуміло, немає питань) погіршує його запам'ятовування, у той час як деяка неясність, недомовленість викликає пізнавальний інтерес.

Четвертий принцип - історичність: викладений матеріал повинен співвідноситись з тією епохою, конкретним часом, коли зародилася ідея, розглядалося явище, з'явився той чи інший факт. Це допомагає слухачам осмислити історію ідей, гіпотез, наукових відкриттів – те багатство, яке накопичили попередні покоління людей.

П'ятий принцип - зв'язок теорії з практикою, який виявляється в лекційному викладанні як практична орієнтація. Кожне теоретичне положення, наприклад, під час читання курсу повинне пов'язуватися з конкретною педагогічною практикою шкіл, звертати увагу студентів на застосування, використання того чи іншого загального положення.

Виклад лекції повинен бути образним, «пізнавальним, емоційно-експресивним, дійово-вольовим». Стиль - живий, виразний. Темп мовлення - середній, щоб дати можливість студентам записати основні положення лекції.

Взаємозв'язок лекції й підручника визначається специфікою навчального предмета. Лекції з фундаментальних дисциплін орієнтуються на підручник, одначе, ним не обмежуються. Викладач вводить у лекцію матеріали нових наукових досліджень, що знайшли відбиття в статтях, монографіях, результати досліджень кафедри і т.д. Лекції із спеціальних дисциплін значною мірою динамічні, позаяк матеріал підручника застаріває швидше. Тому звернення викладача до нових матеріалів стає нагальною необхідністю.

Крім лекції, у вищому педагогічному закладі успішно функціонують інші форми організації навчального процесу, що тісно і органічно пов'язані з лекцією.

2. Основними формами організації навчального процесу у вищій школі є лекції, семінарські, лабораторні, практичні заняття, самостійна робота студентів, позааудиторна (виробнича) практика.

У сучасній педагогічній науці навколо поняття "лекція" ведеться дискусія. Частина вчених вважають, що лекція є методом навчальної роботи. Інші схильні ототожнювати це поняття з фор­мою навчальної роботи у вищих навчальних закладах. Має місце також думка, що лекція – це вид навчальної діяльності, який проводиться у рамках традиційних форм навчання. Професор A.M. Алексюк стоїть на позиції, що лекція – це "форма органі­зації і метод навчання".

Неоднозначними є також міркування щодо місця лекції у су­часній вищій школі. Спостерігається тенденція до зниження її ролі у професійній підготовці, оскільки доступність великої кількості різноманітних джерел інформації дає можливість сту­дентам самостійно добувати знання, а тому інформаційна фун­кція викладача втрачає актуальність. Сучасні інформаційні тех­нології з використанням комп’ютерних систем мають повністю витіснити діяльність викладача як лектора. Усі ці міркування не мають аксіоматичного характеру і є лише предметом дискусії.

З погляду методів навчання у вищій школі лекція належить до словесних методів.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. лекція як провідний ме­тод навчання зайняла визначальне місце у системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст., як уже згадувалося, дискутується питання щодо доцільності застосування лекції у ВНЗ. Думки і вчених, і практиків розходяться.

Суттєвими перевагами лекції є такі:

–лекція дає можливість реалізувати одну зі стрижневих ідей гуманної педагогіки (творча співпраця педагога зі студентами, спільна емоційна взаємодія);

–лекція активізує мисленнєву діяльність студентів (звісно, якщо вона кваліфіковано прочитана, уважно вислухана і зрозу­міла).

–у лекції акумульовано великий обсяг наукової інформації з урахуванням новітніх досягнень тієї чи тієї науки;

–у процесі читання лекції можна врахувати специфіку про­фесійної підготовки студентів, їхні інтереси;

зміст лекції, процес читання містять у собі значні виховні можливості з погляду розвитку інтелекту студентів, формуван­ня морально-духовних якостей, культури спілкування, станов­лення професійної культури майбутніх фахівців–лекція вирізняється своєю економічністю. Студент має мож­ливість за порівняно короткий час отримати значний обсяг науко­вої інформації, до того ж насиченої найновішим матеріалом;

–участь студентів у педагогічному дійстві, яке називається лекцією, є корисною школою для тих, хто у майбутньому буде займатися науково-педагогічною діяльністю;

–лекція слугує своєрідним дороговказом для студентів, ком­пасом у неосяжному морі наукової інформації;

–лекція незамінна, коли має місце дефіцит літератури.

Варто назвати і певні типові недоліки лекції:

–інформація, яку подає викладач, спрямована, в основно­му, на слухову пам´ять студента. Цей вид пам’яті досить недо­сконалий. Сприйнята інформація утримується в короткотермі­новій пам’яті невеликий проміжок часу. І коли немає підкріплен­ня, інформація "вивітрюється". Дослідження показують, що під кінець лекції з усього обсягу поданої інформації студент може відтворити лише 10–15 %;

–великі потоки слухачів (понад 50) позбавляють викладача можливості ефективно управляти розумовою діяльністю сту­дентів;

–студенти молодших курсів слабо володіють методикою і технікою сприймання змісту лекції та конспектування;

–лекція певною мірою привчає студента до пасивного при­власнення чужих думок, не стимулює тягу до самостійного на­вчання, не забезпечує індивідуального, диференційованого підхо­ду до навчання.

3. Підготовка лекцій – багатоаспектний, тривалий і складний процес. Відповідь досвідчених викладачів вищої школи на запи­тання молодих колег "Як довго ви готувалися до лекції? – "Усе життя". Це зумовлено, по-перше, дією поширеної істини: "Чим більше вчишся, тим глибше усвідомлюєш, що знаєш мало". По-друге, високою науково-педагогічною відповідальністю за ефек­тивність навчального процесу і авторитет викладача вищої шко­ли. Тому не випадково у системі вищої освіти традиційно визна­чено посадові рівні науково-педагогічних працівників: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор. Такі ступеневі рівні просування за професійною ієрархією передбачають непе­рервне загальнокультурне, кваліфікаційне і професійне зростан­ня працівника. У ВНЗ третього і четвертого рівнів акредитації лекції доручають вести, як правило, професорам, доцентам, стар­шим викладачам.

В освітніх закладах вищого рівня традиційно дотримуються принципу професійної спеціалізації: один викладач веде 2–З споріднені дисципліни, а найкраще – коли одну. Це дає змогу глибоко знати свій предмет, постійно стежити за новою науко­вою інформацією, систематизувати її.

У процесі підготовки до академічної лекції слід дотримуватися такої послідовності.

1. Ознайомлення з навчальним планом спеціальності з метою визначення місця навчальної дисципліни у системі всіх дисциплін, спрямованих на підготовку фахівців певного профілю. Наприклад, приступаючи до опрацювання базового курсу педагогіки, необхід­но з’ясувати, в якому семестрі студенти вивчають навчальні дис­ципліни, з якими пов’язана педагогіка (вікова фізіологія, валеологія, філософія, логіка, психологія, фахові методики).

2.Вивчення програми з конкретної дисципліни для ознайом­лення з логікою побудови навчального курсу, змістом лекційних, практичних, лабораторних занять.

3.Ознайомлення з підручниками і навчальними посібниками з предмета, з’ясування, в якому обсязі у них розкрито зміст на­вчального матеріалу стосовно вимог програми. Добір додаткової наукової літератури, в якій міститься найновіша інформація з проблем навчальної дисципліни.

4.Виокремлення дидактичного матеріалу стосовно вимог кон­кретної теми з урахуванням інтелектуальних можливостей сту­дентів.

5.Ознайомлення з новими (не відомими студентам) наукови­ми поняттями, термінами, їхньою етимологією.

6.Добір і систематизація методів, засобів, прийомів, при­кладів, які будуть використані у лекції.

7.Підготовка текстового варіанта лекції. Вона потребує особ­ливої уваги і ретельності. Ні в якому разі у тексті лекції не слід дублювати базовий підручник чи навчальний посібник. Такий підхід лише дискредитує викладача, психологічно знижує у сту­дентів інтерес до дисципліни. За обсягом текст лекції, яка розра­хована на дві академічні години, має бути 20–24 сторінки. Струк­тура лекції містить такі аспекти: означення теми і питань, які бу­дуть розглядатися в лекції; список рекомендованої літератури, пе­релік нових наукових понять (дефініцій), які вводяться у цій темі; виклад змісту навчального матеріалу; загальні висновки.

8.Опрацювання відредагованого дидактичного матеріалу лекції. Для початківця корисним є аудіо-, а ще краще відеозапис, який дає змогу внести корективи щодо змісту, темпу, ритму.

9. Перенесення змісту лекції на каталожні картки у формі коротких тез, опорних сигналів і под. Це дає змогу в аудиторії звільнити себе від залежності від тексту, відійти від прямого чи­тання, а реалізувати лекцію шляхом розмірковувань, творчих пошуків істини спільно зі слухачами.

10. Створення допоміжного, резервного дидактичного мате­ріалу до лекції (приклади, опорні сигнали, факти для підтриман­ня позитивного емоційного настрою студентів та ін.).

Текст лекції не повинен бути стабільним і використовуватися впродовж багатьох років. Кожного разу, повертаючись до опрацю­вання академічного курсу, необхідно переглядати її зміст, прикла­ди, аргументацію окремих наукових положень, враховувати нові досягнення науки, появу додаткових джерел інформації, профе­сійну спрямованість студентів та ін. Викладач вищої школи весь час має перебувати у творчому науково-методичному пошуку. Адже студенти цінують його не лише (і не скільки) як інформато­ра, їх захоплює передусім творче дійство педагога на лекції.

4. Коли йдеться про лекцію у вищому навчальному закладі, то мається на увазі академічна лекція, яка відповідає навчальному завданню конкретної дисципліни і спрямована на реалізацію відповідної програми. Це ставить певні вимоги до змісту, струк­тури, технології і методики підготовки та читання лекції.

Вимоги до академічної лекції:

сучасний науковий рівень і на­сичена інформативність, переконлива аргументація, доступна і зрозуміла мова, емоційність, чітка структура і логіка, наявність яскравих прикладів, наукових доказів, обґрунтувань, фактів.

Структура академічної лекції:

план – основні питання лекції; вступна частина – зв’язок з минулою лекцією, введення в тему; виклад основних положень з акцентованими висновками за кож­ним окремо; підбиття підсумків – загальний висновок.

Академічна лекція будується на принципах системності, інфор­мативності, наочності, зрозумілості (доступності). Кожна лекція є логічно завершеною ланкою єдиної замкненої системи – курсу лекцій. У її тексті мають бути чітко пов’язані між собою струк­турно-логічні дидактичні блоки. Проектується графічний текст, планується, де, коли, скільки і які схеми, рисунки, графіки, формули подаються як підтвердження вербальної інформації. Прин­цип наочності реалізується засобами візуалізації (ТЗН, роздатковий матеріал, схеми, планшети тощо). Лекція має читатися зрозу­мілою для студентів мовою, незнайомі слова і терміни роз’яснюються, не варто перенасичувати лекцію "наукоподібними" термі­нами і модними іноземними словами. Текст лекції має бути логічним, простим і зрозумілим.

Академічні лекції є кількох видів.

Вступна лекція є початко­вим етапом опрацювання нової дисципліни навчального плану. Завдання такої лекції полягає в тому, щоб розкрити структуру курсу, особливості його вивчення, місце нової навчальної дисцип­ліни у системі професійної підготовки студентів, її актуальність і важливість у їх майбутній професійній діяльності. Та головне у підході до лекції цього виду – зацікавити студентів змістом на­вчальної дисципліни, сформувати у них інтерес до неї. Читання вступної лекції вимагає від викладача значного емоційного підне­сення, натхнення, образності. Важливо захопити студентів не лише змістом навчального матеріалу, а й викликати інтерес до себе як до викладача, особистості.

Основне місце у науково-педагогічній діяльності викладача ВНЗ займають тематичні лекції з курсу конкретної навчальної дисципліни. Це, так би мовити, щоденна, "буденна" робота викла­дача і студентів. Вона вимагає цілеспрямованості, систематичності та послідовності, логічної узгодженості між окремими темами.

Опрацювання навчального курсу завершується підсумковою (заключною) лекцією. її проводять переважно після завершення вивчення групи дисциплін спорідненого циклу (наприклад, лінгвістичних чи літературознавчих, педагогічних та под.), напередодні складання державних екзаменів, виходу на практику та ін. Головне завдання такої лекції полягає в тому, щоб дати можливість студентам усвідомити науковий, методологічний стрижень розвитку системи наук, взаємозв’язок між ними, окре­слити перспективи подальшого становлення науки того чи того напряму. Проведення таких лекцій доручають найбільш досвід­ченим, ерудованим викладачам.

Процес навчання – багатогранна і багатофакторна діяльність педагога і студентів, він спрямований на реалізацію низки функцій. А оскільки лекція займає особливо важливе місце у навчально-виховній роботі, то вона містить у собі можливості здійснення освіт­ньої, розвивальної, виховної, організуючої функцій.

Освітня функція лекції забезпечує можливості для оволодіння змістом навчального матеріалу на рівні історичного досвіду і озна­йомлення з новими досягненнями науки, усвідомлення перспекти­ви подальшого розвитку наукових пошуків у відповідних галузях, а також розкриття можливостей використання конкретних знань у професійній діяльності. Одночасно лекція допомагає студентам зорієнтуватися у великому масиві інформації: ознайомитися з лі­тературою, тенденціями наукових пошуків учених, науковими шко­лами, привести наукову інформацію в упорядковану систему.

Розвивальна функція лекції зумовлена необхідністю забез­печення оптимальних умов для інтелектуального розвитку осо­бистості шляхом включення її в активну розумову діяльність. Розвиток і навчання – взаємопов’язані процеси. Розумовий роз­виток – передумова успішності навчання, але й навчання у свою чергу сприяє розвитку. У процесі отримання інформації значна її кількість "випадає" з пам’яті. І це – закономірний процес. Важливо, що людина матиме в залишку. Суттєво, аби це був пев­ний поступ в інтелектуальному розвитку. Тому на лекції треба вдаватися до таких прийомів, які б спонукали кожного студента до активного мислення у всіх його проявах.

Виховна функція лекції дає змогу формувати у майбутніх фахівців певні морально-духовні якості безпосередньо через зміст навчального матеріалу і організацію їх на конкретну пізнаваль­ну діяльність. Зміст навчального матеріалу має сприяти форму­ванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, гро­мадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. По суті, на кожному занятті (передусім лекції) мають бути створені оптимальні умови для розв’язання мікрозавдань морального, розумового, трудового, естетичного і фізичного виховання.

Організуюча функція лекції особливо важлива з погляду мо­білізації студентів на навчальну діяльність. Це той стрижень, навколо якого групуються всі інші види навчальної діяльності; вістря, яке визначає координати щоденної навчальної праці. На лекції студент має отримувати психолого-педагогічне спрямуван­ня для організації усіх ланок своєї діяльності.

Під час лекції викладач конкретними педагогічними діями має організувати студентів на поглиблене опрацювання теми: дібрати приклади народної педагогіки про відповідальність батьків за виховання дітей; ознайомити з науковою літературою з проблеми; систематизувати матеріал з вікової фізіології та ди­тячої психології про особливості фізичного і психічного розвит­ку дітей різних вікових груп і врахування їх у навчально-вихов­ному процесі та ін.

Таким чином, моделювання організаційно-змістової структу­ри лекції з погляду необхідності реалізації вимог основних функцій навчання є важливим чинником підвищення її ефективності.

Необхідно виділити низку загальнодидактичних вимог до лекції у вищій школі.

1. зміст лекції має відповідати робочій навчальній програмі, відображати найновіші досягнен­ня науки, висвітлювати перспективи подальшого розвитку на­укових пошуків.

2. У лекції мають реалізовуватись вимо­ги загальнодидактичних принципів навчання: науковості, систе­матичності і послідовності, свідомості, активності й само­стійності, наочності, зв’язку змісту навчального матеріалу з про­фесійною діяльністю, доступності, емоційності.

3. Має бути забезпечена логічно доцільна структура лекції відповідно до змісту навчального матеріалу.

4. Лекція має сприяти активізації мисленнєвої діяльності студентів з метою їх інте­лектуального розвитку.

5. У лекції доцільно виокремлювати певні компоненти змісту для самостійного опрацювання студентами з належним методичним забезпеченням.

Щодо методичних вимог до лекції, то її треба викласти так, щоб студенти зрозуміли, зацікавилися її змістом, осмислено законспектували і при цьому не перевтомилися. Важливою умовою цього є ораторська і педагогічна майстерність лектора, його мовленнєва культура. Треба вміло користуватися текстом лекції, не допускаючи неперервного монотонного читання і не відриваючись далеко від теми, захопившись окремими подробицями і деталями. Необхідно створювати оптимальні умови для конспектування. Це особливо важливо на молодших курсах. Значущі моменти, дидактичні одиниці доцільно виділяти інтонацією, зміною темпу, повторенням. Корисними під час лекції будуть рекомендації викладача типу: "Цю тезу підкресліть особливо", "Виділіть це поняття певним позначенням", "Це можна не записувати, послухайте, а рука відпочине". Зберігаючи оптимальний темп викладу, лектор має бути впевненим, що студенти встигають конс­пектувати, розуміють і осмислюють почуте, не перенапружуючи свої зусилля до стресового стану.

Який би не був досвідчений викладач, він повинен завчасно підготувати повний текст лекції, постійно удосконалювати, по­ліпшувати її, доповнювати, додавати новий матеріал, проектувати хід, подумки тренуватися. Підготовка і читання лекцій, якщо підходити до цього серйозно і відповідально, – складна, тяжка і затратна в часі робота.

Шкідливими і небезпечними є поради окремих, як правило слабких, лекторів молодим типу: "Будь переконаним у тому, що ти в аудиторії найрозумніший, що студенти все сприймуть, що б ти не говорив". Треба кожного разу ретельно готуватися до лекції, продумувати її сценарій стосовно конкретної аудиторії, бути ви­могливим до себе, самокритичним.

Однією з важливих вимог лекції є її емоційність. Але не варто перенасичувати лекцію емоціями. Раціональний і емоційний компоненти мають бути збалансованими. Ніяка емоційність, вишукані прийоми педагогічної техніки не замінять і не закриють змістової пустоти, наукової неспроможності, непідготовленості викладача.

Не рекомендується заучувати зміст лекції напам’ять, а також читати всуціль, не відриваючись від тексту. Найкраще спри­ймається студентами імпровізаційний виклад матеріалу з періо­дичним умілим користуванням планом-конспектом лекції.

Необхідно пам’ятати, що студенти не тільки слухають зміст лекції, а й уважно спостерігають і оцінюють самого лектора. Треба бути належно і охайно одягненим, дотримуватися природних, невимушених поз, поводити себе щиро, доброзичливо, впевнено.

5. Підготовлений текст лекції є лише матеріалом до неї. Якщо викладач читає текст у кімнаті без слухачів, то й це ще не лекція. Лекцією є академічне дійство, в якому беруть участь педагог і студенти.

Зупинимося на психолого-педагогічних аспектах, які мають зумовлювати методику і техніку оптимальності лекційного дійства.

1.Викладач має володіти технікою організації студентів на оптимальну діяльність на лекції. Варто виявляти своєрідний пе­дагогічний педантизм: починати лекцію через одну хвилину після дзвінка, забороняти студентам (та й будь-кому іншому) заходити до аудиторії після початку лекції. Перед входом до аудиторії треба зупинитися на кілька секунд перед дверима, надати своїй постаті й виразу обличчя впевненості, діловитості (ви йдете для виконан­ня важливої роботи, в успіху якої повністю впевнені). Портфель, папку, книги треба тримати у правій руці, двері відкривати лівою рукою, щоб з’явитися в аудиторії обличчям до студентів; а лівою рукою слід прикрити за собою двері і впевненою ходою пройти до свого робочого місця. Треба зупинитися, уважно, з виразом приємності на обличчі (я радий зустрічі з вами), подивитися на студентську аудиторію, охопивши поглядом усіх присутніх. Студенти мають вітати викладача стоячи. Викладач вітається, запрошує сісти. Студентам немає потреби у відповідь щось промовляти хо­ром чи індивідуально. Вони привітали педагога, піднявшись за робочими місцями.

2. Неабияке значення має зовнішність викладача: одяг, взуття, зачіска, біжутерія та ін. Педагог приходить в аудиторію для виконання важливої функції. Тому одяг має бути функціонально доцільним: не повинен заважати діям (писати на дошці, працювати з обладнанням, ходити по аудиторії), відволікати студентів від змісту лекції. Особлива вишуканість одягу, взуття, химерність зачіски, надмірний макіяж, велика кількість біжутерії мимоволі будуть відволікати слухачів від зосередженості над дидактичним матеріалом. Неохайна зовнішність викладача також справляє негативне враження, формує у студентів почуття негативізму, навіть відрази як до його зовнішності, так і діяльності. Викладач постійно має тримати себе на рівні належної культури в одязі, зовнішності, використанні додаткових атрибутів, бути взірцем для студентів.

3. Перед початком лекції важливо сконцентрувати увагу студентів на сприйнятті навчального матеріалу. Напередодні лекції студенти займалися різними видами діяльності (їхали в транспорті, брали участь у спортивних змаганнях, працювали в бібліотеці, розв’язували побутові проблеми та ін.) і не цілком готові до сприймання навчального матеріалу. Треба "включити" їх у потрібну діяльність, "настроїти" відповідні центри кори головного мозку на конкретну "мисленнєву хвилю" (математичну, педаго­гічну, історичну). Постановка викладачем цікавих запитань сприяє гальмуванню нервових збуджень у корі головного мозку від раніше діючих подразників і допомагає думати в бажаному напряму. Доцільно також вдаватися до актуалізації опорних знань, які є передумовою розуміння нового навчального матеріалу лекції.

4. Необхідно чітко сформулювати тему лекції, визначити мету, вказати (якщо це можливо) професійну спрямованість навчального матеріалу; ознайомити з вузловими питаннями, які будуть розглянуті; повідомити студентам список наукової літератури з коментарями про методику використання тих чи тих джерел. У кожній темі навчальної дисципліни розкривається сутність нових наукових понять, які є базовими, визначальними у розумінні сутності явищ і процесів. Але нерідко трапляється, що і в навчальних посібниках, і в змісті лекцій мова йде про ці поняття, їх сутність, але на них не акцентується увага і вони губ­ляться в загальному потоці інформації. Тому важливо виділити ці поняття як базові. Наприклад, опрацьовуючи тему "Колектив і особистість", доречно виділити поняття: колектив; первинний, тимчасовий колектив; діалектика розвитку колективу; актив; органи самоврядування; лідер; перспектива.

5. Лекція, як дидактичне дійство, повинна мати логічно вмотивовану структуру. Викладаючи зміст лекції, лектор відповідно до означеного плану має поетапно називати питання, що розглядаються, чітко розкривати їх зміст, після завершення робити короткі висновки і, забезпечуючи логічний зв’язок, переходити до наступного питання. Це допомагає студентам краще усвідомлювати зміст навчального матеріалу кожного питання, бачити структуру лекції в цілому.

Ефективність лекції як методу навчання значно зростає, коли викладач використовує опорні сигнали: малюнки, таблиці, схеми, специфічні вправи, ключові слова. Такі засоби розвива­ють образне мислення, просторове уявлення шляхом включення в дію зорової пам’яті, першої сигнальної системи структури сприймання. Це, у свою чергу, сприяє кращому запам’ятовуванню навчального матеріалу.

7. Важливим чинником, який впливає на ефективність лекції, є мовна культура педагога. У цьому плані необхідно виділити кілька аспектів:

Стилістичні особливості мовлення. Традиційно виокремлю­ють низку функціональних стилів: художній, офіційно-діловий, газетно-публіцистичний, науковий, рольовий. Для академічної лекції характерними мають бути науковий і розмовний стилі. Разом з тим у мові лектора можуть бути елементи і публіцистичного, і художнього стилів. Мова лектора повинна мати певну синтаксичну архітектуру. Речення мають бути порівняно короткими, простими за синтаксичною побудовою. Фрази мають бути виразними, образними. Якщо у мові лектора переважають довгі речення, складні синтаксичні конструкції, на слух вони сприймаються важко, студенти швидко стомлюються, увага ослаб­люється.

Правильність мови. Правильність мови визначається її відповідністю мовним нормам. Тому будь-яке порушення цих норм викликає внутрішній опір аудиторії, знижує авторитет лектора. Чітке дотримання норм мови – складова педагогічної культури викладача. Мова педагога – не лише засіб висловлення думок, а й взірець формування мовленнєвої культури студентів.

Викладач має добре знати основні правила граматики мови, якою він читає лекції, постійно стежити за дотриманням правил орфографії і пунктуації. Складовою частиною мовленнєвої куль­тури є дотримання правил орфоепії, розумне використання лек­сичного багатства мови.

Якщо розглядати ораторське мистецтво як різновид мовленнє­вої діяльності, то поняття культури мови не може звужуватися лише до правильності. її варто поєднувати з принципом мовлен­нєвої доцільності. Відомий російський психолог О.О. Леонтьев підкреслював: "Висловлювання доцільне, якщо в результаті його використання досягнута мета, яка поставлена мовником".

Багатство мови. Мова педагога-лектора, який досконало нею володіє, вирізняється оригінальністю, різноманітністю, гнучкі­стю, лексичним багатством, умінням вільно користуватися усі­ма її ресурсами, мелодійністю, тональністю. Багатство мови – показник високої загальної культури мовця, його ерудиції, до­свіду.

Лаконічність мови. Важливо турбуватися про зрозумілість, стиль (стислий, короткий, виразний), уникати багатослів’я, за яким важко побачити, відчути головну думку. Необхідно дома­гатися ясності мови. Прагнення до ясності, зрозумілості мовлен­ня, мобілізація для цього мовних, логічних, фразеологічних за­собів мають вирізняти педагога-лектора. Уміти про складні яви­ща, процеси, наукові теорії сказати коротко, ясно, зрозуміло – важливий компонент педагогічної майстерності науково-педаго­гічного працівника. Критерієм ясності, точності висловлювання є відповідність його предмета мовлення; точність мовлення має бути спрямова­на на досягнення задуму лектора.

Точність, виразність мовлення залежить передусім від того, наскільки глибоко і ґрунтовно педагог засвоїв предмет своєї лекції. Якщо цього немає, то з’являється звернення до багатослів’я, мовної, логічної і смислової плутанини.

Емоційність мовлення. Як уже згадувалося, академічна лек­ція не повинна бути позбавлена експресивності. Експресія – виразність, підкресле­не виявлення почуттів, переживань. Експресивна мова лектора викликає певні емоції у студентів і надає мовленню емоційності, виразності, спонукає до емоційного збудження слухачів. Усе це сприяє підвищенню якості засвоєння навчального матеріалу. Є багато прийомів, використовуючи які, можна досягти експресив­ності мовлення, емоційності, дійового впливу на аудиторію. Але пошуки таких засобів і прийомів мають виходити з постулату, який висловив відомий російський юрист О.Ф. Коні: "Потрібна яскрава форма, в якій виблискує полум’я думки і щирість по­чуттів". Вкажемо на окремі прийоми: на самому початку лекції яскрава розповідь про подію, факт, який може бути об’єктом обговорення в ході лекції – знайомство студентів з поетичним урив­ком; перехід від монологічного мовлення до діалогу; звернення до студентів з риторичним запитанням тощо.

8. Важливою передумовою формування мовленнєвої культури викладача є володіння технікою мовлення. По-перше, педа­гог має досконало знати побудову голосового апарата, фізіологічні особливості його функціонування, догляд за ним. По-друге, роз­різняти типи дихання (фізіологічне і фонаційне) та види дихан­ня (ключичне, реберне, діафрагментальне). По-третє, володіти тех­нікою дихання. По-четверте, уміти структурувати текст, виділя­ти наголоси (орфографічний, логічний), розрізняти мовленнєві паузи (психологічну, логічну, гастрольну, повітряну).

9.У процесі читання лекції необхідно дбати про польотність голосу лектора, щоб він поширювався на всю аудиторію. Звуки мають "летіти" на рівні голів студентів. Якщо їх політ здійсню­ватиметься нарівні робочих столів, вони будуть гаситися мебля­ми; вище – губитимуться десь під стелею.

10. Сила і тональність голосу залежать від кількості студентів в аудиторії. Протягом лекції сила і тональність мають змінюва­тися. З метою акцентування уваги студентів на важливості окре­мих наукових положень силу голосу необхідно збільшувати, то­нальність змінювати, щоб скеровувати увагу слухачів у потрібно­му напрямі. Монотонність мовлення лектора стомлює студентів, притуплює їхню увагу.

Питання для самоконтролю:

1. Класифікація лекцій на види:

2. Охарактеризуйте дидактичні принципи відбору і викладу лекційного матеріалу.

3. Який взаємозв'язок лекції й підручника?

4. Назвіть переваги лекції

5. Назвіть типові недоліки лекції

6. Якої послідовності слід дотримуватись при підготовці до академічної лекції

7. Які ви знаєте технології і методики підготовки та читання лекції?

8. Вимоги до академічної лекції:

9. Структура академічної лекції:

10. Загальнодидактичні вимог до лекції у вищій школі.

11. Назвіть відомі Вам стилістичні особливості мовлення. формування мовленнєвої культури викладача.

Тема 8. Методичні вимоги до організації практичних та семінарських занять з економіки

1. Види практичних занять.

2. Методика проведення семінарських занять.

3. Методика проведення практичних занять.

4. Підвищення ефективності проведення практичних занять.

1.Практичні заняття – одна із найефективніших форм проведення занять, так як поглиблюють, розширюють і деталізують основи наукових знань, одержаних на лекції. Вони виробляють у студентів навички використання їх на практиці, розвивають ініціативу студентів до самостійної роботи.

Види практичних занять:

- семінарське – обговорення студентами теми навчальної програми під керівництвом викладача;

- практичне – виконання вправ та завдань з метою формування навиків і вмінь;

- лабораторне – застосування розумових та фізичних зусиль для розв’язання наукових та життєвих завдань.

Практичні заняття тісно пов’язані з лекційним курсом певного предмету і сприяють виробленню у студентів вмінь та навиків самостійно і систематично здобувати знання з навчальних курсів (конспектування, підготовка рефератів, доповідей), що активізує педагогічний аспект, робить його більш ефективним.

Необхідно встановити оптимальне співвідношення годин між лекціями та практичними заняттями, передбачити їх чергування з метою всестороннього охоплення питань курсу в логічній послідовності. Доцільно проводити практичні заняття після лекційного викладення теми.

Практичні заняття виконують наступні функції: пізнавальну (окремі теми розподілити між лекціями та практичними заняттями); виховну (перетворення знань у стійкі особисті переконання студентів); контрольну (можливість систематичного аналізу та оцінки рівня роботи групи і кожного студента окремо).

Практичні заняття згуртовують студентський колектив, виховують демократичний стиль спілкування.

2. Семінарські заняття забезпечують розвиток творчого професійного мислення, пізнавальної мотивації та професійного використання знань в навчальних умовах. Професійне використання знань – це вільне володіння мовою відповідної науки, наукова точність оперування формулюваннями, поняттями, визначеннями. Студенти повинні навчитись виступати в ролі доповідачів і опонентів, володіти вміннями і навичками постановки і розв’язання завдань та проблем інтелектуального характеру, доведення і спростування, відстоювання власної точки зору, демонстрації досягнутого рівня теоретичної підготовки.

Семінар пов'язаний зі всіма видами навчальної роботи, в першу чергу з лекційним викладенням та самостійною роботою студентів. Ефективність семінару багато в чому залежить від якості лекцій та самопідготовки студентів.

Семінар передбачає самостійне здобуття студентами знань з різних джерел з наступним колективним обговоренням результатів цієї роботи. На підготовку семінару відводиться від одного тижня до одного місяця.

Методика проведення семінарського заняття залежить від його виду. Розглянемо ті, які найчастіше використовуються при викладанні економічних дисциплін.

Просемінари направлені на практичну підготовку студентів до самостійної роботи шляхом опрацювання першоджерел, складання конспектів, тез доповідей, обговорення письмових рефератів. Особлива увага звертається на розвиток навиків роботи з літературою.

Семінар-бесіда передбачає знання фактичного матеріалу з того чи іншого питання, вміння викласти ці знання в усній формі перед аудиторією. відповідати може конкретний студент або бажаючі. питання не повинні дослівно повторювати план лекції та програми курсу.

Семінар-коментоване читання проводиться шляхом зачитування окремих тез першоджерел з паралельним коментарем. науковий коментар може здійснювати викладач або окремі студенти, яким завдання видається заздалегідь.

Семінар-конференція передбачає більш повну та детальну підготовку, проводиться не з однією групою студентів, а з цілим потоком. Виступи студентів мають не лише навчальний, а й дослідницький характер. Конференцію проводять як заключне заняття з вивченої теми. для повного висвітлення питання один студент доповідає, а один (два) виконують роль опонентів.

Семінар-екскурсія проводиться безпосередньо на підприємстві.

Семінар-дискусія застосовується при обговоренні проблемних питань, з яких ведеться дискусія в науковій літературі. Необхідно знайти такі дискусійні питання, обговорення яких під силу студентам.

Семінар-контрольна проводиться у вигляді самостійної письмової роботи студентів за окремими питаннями (темами ) з наступним обговоренням. Такий семінар проводиться за раніше вивченим матеріалом або за запланованою на даний семінар темою. Кожному студенту може надаватись окреме питання. По закінченні контрольної (80% часу семінару) проводиться обговорення питань семінару.

Спецсемінар проводиться з метою поглибленого вивчення окремих науково-практичних проблем, з якими може зіткнутися майбутній спеціаліст. спецсемінар проводиться, як правило, під керівництвом фахівця з даного питання. Семінар набуває характеру наукової школи, де студенти самостійно реферують спеціальну літературу, виступають з доповідями і повідомленнями в своїй групі..

Семінар-колоквіум представляє собою співбесіду викладачів зі студентами, метою якої є з’ясування рівня знань та їх поглиблення.

колоквіум – це форма контролю за самостійною роботою студентів над першоджерелами, форма перевірки їх знань, метод поглиблення і закріплення знань студентів. В ході колоквіуму викладач пояснює складні питання, що виникали у студентів.

Вміле використання різних видів семінарів робить їх цікавішими, дозволяє поєднувати переваги кожного з них: наприклад, перша частина семінару присвячується обговоренню реферату, а в другій проводиться обговорення за методом «малих груп».

Важливо організувати заняття так, щоб студенти постійно відчували підвищення складності виконаних завдань, що позитивно мотивує студента, адже він бачить результати власних досягнень.

3.Практичні заняття покликані навчити студентів застосовувати теоретичні знання на практиці, навчити використовувати технічні прийоми у вирішенні практичних питань, різноманітних економічних розрахунків.

Практичне заняття містить у собі наступні елементи:

- назва заняття;

- дата проведення;

- цілі заняття;

- питання та основні завдання;

- хід заняття (текстовий зміст);

- допоміжні матеріали з теми заняття;

- список рекомендованої літератури.

Проведення практичного заняття складається з таких етапів:

1) вступ (оголошення теми, зв'язок з лекцією, з попередньою темою);

2) перевірка присутності студентів;

3) перевірка домашнього завдання, пояснення незрозумілих питань;

4) практичне заняття з вивчення матеріалу (виклад нової інформації; інструктаж з подальшої роботи над темою; завдання для самостійної роботи);

5) підведення підсумків;

6) оголошення домашнього завдання.

обов’язок викладача на практичних заняттях – активно продовжувати процес навчання.

4.Ефективність роботи викладача проявляється через заняття. Ефективність заняття проявляється через оволодіння студентами певними знаннями та навиками.

До основних критеріїв ефективності відносяться витрачання часу, мета кожного окремого виду робіт, емоційне спрямування, чисельність та склад групи.

На заняттях з економічних дисциплін допускається вкрай неефективне використання часу:

1) задиктовування умов задач;

2) налаштування та підготовка до наступного виду роботи;

3) оцінювання.

На ефективність заняття впливає мета (ціль) кожного окремого виду роботи. Студенти набагато ефективніше працюють тоді, коли вони знають, для чого виконується те чи інше завдання.

Важливою рисою ефективного заняття є його емоційне спрямування. Воно може здійснюватись в двох напрямках: «викладач-студент» і «студент-викладач». Викладач повинен заохочувати студентів, не допускати диктату, бути доброзичливим. Для об’єктивних і довірливих взаємин з студентами викладач повинен вибрати співробітництво доброзичливий контроль. продумане спілкування, зацікавлений діалог.

На ефективність проведеного заняття впливає чисельність групи та її склад.

Питання для самоконтролю:

1. Практичні заняття – це…

2. Охарактеризуйте види практичних занять.

3. Які функції охоплюють практичні заняття?

4. Від чого залежить ефективність семінару?

5. Перечисліть та охарактеризуйте види семінарських занять.

6. Елементи, які містить у собі практичне заняття.

7. Етапи проведення практичного заняття.

8. Що впливає на ефективність проведення заняття?

Тема 9. Методика організації самостійної роботи під час вивчення економічних дисциплін

1. Роль самостійної роботи, її форми.

2. Самостійна робота студентів та її методика.

3. Робота з літературними джерелами. Види читання.

4. Типи самостійної роботи.

1.Викладач вищого навчального закладу певним чином організовує пізнавальну діяльність студентів, саме пізнання здійснює сам студент. Розвиток самостійності та ініціативи студентів під час навчання сприяє глибокому засвоєнню матеріалу і формуванню вміння самостійно працювати.

Форми самостійної роботи:

1) за характером пізнавальної

2) за дидактичною метою: підготовчі, спрямовані на засвоєння нових знань, тренувальні, узагальнююче-повторювальні, контрольні;

3) за місцем виконання; аудиторні і домашні.

Найбільш поширеними формами самостійної роботи з економічних дисциплін вважаються: аудиторна самостійна, написання доповідей, рефератів, розв’язування задач; виконання вправ; вивчення нормативних документів; ділові ігри; розв’язання тестів; робота з підручником.

Написання рефератів, доповідей дозволяє отримати навички та робити найпростіші узагальнення змісту кількох досліджень з однієї проблеми та виступати з ними перед групою. Практика показує доцільність групової праці над окремими питаннями. Така робота активізує не тільки самостійну пізнавальну діяльність з предмету або теми, але й навчає здійснювати бібліографічний пошук, збирати і узагальнювати матеріал, розвиває вміння викладати свої думки коротко, чітко та аргументовано.

В організації самостійної роботи студентів велике значення мають практичні заняття, на яких викладач ставить завдання, пояснює його, але виконання роботи студенти повинні виконувати самостійно.

Самостійна робота студентів з нормативними документами є найбільш ефективним методом навчання майбутнього економіста працювати з нормативною базою.

Вибір форми самостійної роботи залежить від багатьох факторів і покладений на викладача. У будь-якому випадку на вибір форми самостійної роботи впливає: співвідношення між аудиторною та поза аудиторною самостійною роботою; наявність відповідних методичних рекомендацій.

2.Самостійна робота студента (СРС) - це самостійна діяльнісгь-учіння студента, яку науково-педагогічний працівник планує разом зі студентом, але виконує її студент за завданнями та під методичним керівництвом і контролем науково-педагогічного працівника без його прямої участі.

Важливу роль у вивченні навчальної дисципліни відіграють раціональні засоби: методи організації самостійної роботи, умови праці, режим дня, техніка праці та ін.

Під час вивчення навчальної дисципліни виокремлюють такі види самостійного учіння студента:

- слухання лекцій, участь у семінарських заняттях, виконання практичних і лабораторних робіт;

- відпрацювання тем лекцій та семінарських занять, виконання практичних і лабораторних робіт студентами заочної форми навчання (ЗФН);

- підготовка рефератів і курсових робіт, написання дипломної роботи;

- підготовка до модульного контролю та іспитів;

- робота з літературою та ін.

Кожен із зазначених видів потребує від студентів наполегливої самостійної праці.

Насамперед потрібно, щоб кожен студент у процесі учіння дотримувався гігієни розумової праці. Тому їм треба розкрити механізми розумової праці, причини появи втоми, шляхи підвищення працездатності, а також режиму харчування, організації відпочинку та ін. Для цього потрібно провести настановне заняття, особливо зі студентами заочної форми навчання. Довести до них, що добовий ритм організму людини визначається низкою фізіологічних функцій, які постійно змінюються в години активної діяльності та сну.

Важливу роль в оптимальній організації життя і діяльності студента денної і заочної форм навчання відіграє режим дня - його рекомендують науково-педагогічні працівники в перші дні навчальних занять.

Студентам першого курсу потрібно адаптуватися до самостійної навчальної роботи. Тому студенти-першокурсники мають пристосуватися до умов життя і діяльності у вищому навчальному закладі. Для цього тут необхідна цілеспрямована педагогічна допомога науково-педагогічних працівників. Це, насамперед, уважне ставлення до студента, який відчуває психологічний дискомфорт, незручність, ніяковість, невпевненість.

Треба пам'ятати, що на студента діють три групи труднощів: соціальні, навчальні, професійні. Соціальні труднощі зумовлені зміною місця мешкання, новими умовами життя, особливостями спілкування зі значним колом нових людей (науково-педагогічного працівниками, колегами, обслуговувальним персоналом); необхідність самостійно вести свій бюджет, влаштовувати власний побут, звикати до нового режиму і розпорядку дня та інше.

Навчальні труднощі зумовлені новими формами і методами учіння, особливостями організації самостійної роботи, контролю за нею з боку науково-педагогічних працівників. Тому науково-педагогічні працівники мають:

- ознайомити студентів із психолого-педагогічними особливостями організації навчання у вищій школі;

- допомогти в оволодінні методами і прийомами навчальної роботи;

- дотримуватися спеціальної методики читання лекцій для студентів-першокурсників у перші два-три місяці, поступово збільшуючи структуру і темп;

- навчити студентів прийомів слухати лекцію, записувати її змісту, методики підготовки до семінарських, практичних і лабораторних занять;

- чітко дозувати завдання на кожне заняття;

- толерантно здійснювати контроль й оцінювання самостійної роботи та ін.

Професійні труднощі, як правило, виявляються в розчаруванні окремих студентів у своєму професійному виборі. Тому науково-педагогічні працівники повинні роз'яснити процес оволодіння спеціальністю, їх перспективністю і значущістю.

3.Головним джерелом здобуття знань у процесі навчання у ВНЗ є книга (підручник, навчальний посібник, монографія, словник, довідник, збірник наукових праць, наукова стаття тощо).

Під час добору літератури з того чи іншого питання необхідно вміти скласти бібліографічні записи згідно з єдиними вимогами, які є обов'язковими для оформлення бібліографічного апарату. Опис книги потрібно робити з титульного листа за такою формою:

1. Прізвище та ініціали автора (якщо книгу написали два чи три автори, їх прізвища та ініціали подають також на початку опису).

2. Назва (заголовок) книги. Подають повністю і без скорочень.

3. Підзаголовні відомості. Зазначають відомості про жанр книги (науково-популярний нарис, навчальний посібник, довідник і т. ін.); вказують також, за чиєю редакцією вийшла книга; порядковий номер видання.

4. Вихідна інформація. Подають відомості про місце видання, найменування видавництва та рік видання.

Опис книг, газетних і журнальних статей треба робити тією мовою, якою їх надруковано.

Для ефективної і результативної роботи з книгою студентові необхідно дотримуватися науково обгрунтованих організаційних і санітарно-гігієнічних вимог. Насамперед раціонально організувати своє робоче місце. Книги, підготовлені для опрацювання, мають лежати зліва попереду, а письмове приладдя - праворуч. Під час читання і ведення записів світло має падати зліва і зверху. Найзручніше користуватися настільною лампою. Світло не має бути ні надто яскравим, ні тьмяним, бо це зумовлює швидку втому очей.

У робочій кімнаті має бути чисте повітря, насичене достатньою кількістю кисню, тому доцільно працювати при відкритому вікні чи кватирці. Необхідно чергувати періоди напруженої праці і відпочинку. Важливо через 1,5 - 2 години один вид розумової діяльності змінювати на інший, зовсім відійти від розумової діяльності та зайнятися на іо - 15 хвилин іншим видом діяльності, яка не потребує розумового напруження. Ефективним є активний відпочинок і виконання фізичних вправ, прогулянка на повітрі тощо.

Під час роботи з книгою не слід застосовувати збуджувальні засоби: чай, каву, тютюн та ін. Це підвищує працездатність на короткий час, але шкодить здоров'ю. Читати треба мовчки, що дає змогу глибше зосередитися на змісті прочитаного, проникнути в його суть.

У роботі з книгою варто дотримуватися таких правил: і. Під час вивчення певної проблеми насамперед потрібно ознайомитися з першоджерелами, а потім уже з посібниками і критичними статтями. Опрацювання посібників не може замінити вивчення першоджерел. Робота над першоджерелами викликає в студента самостійні думки, судження, сприяє глибшому розумінню теми чи проблеми.

Опрацювання літератури з конкретного питання варто починати з робіт загального характеру і від них переходити до спеціальних і вужчих досліджень.

Студент може використати різні види читання.

Часто застосовують суцільне читання, яке становить процес уважного вивчення книги або окремих її тем, розділів без відволікань. У такому разі будь-яке питання треба починати вивчати з найпростішого, загального. Проте слід усвідомлювати поняття, судження, міркування, умовиводи та ін.; з'ясовувати основні положення, тези, твердження, встановлювати взаємозв'язок між ними; відокремлювати головне від другорядного та ін.

- вміти критично проаналізувати зміст книги, дати правильну оцінку.

Іноді потрібно використати часткове читання, коли необхідно опрацювати лише окремі розділи, питання та ін. Найчастіше часткове читання застосовують у роботі з енциклопедіями, словниками, довідниками. Треба визначити коло довідкової літератури, напрацювати зручну для себе систему записів та ін.

Необхідним для студента є синтетичне читання — конкретне і раціональне використання часткового і суцільного читання книги.

Останніми роками поширюється так зване швидкісне читання. Цей метод прив

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки перед початком роботи
2. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
3. II. Вимоги до складання паспорта бюджетної програми
4. II. Організація і проведення спортивних походів
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
7. III. Вимоги до учасників, складу груп і керівників туристських подорожей
8. IV. Вимоги безпеки під час роботи на навчально-дослідній ділянці
9. IV. ВИМОГИ ПРОФЕСIЇ ДО IНДИВIДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФАХIВЦЯ
10. V. Вимоги безпеки в аварійних ситуаціях
11. V. Вимоги безпеки в екстремальних ситуаціях
12. VI. Оформлення маршрутної документації на проведення туристичних походів та експедицій

Переглядів: 5651