Глобальні проблеми сучасності в їх релігійному тлумаченні і розв'язанні

Однією з найбільш характерних особливостей розвитку сучасного світу є зростання масштабності подій, посилення інтернаціоналізації суспільних процесів, їх тенденція ставати глобальними, тобто такими, що охоплюють увесь світ, все людство і кожну людину зокрема. Відвернення загрози світової термоядерної війни і створення міцної основи для розвитку міжнародних відносин, раціональне і комплексне використання природних ресурсів, проведення активної і зваженої демографічної політики, захист навколишнього середовища, активізація міжнародного співробітництва у сфері наукових досліджень і використання досягнень науково-технічного прогресу на благо всього людства, ліквідація голоду, убозтва, найбільш небезпечних захворювань і поряд з цим - освоєння Космосу і світового океану - ці та інші проблеми надзвичайно гостро стоять нині перед людством. На основі цих проблем, в сенсі їх розуміння і вирішення, сформувалася й християнська глобалістика як складова віровчення християнських конфесій, що включає певний комплекс різних концепцій та ідей, які відображають характерні для сучасного етапу розвитку цивілізації загальнолюдські, всесвітньо-історичні проблеми.

Особливу гостроту, а звідси й увагу до них теологів, викликали глобальні проблеми у зв'язку із загрозою ядерної війни в 60-80-х роках. Частина християнських теологів (насамперед протестантських) відтоді зайняла позиції чітко вираженого апокаліптичного усвідомлення соціального песимізму щодо можливості людства вирішити глобальні проблеми сучасності, зокрема проблему війни і миру. Антисцієнтизм характеризував погляди багатьох богословів щодо вирішення глобальних проблем у цей період, який проте в останнє десятиріччя (після розвалу Радянського Союзу і створеного ним так званого соціалістичного табору) змінився більш поміркованим підходом, що солідаризується у подоланні перепон у їх вирішенні. Оцінюючи глобальні проблеми як наслідок діяльності людей, ідеологи християнства загалом витлумачують їх як вираження гріховної природи людини. Тому шляхом їх докорінного вирішення вони вважають

Розділ V. Релігія і сучасність

переродження особистого світу людини на основі християнського вчення, зокрема християнської етики. Разом з тим у християнській глобалістиці чітко вирізняються два протилежні підходи щодо розуміння та вирішення глобальних проблем сучасності, які характеризуються, з одного боку, апокаліптичним алярмізмом і соціальним песимізмом, а з другого - християнським солідаризмом і соціальним реалізмом.

Апокаліптичний алярмізм і соціальний песимізм.Песимістичні прогнози на майбутнє людства, опрацьовані в 60-70-ті роки під егідою вчених із так званого Римського клубу, були сприйняті частиною християнських, здебільшого протестантських, теологів на Заході як новий варіант Апокаліпсису. Висновки Римського клубу про негативні наслідки сучасної науково-технічної революції (НТР): плановане в критичних, а звідси загрозливих для існування людства показниках виснаження природних запасів планети, розвиток енергетичної кризи, забруднення навколишнього середовища, "демографічний вибух", а звідси неминучий всесвітній голод та ін., - використовувалися з метою нагнітання апокаліптичного стану людства. Результати досліджень і прогнозів Римського клубу вже в теологічних розмірковуваннях у науковоподібних формах і з посиланнями на авторитет всесвітньовідомих соціологів, демографів, економістів, зрештою, і політиків, високо піднімали есхатологічні акції про невідворотність світового катаклізму, якщо не за життя нинішнього, то наступного покоління. Гострота всіх інших глобальних проблем посилювалася через актуальну для 60-80-х років загрозу термоядерного знищення людства внаслідок напруженого протистояння двох світових систем начолі із США та Радянським Союзом.

Протестантські теологи, наприклад, наполегливо провіщали, що сучасний світ в умовах науково-технічної революції перебуває в стані примарної рівноваги і будь-які економічні і політичні потрясіння звергнуть його в тартарари".¹Взаємозалежність і взаємообумовленість кризових ситуацій (перенаселення окремих регіонів, забруднення довкілля, сировинні, енергетичні, продуктові кризи та інші глобальні катастрофи і явища) стають глобальними, охоплюють увесь світ. На цій основі апокаліптично зорієнтовані богослови створювали теологічні концепції глобальності негативних наслідків НТР для всього людства. Автори теологічних концепцій майбутнього, клерикальні футурологи провіщали "необоротну деградацію людства", "грядущу загибель цивілізації^-".

На початку 70-х років теологи на Заході й Сході зосередили увагу навколо екологічної проблеми. Екологічна криза стала наріжним каменем теологічних концепцій сучасної НТР. Проповідники деяких протестантських конфесій проблеми екології висунули як головний аргумент "актуальної есхатології^-". Робилися приголомшуючі апокаліптичні розрахунки: перенаселення планети

Awace.-1977.-№3.-P. 15.

Тема 26. Релігія в сучасному світі

начебто досягло кризової точки в 1970 році, всесвітній голод і екологічна криза стануть необоротними з 1980 року, критичне забруднення води й землі відбудеться між 1980-1985 роками, нестачу кисню на Землі, загибель усього живого на ній слід очікувати в 1990 році.¹ Це, звичайно, взірець крайньої есхатологічної теології, зорієнтованої на актуальні проповідницькі кампанії з метою посилення ефективності проповідницько-місіонерської діяльності, а також вербування послідовників.

Оцінка глобальних проблем християнськими богословами характеризується в цілому теоцентризмом. Оцінюючи глобальні проблеми наслідком діяльності людей, приматом техніки перед мораллю, переважно гріховністю природи людини, християнські ідеологи пропонують керуватися такими морально-етичними категоріями як всезагальний гуманізм, загальнолюдська солідарність. Опоненти християнських теологів, звертаючись до практики язичницьких релігій, які обожнювали природу, анімістично і по-фетишиськи ставилися до рослинного і тваринного світу, стверджують, що "історичні корені сучасної екологічної кризи слід шукати у знищенні християнами язичницького, бережливого ставлення до природи, в утилітаристському, прагматичному культі збагачення за будь-яку ціну, хижацькому ставленні до навколишнього світу".² Адепти необуддизму, серед яких чимало послідовників із європейської інтелігенції, звинувачуючи християнську релігію у сприянні забрудненню довкілля, вважають, що монотеїзм потрібно замінити політеїзмом або навіть анімістичними формами релігії, що сприятиме бережливому, обожнюваному ставленню до природи.

Християнський солідаризм і соціальний реалізм. Християнська глобалістика посідає чітко визначене місце в сучасному соціальному вченні католицької церкви. В енцикліці "Mater et Magistra" - "Мати і наставниця" (1961 р.) папа Іван ХХШ оновив погляди і стимулював рішучість церкви залучити до розв'язання їх "все християнське співтовариство". У цьому документі, торкаючись найбільш актуальних і важливих аспектів сучасного світу, наголошується на нерівності, диспропорції як між різними секторами економіки, так і між різними країнами і регіонами, фіксується факт перенаселеності та недостатнього розвитку. Причина останнього, як вважав понтифік, - відсутність погодженості і солідарності між народами, що створює особливо нестерпну ситуацію у слаборозвинених країнах. Невдовзі перед лицем загрози ядерної війни в найгостріший момент міжнародної кризи Іван XXIII виступив з відомим посланням народам і главам держав "Pacem in terris" - "Мир на землі" (1963 p.). Ця енцикліка стала нагальною настановою у справі побудови світу на основі етичних вимог, які повинні визначати стосунки між людьми і державами.

¹ Див.: Awace. - 1972. - № 4. - P. 6.

² Див.: Der Wachturm. - 1976. - № 8. - S. 227.

Розділ V. Релігія і сучасність

Конституція "Saudium et spes" - "Радість і надія" (1965 p.), прийнята II Ватиканським собором, визначила роль церкви в сучасному світі. Цілий ряд глобальних проблем сучасності, зокрема поступове вирівнювання і остаточна ліквідація соціальної та економічної нерівності в світі. Цей соборний документ поставив основні актуальні завдання на грунт достовірної інтерпретації економічного розвитку (поза протиставленням капіталізму й соціалізму). Вводилося нове поняття подвійного виміру і значення розвитку, власне комплексного, всебічного блага, враховуючи, з одного боку, потреби матеріального порядку, а з другого - інтелектуального, морального, духовного й релігійного. Соборна конституція висловилася за гуманістичне розуміння розвитку, поставила вимогу персоналістського і об'єд ну вального "виправлення" економіки, спрямованої, насамперед, на благо людини.

Через кілька років після Ватиканського собору віронавчальна влада католицької церкви подала нові, надзвичайно важливі міркування з питань соціальної тематики глобального виміру в енциклаці "Populorum progressio" -"Прогрес народів" (1967 р.). На цей час зросло усвідомлення нерівності, відсталості країн "третього світу". Ситуацію ускладнювали нерівноправні економічні відносини "Північ - Південь", між багатими й бідними країнами, а також демографічне зростання у "третьому світі".

"Populorum progressio" запропонувала допомогу у використанні обох вимірів інтегрального розвитку - матеріального і духовного. Ці теми структурують зміст енцикліки.

Року 1981 Іван Павло II виступив з великою енциклікою "Laborem eks zerzem" - "Займаючись працею". До цього спонукали понтифіка перші ознаки глибокої кризи, викликаної суперечностями міжнародної монетарної системи й економіки, що залежала від подорожчання енергоносіїв. Вся система міжнародного поділу праці та всесвітнього економічного структурування були охоплені кризою. З'явилася потреба радикально переглянути ті структури, які призвели до такого розбалансованого стану. В енцикліці знаходимо, що "центральний ключ" вирішення питання - людська праця. Ґрунтуючись на цьому фундаментальному вимірі людського існування, понтифік розглядає всі інші аспекти суспільно-економічного життя, не виключаючи технологічного і культурного. Папа виходить з передумови, що світова ситуація потребує всезагальної поваги до фундаментальних принципів і цінностей, які варто розглядати як незмінні. Він вважає, що без утвердження гідності людини та її прав, а також без солідарності між народами і соціальної справедливості ні подальшого людського розвитку, ні нового суспільного ладу бути не може. Саме на цих засадах, як вважає Іван Павло II, має будуватися майбутня "цивілізація любові".

Стрижнем подальшого розвитку християнської глобалістики у вченні католицької церкви є розміркування над поняттям "розвитку", чому, власне, і

Тема 26. Релігія в сучасному світі

присвячена чергова енцикліка Івана Павла II "Solliciotudo rei socialis" - "Турбота про соціальну дійсність" (1987 р.). Тут постійно присутні два визначальні моменти: драматична ситуація слаборозвинутих країн і, з іншого боку, зміст, умови й вимоги гідного розвитку людини. Серед причин, що гальмують розвиток, названо, насамперед, різницю і зростаючу нерівномірність розвитку Півночі і Півдня, протистояння між Сходом і Заходом та безперервну гонку озброєнь; торгівлю зброєю; різні труднощі політичного характеру, що стоять перешкодою на шляху співробітництва і солідарності між народами. Багато уваги приділено демографічній проблемі. Іван Павло II беззастережно стоїть на тому, що справжній прогрес не може обмежуватися лише збільшенням благ і послуг, тобто тим, чим уже володіє, а повинен сприяти повноті "буття" людини. Цей важливий аспект розвитку обґрунтовано й поглиблено у світлі Святого письма.

Глобальним проблемам сучасності присвячені соціальні енцикліки "Centecimus annus" - "Століття" (1991 p.), "Teztio millenio advenint" -"Наближаючись до третього тисячоліття" (1994 p.), "Evangelium vitae" -"Євангеліє життя" (1995 р.). В останній стверджується абсолютна цінність і святість людського життя у будь-якій ситуації - стані здоров'я чи хвороби і в кожному періоді - перед народженням дитини і перед загрозою смерті. Папа виступив з глобальним аналізом сучасного стану людства і висунув програму "культури життя", яка має протидіяти "культурі смерті". Констатується, що створилася загроза життю мільйонів людей, особливо дітей, які змушені терпіти нужду, недоїдання і голод. Засуджується торгівля зброєю, наркотиками, бездумне порушення екологічної рівноваги, пропаганда таких взірців поведінки в статевих стосунках, які не лише аморальні, а й становлять серйозну небезпеку для життя. Папа застерігає людство перед загрозою цілої "структури гріха" (після розвалу "імперії зла"), особливою прикметою якого є "експансія антисолідаристської культури", яка в багатьох випадках набирає форми "культури смерті". Вона поширюється в результаті взаємодії економічних і політичних чинників, що виражається у певній концепції суспільства, в якому найважливішим критерієм є підприємницький успіх, економічний прибуток і надприбуток.

Інше загрозливе явище - демографічні зміни. Як вважає Іван Павло II, вони відбуваються з певними особливостями залежно від держав та частин світу: в багатих і розвинутих країнах спостерігається загрозливий спад кількості народжень; бідні нерозвинуті країни мають на загал високий рівень приросту народонаселення. Зазначається, що перед загрозою проблеми перенаселення бідних країн світова спільнота не вживає відповідних глобальних заходів -ефективної сімейної і суспільної політики, програм культурного розвитку і справедливого розподілу багатств планети. Практичне вирішення всіх глобальних проблем сучасності, пов'язаних із становленням "культури життя" і подоланням "культури смерті", Іван Павло II вбачає у широкій активній

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Політизація релігії. Еволюція соціально-політичних орієнтацій і діяльності релігійних організацій	\|	Розділ V. Релігія і сучасність

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.049 сек.