• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Правосуб'єктність фізичних осіб - це передбачена нормами права здатність (можливість) осіб бути учасниками правовідношення.

Зміст правового відношення.

Правовідношення - врегульоване нормами права вольове суспільне відношення, що виражається в конкретному зв'язку між уповноваженим і зобов'язаним суб'єктами - носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності - і забезпечуване державою.

Поняття і ознаки правового відношення.

Ознаки правовідношення:

1. Є різновидом суспільного відношення, соціальним зв'язком. Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами, предметами.

2. Є ідеологічним відношенням - результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, поки зміст правових норм не буде усвідомлений людьми, не стане їх правосвідомістю.

3. Є вольовим відношенням, яке виявляється в двох аспектах:

а) у втіленні в ньому волі (інтересу) держави, оскільки правовідношення виникає на основі правових норм;

б) у втіленні в ньому волі (інтересу) учасників правовідношення - вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

Реалізація правовідносин можлива тільки на основі виявлення волі (інтересу) учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх його учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких достатньо волевиявлення тільки одного з учасників (проведення обшуку).

4. Виникає, припиняється або змінюється, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або інакше: норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. В нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі.

Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично веде до виникнення правовідношення. Може бути і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідношення немає. Правда, це вкрай рідкісно. Наприклад, виникнення правовідношення в разі рішення справи на основі аналогії права.

5. Має, як правило, двосторонній характер і є персональною формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має чітко визначені суб'єктивні юридичні права, а на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки . Повноваження - прерогатива державних органів і посадовців. Юридична відповідальність - елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчинення правопорушення. Основний зміст правовідносин - суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

Не може бути правовідносин, заснованих тільки на правах або тільки на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої сторони. Наприклад, одна сторона - кредитор - має право на отримання боргу, а інша - боржник - обов'язок повернути борг. В деяких правовідносинах кожна сторона має і права і обов'язки (фізичні особи), правомочність і відповідальність (посадовці).

Степінь конкретизації сторін може бути різним:

а) чітко визначена зобов'язана сторона;

б) чітко визначена тільки уповноважена сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначена;

в) чітко визначено обидві сторони.

6. Охороняється державою, забезпечується заходами державної дії. В більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосуванння заходів державного примусу. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, який виносить ухвалу (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

Система (організованість) правовідношення розкривається через його структуру.

Структура правовідношення - основні елементи правовідношення (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на основі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення певних інтересів.

Суб'єкти або суб'єктний склад - сукупність осіб, які беруть участь в правовідношенні (не менше двох – уповноважених або зобов’язаних).

Об’єкт - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст - суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність його суб'єктів, а також структура змісту - спосіб взаємозв'язку, що виникає на основі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідношення утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх основі з приводу вимог на щось. Інакше - це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідношення може бути простою і складною.

Юридичний факт - підстава виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Суб'єкти правового відношення.

Суб'єкти правовідносин - суб'єкти права, тобто особи, що володіють правосуб'єктністю. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що володіє правосуб'єктністю», співпадають. Правосуб’єктність - одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділеннями властивостями:

• знайти властивості суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідношення - через відповідність певним правовим вимогам про правосуб'єктність;

• знайти додаткові властивості юридичного характеру в конкретній юридично значущій ситуації - суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які додаються йому при реалізації, визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин - індивідуальні або колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб’єктність в правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи):

- громадяни, тобто індивіди, що володіють громадянством даної країни;

- іноземні громадяни;

- особи без громадянства (апатриди);

- особи з подвійним громадянством (біпатриди);

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

- державні органи, організації, установи, підприємства;

- органи місцевого самоврядування;

- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми і т.п. - вітчизняні, іноземні, міжнародні);

- громадські об'єднання (партії, профспілкові організації і т.п.);

- релігійні організації;

3) держава і її структурні одиниці:

- держава;

- державні утворення (суб'єкти федерації - штати, землі, автономії; в Україні - Автономна Республіка Крим);

- адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище і ін.);

4) соціальні спільноти - народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу і т.п.

Правосуб'єктність фізичних осіб.

В міжнародних документах про права людини (ст.6 Загальної декларації прав людини, ст. 16 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права) записано, що кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

В підставі визначення природи правосуб'єктності (право-дієздатності) фізичної особи лежать два критерії:

- вікова характеристика (певний вік);

- зрілість психіки, відсутність психологічних дефектів;

Склад правосуб'єктності фізичної особи:

• правоздатність;

• дієздатність;

• деліктоздатність.

Правоздатність - передбачена нормами права здатність (можливість) індивіда мати суб'єктивні юридичні права і виконувати суб'єктивні юридичні обов'язки. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється із смертю особи.

Правоздатність - не кількісний вираз прав суб'єкта, а постійний цивільний стан особи; не саме володіння правами, а здатність володіти правами, набувати суб'єктивні права.

Вік, психічний і фізичний стан громадянина не впливають на його правоздатність. Правоздатність є рівною для всіх громадян незалежно від статі, національності, походження, майнового стану, місця проживання, ставлення до громадських організацій і ін.

Переглядів: 1228