• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 4.

Див статтю Легенчук

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В АНГЛОМОВНИХ КРАЇНАХ

РОЗВИТОК БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В РОСІЇ ДО 1917 р.

1. Облік в Київські Русі.

2. Облік в Росії до царювання Петра І

3. Становлення бухгалтерського обліку у XVIІI ст. Роль економічних, політичних та соціальних реформ Петра І у розвитку бухгалтерського обліку

4. Російське облікове мистецтво укін. ХVIIIст. – поч. ХХ ст. Оригінальні наукові російськомовні праці .

5. Наукові дискусії у обліковій літературі кін. ХІХ-поч. ХХ ст. «Счетоводство» як провідне наукове видання.

6. Огляд наукових праць вчених Росії з бухгалтерського обліку: найвідоміші облікові праці до першої пол. ХІХ ст.; облікові видання у другій половині ХІХ ст.; наукові праці, присвячені бухгалтерському обліку на поч. ХХ ст.

4.1. Облік в Київські Русі.

Київська Русь як держава виникла в IX ст. (882 p.). Припускають, що на території цієї держави приблизно півтора століття використовували примітивні облікові прийоми, пов'язані зі збиранням данини та обліком торгових оборотів.

У давні часи, коли київські князі тільки завоювали та об'єднали слов'янські племена, населення відбувало так зване полюддя. Данину платили шкірами, воском, медом. Пізніше всі жителі були зобов'язані сплачувати дань від "диму", тобто землі, на якій проживали, або "рала" із землі, яку обробляли. Крім того, були ще окремі спеціальні податки, такі як ловче (утримання княжого двору під час ловів), повіз від перевозів, мито від торгів у місті.

Розвиток торгівлі вимагав появи обмінного еквівалента. Спочатку грошова система була дуже примітивною. Для обміну використовували так звані кунні гроші: хутро куниці та інших пухнастих звірів.

Великий поштовх розвиткові культури, освіти і, зокрема, облікової науки Київської держави дало християнство. Виникають школи, пишуться книги, розвиваються науки, зокрема математика, яка була основою обліку. 1016 р. з’явився перший писаний кодекс законів під назвою „Руська правда”. Це був переважно кодекс про капітал, сама праця, тобто людина, розглядалася як інструмент капіталу: капітал – це найбільш привілейована особа у Руській правді. Капітал носив лихварський характер.

Збірник законів "Руська правда" Ярослава Мудрого (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регулювався. Тобто усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що знаходиться в країні.

Найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основним його завданням було доглядати за княжим двором і всім княжим майном. Безпосередньо всіма записами, у тому числі обліковими роботами, відав печатник. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печатку. Секретарями в канцелярії були дяки.

Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті) чорнилом. Печатник, який вів облікову роботу та листування, часто поєднував її із судово-слідчою справою. Свого роду комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий тримав ключі від комор і крамниць.

У Київській Русі, а пізніше і в Галицько-Волинському князівстві, велась і відповідна підготовка осіб, які займалися обліком та іншою писарською роботою. У монастирях проводила велику і досить різноманітну господарську роботу. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародилися ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовувався такий обліковий принцип: за кожен майновий об'єкт відповідає певна особа або група осіб.

Стосовно комірників, то вони несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. За кожну нестачу винних карали. Принцип високої відповідальності при княжому дворі, у монастирському господарстві привів до створення досить витонченої облікової техніки, яка вимагала строгого поділу облікових регістрів, призначених для фіксації надходження і відпуску грошей та інших цінностей, послідового проведення інвентаризації. Цікаво, що облікові залишки звіряли з фактичними, а не навпаки.

З часом вдосконалювалась і грошова система: "кунні гроші" замінила гривна. Гривна відповідала 20 ногатам, або 25 кунам, або 50 резанам. У IX—XI ст. в обігу були також карбовані монети. Перші монети — золотники і срібляники з'явилися вперше за Володимира Великого.

У XII ст. гривна відповідала 50 кунам, або 100 векшам. З'являються срібні гривни (160—196 г срібла). Золота гривна не набула значного поширення

Період монголо-татарського іга, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури в Галицько-Волинське князівство, вніс свої корективи в економічні відносини того часу, а відповідно й до обліку. Татари відразу ж нав'язали свої "облікові стандарти". Докорінно було змінено податкову політику — запроваджено персональне оподаткування (подушне). У зв'язку з цим у 1257 р. силами китайських чиновників — баскаків було проведено перепис населення. Але це був не статистичний облік населення, а бухгалтерська інвентаризація людей, закладених у систему подушного оподаткування. Виник принцип: кожна людина — об'єкт обліку, кожна особа — підзвітна.

Однак в умовах України-Русі цей податок довго не протримався і був замінений новим — "сохою". Податкова одиниця "соха" ґрунтувалася на принципі кругової поруки: платіж несе громада, а недоїмка будь-якого з її членів погашається іншими членами громади.
Внаслідок монголо-татарської навали виробництво (ремесло) мало значні втрати, однак це не вплинуло на торгівлю.

Вже в XIII ст. вона значно зросла. В обігу крім вітчизняних грошей з'явилися візантійські монети, монети арабського походження, західноєвропейські динари. Існував продаж товарів на виплат до 50 % сплати за борг. У кредитних операціях брали участь безпосередньо князі. У разі банкрутства майно описували дяки княжої канцелярії. При цьому насамперед захищалися права князя, потім — іноземців, а вже потім кредиторів — купців. Князі також мали значний дохід від торговельних операцій у вигляді мита. Митний облік вели осмники та митники.

Система оподаткування Київської Русі почала формуватися тільки з кінця IX століття у період об’єднання давньоруських земель. Основним податком того часу була данина до князівської казни. Спочатку данина мала нерегулярний характер (її справляли у вигляді тієї самої контрибуції), але потім стала систематичним прямим податком, який сплачували грошима, продуктами харчування і виробами. Князь Олег Віщий (І ст.) крім дані зобов’язав скорені племена поставляти йому воїнів

Одиницею обкладення даниною в Київській державі слугував “дим”, який визначали за кількістю печей і труб у кожному господарстві. Непрямі податки справляли у формі торговельного й судового мита. А особливо поширеним був “мит” – мито, яке справляли під час провезення товарів через застави коло міст і великих селищ

Завдяки йому були зроблені перші спроби податкової оптимізації в Київській Русі: оскільки мито справляли за в кожний віз, купці максимально навантажували його товарами. Тоді місцеві князі запровадили правило, згідно з яким ї товар, що випав із воза, ставав їх власністю. Так і народилася відома усім приказка “що з воза впало, те пропало”

Після завоювання Русі Золотою Ордою було проведено перепис населення (1257–1259 рр.) і почався збір данини. Відомо 14 видів “ординських тягот”, головні з яких – податок на монгольського хана, торговельні збори, податок на утримання монгольських послів

Походження сучасного російського слова “таможня” також пов’язане з періодом монгольського завоювання Русі. Річ у тім, що словом “тамга” (а це був особливий знак, яким підтверджували право власності на худобу) почали називати введений монголами грошовий податок. Тамгу справляли з торгівлі, ремесел і різних промислів. Через непомірні побори постійно виникали озброєні повстання російського народу, завдяки яким і вдалося повалити монгольське ярмо. А в 1476 році Іван III повністю відмовився від сплати данини

Історичні принципи обліку в Росії (за Я.В. Соколовим)

1) державної власності;

2) відповідальності;

3) колективна матеріальна відповідальність;

4) ставлення до людини як до об’єкту обліку;

5) планового завдання;

6) вивірки розрахунків;

7) ієрархічні відносини;

8) калькуляція;

9) обрядовість.

Залежно від методів господарювання історію розвитку до революції Росії поділяють на 3 етапи:

1) облік в монастирських і царських дворах (XV-XVIII ст.);

2) облік в кріпосних, поміщицьких дворах (XVIII-1861 р.);

3) кін. XIXст. – поч. XX ст. – облік у пореформованих володіннях, що використовували працю найманих сільськогосподарських робітників (1861-1917 рр.).

4.2. Облік в Росії до царювання Петра І

Облік вівся за простою системою, підприємством подвійний запис не застосовувався в XVII ст. записи в облікових книгах складались з дати, тексту, примітки скарбника, розписка в отриманні грошей або придбаних предметів, такий облік мав багато недоліків:

1) відсутня наочність записів;

2) враховувалися не всі господарські операції, а лише ті, які цікавили управляючих господарством (рух грошових коштів, матеріалів, розрахунків);

3) для здійснення витрат необхідні були певні документи у вигляді виписки або розписки;

4) інколи для оформлення витрат достатньо було усного наказу управляючого господарством.

В монастирських вотчинах вівся детальний господарський облік, регулярно складалася звітність, застосовувалася система бухгалтерських книг для обліку сільськогосподарського виробництва, ретельно велись прибуткові та видаткові книги монастирського скарбника.

В 1654 р. виник „Приказ облікових справ” (установа), який був призначений для контролю за доходами і витратами держави та до обов’язків якого входила ревізія видач полкової заробітної плати. В приказі налічувалося до 10 облікових книг.

До XVIII ст. можна віднести появу в Росії законів про порядок ведення книг і про перевірку оборотів та наявність ревізії та фактичних свідчень.

4.3. Становлення бухгалтерського обліку у XVIІI ст. Роль економічних, політичних та соціальних реформ Петра І у розвитку бухгалтерського обліку

Початок XVIII ст. характеризується глибокими політичними, економічними та соціальними реформами, які призводили до розширення внутрішнього ринку, значного збільшення торгового обороту з європейськими країнами створеного ряду певних галузей промисловості, застосовувалися ряд нових підходів. Реформи Петра І (1672-1725 рр.)

В промисловому обліку не використовувалася система подвійного запису. Облік в Росії за епохи Петра І мав величезні досягнення:

1) на підприємствах вперше було забезпечено суцільне документування всіх фактів господарського життя;

2) регулярність проведення інвентаризації та складання звітності;

3) застосування лінійного запису;

4) більш досконала методика обчислення витрат;

5) аналітичність інформації необхідної для управління окремими структурними підрозділами підприємства.

Петро І намагався вести облік на державних заводах. У зв’язку з адміністративними витратами реформи було переглянуто організацію бухгалтерського обліку, а саме було видано багато різних законодавчих актів та інструкцій.

2 мети побудови організації обліку:

1. посилений контроль за збереженням власності;

2. збільшення доходів казни.

Першим законодавчим актом, який регламентував ведення облікових записів був “Військовий статут” (1716 р.). Регламент передбачав налагоджену систему обліку матеріалів у натурально-вартісному вираженні, але при цьому носив відбиток шведського впливу, тому не був пристосований до російської практики.

Серед законодавчих актів Російської імперії, які стосувалися облікових питань, найважливішим за своїм впливом на подальший розвиток системи бухгалтерського обліку слід визнати Регламент управління Адміралтейства і верфі, який був прийнятий 5 квітня 1722 р.

За цих часів приділялась значна увага веденню первинної документації.

1732 р. – введено посаду головного бухгалтера – зайняв Тіммерман (голландський купець).

Повне визнання подвійна система обліку отримала в кін. XVIII ст.

З 1762 р. в Росії почали видавати книги, написані російськими авторами та виходили переклади іноземних книг. Перший журнал “Счетоводство” – Вольф.

4.4. Російське облікове мистецтво в ХІХ ст. – поч. ХХ ст.

В цілому в Росії розвиток бухобліку було засноване на європейських стандартах, незважаючи на те, що деякі вчені намагалися оскаржити канони подвійного запису і нав'язати власну систему, яка не витримала перевірку часом (такі були теорії Єзерського, Ахматова).Після скасування кріпосного права почалося швидке промисловий розвиток країни, з'явився оперативний облік підприємства.

2.4. Наукові дискусії у обліковій літературі кін. ХІХ-поч. ХХ ст. «Счетоводство» як провідне наукове видання.

В журналі «Счетоводство» почали публікувати роботи добре відомих в Європі бухгалтерів: А.М. Вольфа, який створив класифікацію цінностей (гроші, цінності речові, цінності умовні), А.А. Беретті, автора методу «Червоне сторно», Н.У. Попова, автора методів математичного моделювання в бухобліку, Л.І. Гомберга, творця документа «Ринкова калькуляція», і багатьох інших учених, чиї праці були перекладені на кілька мов і включені для вивчення в програми університетів.

4.6. Огляд наукових праць вчених Росії з бухгалтерського обліку: найвідоміші облікові праці до першої пол. ХІХ ст.; облікові видання у другій половині ХІХ ст.; наукові праці, присвячені бухгалтерському обліку на поч. ХХ ст.

Основоположником теорії оперативного обліку став П.І. Рейнбот. Вчений ввів поняття прямих і непрямих матеріальних витрат, розробив схему щорічної калькуляції для визначення собівартості продукції.Був введений в обіг термін «норма витрат» - один з перших показників, що визначають ефективність виробничого процесу.Професія бухгалтера з цього моменту вимагала інтелекту, освіти, здатності аналітично мислити.

Російська наукова школа поєднала в собі всі традиції класичних шкіл. розвивалися економічний та частково юридичний аспекти обліку

Підшколи:

- традиціоналісти (підтримували панівну облікову парадигму, у своїх висновках ніколи не виходили за її межі) – П. Рейнбот, О. Прокофєв

- новатори (пропагували розширення, докорінну зміну чи знищення панівної облікової парадигми): Ф.В. Єзерський, С. Іванов

- традиціоналісти-консерватори (були об’єднані навколо журналу «Счетоводство») – А.М. Вольф, В.Д. Бєлов, С.М. Барац, А.З. Попов, М.І. Попов, Л.І. Гомберг

- нова петербурзька школа (дослідження балансу (вважали, що баланс – результат системи рахунків, тому вчити слід від рахунку до балансу, не визнавали поділу рахунків на активні та пасивні, баланс не пов'язаний з інвентарем)): Є.Є. Сіверс, О.І. Гуляєв

- московська школа (дослідження балансу, рахунки – це елемент балансу, система рахунків задана балансом, тому слід вчити від балансу до рахунку, виступали за поділ рахунків на активні та пасивні, баланс – це лише спрощена форма інвентарю): М.С. Лунський, Г.А. Бахчисарайцев, О.П. Рудановський, О.М. Галаган

- ризька школа (стояла осторонь московської та петербурзької шкіл, за допомогою історичних прикладів представники намагалися довести, що журнал – непотрібний для сучасного обліку): О.О. Бауер

Переглядів: 958