Доля Української греко-католицької церкви

Відновлення радянської влади в західних областях України

Після успішного проведення Львівсько-Сандомирської операції і визволення Закарпаття склалися умови для відновлення радянської влади в Галичині і встановлення її в Закарпатті.

Відразу після вступу радянських військ в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політичну, та інші сфери із східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів.

Місцевим активістам не довіряли, їх переводили на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. з 15 120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні працівники місцевого походження займали лише 1 832(12,1%).

Першим заходом нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.

Здійснювалася націоналізація промисловості, реквізовувались цінності у банках, удержавлювався житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, інколи, інші навчальні заклади, було оголошено державною власністю залізничний транспорт та всю сферу його обслуговування, ліси, надра тощо.

Великі маєтки були конфісковані, а їх землі передавалися безземельним і малоземельним селянам, власників великих промислових підприємств, господарів хуторів, населення прикордонної смуги (загалом 900 тис. осіб) було виселено і депортовано до віддалених районів СРСР.

За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце адміністрування, грубість, порушення законів і прав людини, спостерігались упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».

Один із перших ударів нова влада завдала Українській греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби.

До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася з 3 040 парафій і 4 440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів і 2 950 священиків. Крім них, було 520 ієромонахів, 1 090 монахинь, 540 семінаристів. Загалом церква об'єднувала понад 5 мли. віруючих.

Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А.Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у пособництві нацистам.

Наступник А.Шептицького Й.Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з новою владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раднаркомі СРСР І.Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його і життям церкви і зверненням Й.Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до бандерівців «вернутися з неправильного шляху)». Члени делегації передали 100 тис. крб. у фонд Червоного хреста на оборону країни.

Не бажаючи вступати у відкритий конфлікті УГКЦ під час війни, сталінське керівництво пообіцяло греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яка була схвалена Й.Сталіним. Згідно з інструкцією, у квітні 1945 р. були заарештовані єпископи на чолі з митрополитом Й.Сліпим. Всім їм було запропоновано «добровільно» возз'єднатися з Російською православною церквою.

Далі органи влади розпочали заарештовувати провідних діячів УГКЦ і засилати їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено метрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків, монахів і монахинь.

У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний (тобто такий, що не є законним з точки зору церковної традиції) Собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві.

УГКЦ змушена була перейти у підпілля. Ініціатор і організатор Собору єпископ Г.Костельник згодом був застрілений на одній з вулиць у Львові.

За схожим сценарієм розгортались події в Закарпатті. 15 священиків мукачівської єпархії було вислано до Сибіру, трьох убито, а 36 втекли за кордон. На мукачівського єпископа Г.Ромжу було вчинено замах, щоправда невдалий, але пізніше єпископ був отруєний у лікарні.

Зрештою всі греко-католицькі церкви закрили і 50 священиків засудили на різні строки ув'язнення. Наслідком усіх цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. Московським патріархом добровільного возз'єднання мукачівської єпархії з Російською православною церквою».

Ліквідація УГКЦ була складовою частішою плану радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом нова влада намагалась підірвати духовну опору національно-визвольного руху.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Наступ Сталінізму.	\|	Операція «Вісла» та її наслідки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.